Постанова

від 03.09.2014 по справі 826/11819/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/254

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(в порядку письмового провадження)

м. Київ

03 вересня 2014 року 11:25 № 826/11819/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.02.2014 № 0000471703 та № 0000831703, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 20.02.2014 № 0000471703 та № 0000831703.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11819/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.08.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

01 вересня 2014 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшли письмові заперечення Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 02.09.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений про дату, час та місце судового засідання по справі.

Згідно ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 02.09.2014 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу відповідача № 272 від 05.09.2013 та на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Закарпатській області лейтенанта податкової міліції Сагайдак В.І. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 (НОКПП НОМЕР_3) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.07.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 24.09.2013 № 528/17-03/НОМЕР_3 (Т. 2, арк. 79-107).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п. 177.4 ст. 177 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з ПДФО від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся, на суму 202 грн.;

- пп. 170.1.2 п. 170.1 ст. 170 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з ПДФО при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, на суму 3600,00 грн.;

- п. «б» 187.1 ст. 187 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ за період, що перевірявся, на загальну суму 9078,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 24.09.2013 № 528/17-03/НОМЕР_3 Мукачівською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.02.2014 № 0000471703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 11348,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 9078,00 грн. та за штрафними санкціями - 2269,50 грн. (Т. 1, арк. 35).

Як вбачається з актів перевірки від 24.09.2013 № 528/17-03/НОМЕР_3, підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ стало заниження ПДВ за період, що перевірявся, на загальну суму 9078,00 грн., в результаті допущених порушень податкового законодавства, а саме: ОСОБА_1 не включив до податкового зобов'язання відповідного періоду суми ПДВ за податковими накладними виписаними на ТОВ «НЕТВОРІК 21 УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 32771997), ТзОВ «ТАЙГЕР ПРАЙД» (ІПН 378472426532), а також розбіжностей з ТзОВ «ДАЙМОНДС ПЛЕЙС» (ІПН 378472526530) (Т. 2, арк. 99-100).

Крім цього, на підставі наказу відповідача № 527 від 25.11.2013 та на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого управління фінансових розслідувань ГУ Міндоходів у Закарпатській області лейтенанта податкової міліції Ілько В.І. проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 (НОКПП НОМЕР_3) з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування валових витрат та податкового кредиту по операціях з контрагентом ТОВ «Броксвіт» (код ЄДРПОУ 37958120) за період з 01.01.2010 по 31.07.2013, за результатом якої складено акт перевірки від 12.12.2013 № 1055/17-03/НОМЕР_3 (Т. 2, арк. 35-78).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п. 198.1 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 343498,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 12.12.2013 № 1055/17-03/НОМЕР_3 Мукачівською ОДПІ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення від 20.02.2014 № 0000831703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 515247 грн., в т.ч. за основним платежем - 343498,00 грн. та за штрафними санкціями - 171749,00 грн. (Т. 1, арк. 35).

Як вбачається з акту перевірки від 12.12.2013 № 1055/17-03/НОМЕР_3, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали: акт від 18.10.2013 № 12/22-01-04/37958120 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Броксвіт» (код ЄДРПОУ 37958120) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 (Т. 2, арк. 62, 68).

Згідно даного акту встановлено, що посадові ТОВ «Броксвіт» в господарській діяльності товариства участі не приймали. При цьому, ТОВ «Броксвіт» господарських операцій не проводило, а лише використовувалось для прикриття незаконної діяльності третіх осіб, пов'язаних із ввезенням на митну територію України товарно-матеріальних цінностей та формування податкового кредиту по ланцюгу для інших суб'єктів господарювання, а саме: ФОП ОСОБА_1 (НОКПП НОМЕР_3) на суму ПДВ 343498,00 грн.

Вищевказаним актом перевірки, який ґрунтується на відомостях, зібраних у рамках розслідування кримінальної справи, встановлено фактичні обставини здійснення господарської діяльності ТОВ «Броксвіт», а саме: згідно, із складеними первинними документами ТОВ «Броксвіт» здійснювало імпорт продукції (переважно меблевої) від нерезидента компанії Alphacot Tracie LLP (Enterprise House, Whitchurch Road, Cardif, CF 143 LX Wales, G.B.), яка в подальшому, згідно з документів, реалізовувалася на території України, в т.ч. підприємцю ОСОБА_1.

Однак, згідно відповіді компанії Alphacot Tracie LLP (Великобританія), компанія жодних взаємозв'язків з ТОВ «Броксвіт» не мала. В свою чергу, керівник ТОВ «Броксвіт» ОСОБА_4 та заступник керівника ОСОБА_5 надали свідчення про те, що з посадовими особами компанії AlpЬacot Tracie ЬЬP переговорів не вели, договорів не укладали та оплату за постачання товарів не пропонували.

Актом перевірки ТОВ «Броксвіт», на підставі зібраних у кримінальній справі доказів, зафіксовано, що керівник ТОВ «Броксвіт» ОСОБА_4 та заступник керівника ОСОБА_5 угоди чи інші документи (накладні, податкові накладні, ТТН) на продаж імпортованих товарів від імені ТОВ «Броксвіт», в т.ч. і для ФОП ОСОБА_1 не підписували.

Згідно акту перевірки ТОВ «Броксвіт» встановлено, що ТОВ «Броксвіт» фактично господарську діяльність, яка відображена у первинних документах не проводило, товари не імпортувало та продаж на території України не здійснювало.

Таким чином, Мукачівська ОДПІ Головного управління Міндоходів у Закарпатській області дійшла висновку, що в даному випадку діяльність ТОВ «Броксвіт» спрямована на надання податкової вигоди ФОП ОСОБА_1 та не направлена на досягнення реальних економічних результатів, що надають право на формування податкового кредиту ФОП ОСОБА_1 в період з 05.01.2012 по 31.12.2012.

Однак, ФОП ОСОБА_1 не погоджується з податковими повідомленнями - рішеннями від 20.02.2014 № 0000471703 та № 0000831703, а тому звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Броксвіт", в особі директора ОСОБА_6 (Продавець) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір поставки № 9 від 02.03.2012 (Т. 1, арк. 45).

Згідно умов даного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількості та за ціною\вартістю, що наводиться в видаткових накладних, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що факт передачі товару у власність покупця оформляється сторонами шляхом підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі.

Крім цього, п. 2.4 договору встановлено, що товар доставляється до місця перевантаження (м. Мукачево) за рахунок продавця.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: виписку по ТОВ "Броксвіт", свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ по ТОВ "Броксвіт", рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акт звіряння, платіжні доручення (Т. 1, арк. 46-212).

Крім того, позивач надав суду докази щодо подальшої реалізації товарів при здійсненні власної господарської діяльності (Т. 1, арк. 213-247, Т. 2, арк. 1-42).

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 вбачається, що сама собою наявність окремих документів не є підставою для висновків про реальність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю не мали місце. Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Як вбачається з вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2014 по справі № 303/2139/14-к, ОСОБА_4 своїми умисними діями, за попередньою змовою з ОСОБА_5, щодо якого матеріали виділені в окреме провадження, вчинив фіктивне підприємництво, зареєструвавши суб'єкт господарювання - ТОВ «Броксвіт», внаслідок незаконної діяльності якого заподіяв велику матеріальну шкоду державі, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 27 Кримінального кодексу України, кваліфікуючим ознаками якого є створення суб'єктів підприємництва діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі (Т. 2, арк. 131-132).

Згідно абз. 10 стор. 2 вироку суду від 15.04.2014 по справі № 303/2139/14-к, ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні даного кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що договір поставки № 9 від 02.03.2012 між позивачем та ТОВ «Броксвіт» підписані від імені ТОВ «Броксвіт» саме ОСОБА_4.

Проте, згідно вироку суду від 15.04.2014 по справі № 303/2139/14-к встановлено, що він жодної фінансово - господарської діяльності від імені ТОВ «Броксвіт» не здійснював, а лише формально зареєструвався засновком та директором даної юридичної особи.

Крім цього, надані позивачем податкові накладні виписані від імені ТОВ «Броксвіт» також підписані ОСОБА_4, хоча він стверджує, що фінансово-господарську діяльність товариства не вів.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов вірного висновку про те, що взаємовідносини між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Броксвіт" не спричиняють реального настання правових наслідків, укладений позивачем з ТОВ "Броксвіт" договір, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенню "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

При цьому, згідно з позицією Верховного Суду України (справа № 21-421а11), первинні документи, підписані невстановленими особами, не можуть бути підставою для формування податкового кредиту .

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Крім цього, вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.04.2014 по справі № 303/2139/14-к встановлено, що ОСОБА_4 визнав себе винним у вчиненні кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 27 Кримінального кодексу України, зареєструвавши суб'єкт господарювання - ТОВ «Броксвіт».

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази в їх сукупності є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що ним не надано жодного доказу щодо визнання протиправності податкового повідомлення-рішення від 20.02.2014 № 0000471703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 11348,50 грн., в т.ч. за основним платежем - 9078,00 грн. та за штрафними санкціями - 2269,50 грн., підставою для чого стало не включення ФОП ОСОБА_1 до податкового зобов'язання відповідного періоду сум ПДВ за податковими накладними виписаними на ТОВ «НЕТВОРІК 21 УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 32771997), ТзОВ «ТАЙГЕР ПРАЙД» (ІПН 378472426532).

Крім іншого, з матеріалів справи вбачається, що податкове повідомлення-рішення № 0000831703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 515247 грн., в т.ч. за основним платежем - 343498,00 грн. та за штрафними санкціями - 171749,00 грн. було винесене відповідачем 28.02.2014, а не 20.02.2014, як стверджує позивач і яке просить скасувати.

Крім того, податкове повідомлення-рішення від 28.02.2014 № 0000831703 було скасовано в частині застосованої штрафної санкції в розмірі 54948,75 грн., згідно рішення ГУ Міндоходів у Закарпатській області та залишено без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України з урахуванням рішення ГУ Міндоходів у Закарпатській області.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а, відтак, такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Відмовити у задоволенні позову фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 повністю.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (НОКПП НОМЕР_3) решту суми судового збору у розмірі 4383,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят три грн. 80 коп.) на розрахунковий рахунок № 31218206784007 у ГУ ДКСУ у місті Києві, код 38004897, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова