Ухвала

від 08.07.2014 по справі 804/16903/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 липня 2014 рокусправа № 804/16903/13-а Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - ОСОБА_1 (дов. від 20.12.2013 р.)

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року

у справі № 804/16903/13-а

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000611701 від 10.12.2013 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів за основним платежем у розмірі 9 348,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2 337,00грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевірка позивача проведена податковим органом з перевищенням повноважень та за відсутності підстав для її проведення. Жодним Законом України не передбачено обов'язку суб'єкту господарювання втручатися і контролювати умови ведення іншим суб'єктом господарювання його господарської діяльності, до того ж діюче законодавство не ставить право платника податку на включення сум до податкового кредиту в залежність від господарських та виробничих можливостей своїх постачальників, від належного виконання всіма учасниками ланцюга постачання своїх податкових зобов'язань. Позивач також вказує, що чинним податковим законодавством не передбачено право контролюючого органу при складанні акта перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого, а відтак акт перевірки контрагента позивача ПП «ARTEZ» не може бути доказом порушення позивачем норм податкового законодавства. Крім того, відповідачем не наведено доказів нікчемності чи недійсності правочинів, укладених між позивачем та ПП «ARTEZ» і його контрагентами, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Фінансово-господарська операція з ПП «ARTEZ» підтверджена належними первинними документами, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати постанову суду від 31 січня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при перевірці діяльності контрагента позивача ПП «ARTEZ» встановлено відсутність об'єктів оподаткування операцій придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) покупцям, що свідчить про спрямованість діяльності ПП «ARTEZ» на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направленість на досягнення реальних економічних результатів. Відповідач зазначає, що фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ПП «ARTEZ» не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що свідчить про безпідставність формування податкового кредиту позивачем за рахунок сум податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних ПП «ARTEZ» на загальну суму 9348 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечує, просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо не підтвердження господарських відносин із ПП «ARTEZ», їх реальності та повноти відображення в податковому обліку за листопад 2012 року, за результатами якої складено акт №1701/НОМЕР_1 від 28.11.2013.

В акті зазначено, що проведеною перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з контрагентом, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій по ланцюгу постачання ПП «ARTEZ» - позивач, що призвело до завищення суми податкового кредиту у листопаді 2012 р. в сумі 9348 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов з огляду на обставини, встановлені ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя стосовно ПП «ARTEZ» на підставі акту від 02.08.2013 № 29/08-31-22/33248404 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ARTEZ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.07.2010 по 02.08.2013».

Перевіркою встановлено відсутність об'єктів оподаткування операцій з придбання товарів (послуг) у постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) покупцям, які підпадають під визначення ст.134, ст.ст.185, 190 Податкового кодексу України та ст.3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Встановлено, що діяльність ПП «ARTEZ» спрямована на отримання податкової вигоди третіх осіб та не направлена на досягнення реальних економічних результатів.

ПП «ARTEZ» не мало можливості здійснювати організацію транспортування та продажу товарів в адресу ФОП ОСОБА_2; у ПП «ARTEZ» відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, відповідачем зазначено, що згідно результатів автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України на дату складення акту перевірки встановлено розбіжності, а саме: по ФОП ОСОБА_2 контрагентом-постачальником ПП «ARTEZ» не відображено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість за листопад 2012 року у розмірі 9348 грн.

Виходячи з наведеного відповідачем зроблений висновок, що фінансово-господарські взаємовідносини ФОП ОСОБА_2 з ПП «ARTEZ» не направлені на здійснення реальних господарських операцій, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

На підставі акту перевірки від 28.11.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000611701 від 10.12.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів на загальну суму 11685,00 грн., в тому числі за основним платежем - 9348 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2337 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків відповідача.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

Судом встановлено, що у періоді, який перевірявся, ФОП ОСОБА_2 (Покупець) мав господарські відносини з ПП «ARTEZ» (Постачальник) за договором поставки товару від 30.11.2012, за умовами якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця передбачений договором товар, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар. Відповідно до п.1.2 договору асортимент та ціна товару визначаються у накладних, що виписуються Постачальником на відпуск товару. Загальна сума цього Договору складається з вартості всіх партій товару, відвантаженого за цим договором. Відповідно до п.3.1 договору Покупець зобов'язаний оплатити товар протягом десяти календарних днів з дня отримання ним товару шляхом безготівкового перерахування зазначеної у рахунку загальної суми вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника.

Додатковою угодою №2 від 30.01.2013 до вищевказаного договору встановлено, що розрахунок за дизельне паливо, яке продано Покупцю згідно Договору, здійснюється шляхом видачі Покупцем простого векселя Продавцю на загальну вартість дизельного палива, отриманого згідно накладної №РН-200797 від 30 листопада 2012 року.

Фактичне виконання вказаного договору підтверджується: рахунком-фактурою №СФ-8/10-70 від 30.11.2012, видатковою накладною №РН-200797 від 30.11.2012, податковою накладною №34 від 30.11.2012 на загальну суму 56088,00 грн., в т. ч. ПДВ 9348,00 грн., актом прийому-передачі векселя від 30.01.2013, актом звірки взаєморозрахунків від 31.01.2013.

Виходячи із змісту вказаних документів, вбачається, що вони містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що підтверджують здійснення відповідної господарської операції.

Податкова накладна, на підставі якої позивачем сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту, складена ПП «ARTEZ» у відповідності до вимог ст. 201 Податкового кодексу України, відповідає положенням Наказу ДПА України від 21.12.2010 № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.12.2010 за № 1401/18696 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Вищезазначені документи підтверджують фактичний рух активів та зміни у власному капіталі позивача.

Придбаний товар (дизельне паливо) використаний позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується договорами, укладеними з ТОВ «ТНП.КОМ», ТОВ «Придніпровська Компанія», АТ «Юнікон», ПП «Транс Логістик» (т.1 а. с. 89-120), платіжними дорученнями (т.1 а. с. 121-149), подорожніми листами, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, рахунками-фактурами (т.1 а. с. 150-228, т.2 а. с. 1 - 62). Крім того, в матеріалах справи наявні свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів (т.2 а. с. 7783), довідка щодо водіїв, які здійснювали перевезення автомобільним транспортом за договорами перевезення вантажів.

Тобто доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку підприємця матеріали справи не містять: сума податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «ARTEZ» задекларована позивачем у податковій звітності з ПДВ за листопад 2011 року.

На момент укладення та реалізації вказаного вище договору контрагент позивача ПП «ARTEZ» мало зареєстровані у встановленому порядку установчі документи та цивільну дієздатність згідно з чинним законодавством, було зареєстровано як платники податку на додану вартість.

Законодавчо встановлені вимоги, необхідні для чинності правочину (ст.203 ЦК України), позивачем та його контрагентом дотримані. Також господарські зобов'язання з поставки товару не містять ознак фіктивності (вчинених без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися відповідними правочинами). Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідачем вказана норма законодавства не врахована, належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачем не зазначені, суду не подані. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, в матеріалах справи відсутній. Податковим органом не надано суду доказів недійсності договору від 30.11.2012, використання позивачем придбаного товару у неоподатковуваних операціях.

Дії позивача та його контрагента, вчинені на виконання вказаного вище договору, направленні саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою договорів такого виду.

Також укладений позивачем з ПП «ARTEZ» договір поставки не містить умов та ознак, які б свідчили про його суперечність інтересам держави та суспільства або порушував публічний порядок; відповідає вимогам чинного законодавства України, має своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданим, а факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними та податковими документами.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагента позивача ПП «ARTEZ», які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до податкового кредиту відповідачем не подані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

В даному випадку позиція податкового органу базується на виявлених податковим органом порушеннях, допущених при здійсненні господарської діяльності контрагентом ПП «ARTEZ».

Проте, статтею 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер відповідальності юридичної особи.

Також зі змісту вищенаведених норм вбачається, що Податковий кодекс України не ставить право позивача на формування податкового кредиту в залежність від декларування постачальниками, в тому числі і по ланцюгу постачання, своїх податкових зобов'язань та/або від сплати ними сум податку на додану вартість до бюджету.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагент позивача і не виконав своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього підприємства і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Крім того, податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо відсутності необхідних умов для здійснення господарської діяльності у контрагента позивача ПП «ARTEZ» вказаний факт сам по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство-постачальник може здійснювати реальні торговельні операції та не обов'язково має бути виробником товару чи послуги.

Посилання відповідача на акт ДПІ у Хортицькому районі м. Запоріжжя №29/08-31-22/33248404 від 02.08.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «ARTEZ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями за період з 01.07.2010 по 02.08.2013» як доказ нереальності проведених господарських операцій колегією суддів не приймається до уваги, зважаючи на те, що вказаний акт є документом, що фіксує факт неможливості проведення зустрічної звірки. Законодавством України не надано право органам ДПС в акті про неможливість проведення зустрічної звірки співставляти дані первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювались між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 Податкового кодексу України, положення якого кореспондуються з пунктом 1.4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Мінфіну України №395 від 14.03.2013, результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Пунктом 1.5 вказаного Порядку передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів (п.1.7 Порядку №395).

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, всупереч вищевказаним нормам права, не вказано в акті перевірки первинні документи, на підставі яких податковий орган дійшов висновку про нереальність проведених контрагентом операцій та операцій, проведених позивачем з його контрагентом.

Отже зазначені відповідачем обставини щодо контрагента позивача ПП «ARTEZ» не є законодавчо встановленими підставами для позбавлення позивача права на податковий кредит з операцій поставки товару.

Факт порушення позивачем вимог Податкового кодексу України відповідачем не доведений, внаслідок чого у відповідача відсутні правові підстави для зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд першої інстанції під час розгляду справи в повному обсязі дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Передбачених статтею 202 Кодексу адміністративного судочинства України підстав для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не вбачається, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.199, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 січня 2014 року у справі № 804/16903/13-а залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко