Рішення
від 09.09.2014 по справі 910/10382/14
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/10382/14 09.09.14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайтек Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо Дизайн"

про стягнення грошових коштів

Суддя Полякова К.В.

Представники:

від позивача: Слюсар О.В. (дов. №б/н від 27.06.2014)

від відповідача: не з'явився,

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайтек Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо Дизайн" про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань, прийнятих за договором поставки №2503/П від 15.07.2013, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2014 порушено провадження у справі за вищезазначеним позовом та призначено справу № 910/10382/14 до розгляду на 19.06.2014 року.

Ухвалами господарського суду від 19.06.2014 та 01.07.2014 розгляд справи відкладений на 01.07.2014 та 17.07.2014 відповідно.

У зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків, розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 справу №910/10382/14 передано для вчинення процесуальних дій судді Шкурдовій Л.М.

Відповідною ухвалою суду від 17.07.2014 вищезазначена справа прийнята та призначена суддею Шкурдовою Л.М. до розгляду на 26.08.2014 року.

Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.08.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. із відпустки, справу №910/10382/14 передано їй для розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2014 вищезазначена справа прийнята до провадження суддею Поляковою К.В. та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.08.2014 року.

У зв'язку із неявкою позивача до судового засідання 26.08.2014, судом заслухано пояснення представника відповідача, які аналогічні тим що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому до суду, та постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 09.09.2014 року.

До судового засідання 09.09.2014 з'явився представник позивача, надав додаткові документи у справі, просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Відповідач не направив свого представника для участі у судовому засіданні, про дату час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Нормами ст. 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихсь обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач на виклик суду не з'явився, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка вказаних учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

15.07.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайтек Україна» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тісо Дізайн» (покупець) укладено договір поставки № 2503/П (договір).

Відповідно до умов п. 1.1 договору постачальник зобов'язується продати, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити на умовах цього договору товар (перелік асортименту з 7 пунктів міститься у договорі).

Пунктом 2.1. договору визначено, що продаж товару здійснюється на умовах постачання товару на склад покупця, за адресою: м. Київ, м-н Бортничі, вул.. Промислова, 14.

Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання по договору з моменту надання товару у розпорядження покупця у місці поставки згідно п. 2.1. Доказом надання товару є підпис відповідальної особи покупця в накладній постачальника (п. 2.4. договору).

Згідно п. 2.6. договору, покупець одержує право власності на товар, та всі пов'язані з цим ризики з моменту передачі товару покупцю.

Приймання товару по кількості і якості провадиться в момент отримання товару покупцем при прийомці товару на складі постачальника (п. 2.8. договору).

Положеннями пункту 2.9. договору передбачено, що підтвердження прийомки товару по кількості і якості при відвантаженні товару на складі постачальника здійснюється шляхом підписання покупцем накладної на товар.

Після підтвердження прийомки товару (п. 2.9.) покупець позбавляється права на пред'явлення претензій щодо кількості, якості, асортименту, комплектності та пакування (п.2.10. договору).

Ціна та порядок розрахунків, за укладеним договором, передбачений розділом 3 договору поставки №2503/П від 15.07.2013 року.

Так, згідно пункту 3.1. договору, загальна ціна товару за цим договором становить 70 000,22 грн. в т. ч. 11 666,71 грн. ПДВ.

Покупець оплачує постачальнику загальну ціну товару наступним чином: 70% вартості товару, що становить 49 000,15 грн. продовж 3-х банківських днів з моменту підписання цього договору. 30% вартості товару, а саме 21 000,07 грн. покупець оплачує впродовж 3-х банківських днів з моменту поставки товару (п. 3.1.1. договору).

За приписами п. 4.1. договору постачальник зобов'язаний: а) передати товар у стані, обумовленому цим договором; б) оформити й передати покупцеві необхідну бухгалтерську документацію на товар; в) у випадку переходу на іншу систему оподаткування протягом дії договору постачальник зобов'язується повідомити про це покупця; г) передати покупцю паспорт та гарантійний талон на товар.

Покупець, у свою чергу, зобов'язаний: а) прийняти товар відповідно до дійсного договору; б) відшкодувати постачальнику збитки у випадку відмови від власних зобов'язань; в) прийняти відповідну товаросупроводжувальну документацію; г) зробити повний розрахунок з постачальником у термін, передбачений в п. 3.1. цього договору, як то передбачено пунктом 4.2. договору.

Судом встановлено, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставки № 2503/П здійснено поставку обумовленого договором товару, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000040 від 13.08.2013 та актом № ОУ-000036 приймання-передачі від 13.08.2013 року.

Із долучених до матеріалів справи копій вказаних вище документів вбачається, що останні підписані та скріплені печатками обох сторін за договором. До того ж, до матеріалів справи надано довіреність № 372 від 13.08.2013, якою Голобородько О.В. надано повноваження на отримання від ТОВ «Лайтек Україна» цінностей за договором №2503/П від 15.07.2013 року.

Так, факт отримання товару відповідачем, як то передбачено умовами договору № 2503/П, документально підтверджений та у межах розгляду даного спору ТОВ «Тісо Дизайн» не спростований.

Отримавши товар, відповідно до умов договору, у відповідача виникає обов'язок сплати 30 % вартості товару, а саме у розмірі 21 000,07 грн., який товариством з обмеженою відповідальністю «Тісо Дизайн», як покупцем на день розгляду спору не виконаний.

Оскільки відповідачем не здійснено повний розрахунок з постачальником у термін, передбачений п. 3.1.1. договору, ТОВ «Лайтек Україна» звернулось із даним позовом до суду, заявивши до стягнення 21 000,07 грн. основного боргу, 1 785,10 грн. пені, 380,55 грн. інфляційних втрат та 430,30 грн. 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тісо Дизайн» зауважує про відсутність підстав для сплати ним на користь позивача грошових коштів, оскільки ТОВ «Лайтек Україна» не передало покупцю експлуатаційну документацію, а саме «Інструкцію з екплуатації», що є обов'язковим документом у відповідності з вимогами ГОСТ 2.601-2006, і НПАОП 0.00-1.01-07 «Правила обладнання і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів», що є обов'язком продавця у розумінні ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.

За своєю правовою природою договір № 2503/П від 15.07.2013, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Згідно ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при підписанні покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Спираючись на вищевикладені норми чинного законодавства, детально та повно дослідивши наявні у матеріалах справи документи, у суду достатньо підстав стверджувати, що передбачена договором № 2503/П поставка товару у строк, обумовлений вказаним договором, здійснена ТОВ «Лайтек Україна» у повному обсязі.

Проте відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату переданого товару, у зв'язку із чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 30 % вартості товару, а саме у розмірі 21 000,07 грн., яка станом на момент розгляду спору у суді, так і не погашена та підлягає стягненню відповідача на користь позивача.

Суд критично оцінює заперечення відповідач про відсутність у нього підстав сплати грошових коштів на користь позивача, що грунтуються на посиланнях ТОВ «Тісо Дизайн» на ч. 2 ст. 662 ЦК України, з огляду на наступне.

Так, положеннями ч. 2 ст. 662 Цивільного кодексу України передбачено, що Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Положення статті 666 Цивільного кодексу України встановлюють певні права покупця, які у нього виникають у зв'язку із невиконанням продавцем обов'язку, що покладений на нього ч. 2 ст. 662 ЦК України. Звідси випливає, що покупець може реалізувати права, встановлені ст. 666 ЦК України, лише у випадку, якщо товар йому уже переданий.

Приписи частини 1 статті 666 Цивільного кодексу України наділяють покупця правом встановлення розумного строку для виконання обов'язку продавця щодо передачі відповідних приналежностей та (або) документів до товару. При цьому законодавець не визначає, яким чином покупець повинен повідомити продавця, про те, що йому встановлений строк для виконання обов'язку. Зокрема, можна відправити лист з описом та повідомленням. Наділяючи покупця правом встановити строк для виконання передачі приналежностей та документів, законодавець водночас встановив межі цього права. Зокрема, покупець має право встановити "розумний строк" для виконання зобов'язання продавця. Розумним вважається такий строк, протягом якого сумлінний продавець міг би виконати зобов'язання із передачі приналежностей та (або) документів у конкретних обставинах. При цьому до уваги повинні братися лише об'єктивні чинники, а не суб'єктивна можливість конкретного продавця виконати зобов'язання.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем на адресу ТОВ «Лайтек Україна» направлено претензію №419Д від 03.10.2013, в якій покупець, із посиланням на ч. 2 ст. 662 ЦК України, наголошує позивачу на неповному виконання ним зобов'язань за договором №2503/П від 15.07.2013 року. Також, із тексту вказаної претензії вбачається, що ТОВ «Тісо Дизайн» попереджає постачальника про можливість звернення із позовом до суду про стягнення з нього збитків, спричинених неналежним постачанням товару.

Зі змісту направленої на адресу позивача претензії вбачається, що ТОВ «Тісо Дизайн» не вимагав направлення йому відповідних документів до товару, зокрема, «Інструкцію з екплуатації», що є обов'язковим документом у відповідності з вимогами ГОСТ 2.601-2006, і НПАОП 0.00-1.01-07 «Правила обладнання і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів» та не встановлював строку для передачі вказаних документів.

Невиконання продавцем обов'язку передати приналежності й (чи) документи до товару в розумний строк, встановлений покупцем, відповідно до ч. 2 статті 666 ЦК України тягне за собою виникнення у покупця права в односторонньому порядку відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Оскільки судом встановлено, що заперечення відповідача зводяться лише до безпідставних намагань ухилитись від виконання обов'язку здійснення повного розрахунку із постачальником за договором № 2503/П, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність належними та допустити доказами позовних вимог у частині стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 30 % вартості товару, а саме у розмірі 21 000,07 грн., які підлягають задоволенню.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 2503/П, позивачем нараховано до стягнення також відповідні штрафні санкції, а саме 1 785,10 грн. пені, 380,55 грн. інфляційних втрат та 430,30 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2.договору поставки № 2503/П, у випадку невиконання пункту 4.2. (г), покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок пені, з урахуванням умов Договору та приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум та строків та визнає суму пені обґрунтованою у розмірі 1 785,10 грн.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Суд зауважує, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З системного аналізу наведених законодавчих норм, вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

За приписами п. 3.1., 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97 «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», якщо сума боргу повинна бути сплачена в період з 1 по 15 числа відповідного місяця, то вона індексується з рахунком цього місяця, а якщо сума повинна бути сплачена з 16 по 31 число відповідного місяця, то вона індексується з наступного місяця.

Враховуючи вище викладене, перевіривши розрахунок інфляційної складової суми боргу суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню у сумі розміром 380,55 грн., тобто як визначено законодавством, за весь час прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд визнав його обґрунтованим та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України, а вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних розміром 430,30 грн. такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З'ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості та штрафних санкцій підлягають задоволенню у повному обсязі.

Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайтек Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тісо Дизайн" про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тісо Дизайн» (03150, місто Київ, вулиця Ямська, будинок 72; ідентифікаційний код 36959097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайтек Україна» (65078, місто Одеса, вулиця Гайдара, буд. к 13, офіс 205; ідентифікаційний код 33721910) 21 000 (двадцять одну тисячу) гривень 07 копійок заборгованості, 1 785 (одну тисячу сімсот вісімдесят п'ять) гривень 10 копійок пені, 380 (триста вісімдесят) гривень 55 копійок інфляційних втрат, 430 (чотириста тридцять) гривень 30 копійок три відсотки річних та 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) гривень 00 копійок судового збору.

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 09.09.2014 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 12.09.2014 року

Суддя К.В. Полякова

СудГосподарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення09.09.2014
Оприлюднено18.09.2014
Номер документу40488735
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/10382/14

Ухвала від 03.10.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 18.09.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 31.08.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Смирнова Ю.М.

Ухвала від 01.08.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Курдельчук І.Д.

Ухвала від 19.06.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Чебикіна С.О.

Ухвала від 24.05.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

Ухвала від 17.05.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

Ухвала від 15.05.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Лиськов М.О.

Ухвала від 31.01.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

Ухвала від 19.12.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Борисенко І.І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні