Ухвала

від 31.07.2014 по справі 826/19305/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" липня 2014 р. м. Київ К/800/23733/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Пилипчук Н.Г., Сіроша М.В., при секретарі судового засідання Педан А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 р. у справі № 826/19305/13-а за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл Хоукс» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві звернулась до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней», Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл Хоукс» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проведеною позаплановою документальною перевіркою встановлено, що між ТОВ «Компанія Еней» (відповідач 1) та ТОВ «Стіл Хоукс» (відповідач 2) укладений договір підряду від 03.05.2012 № 030512 на предмет надання послуг з розробки дизайнів товарів, реальне виконання якого не підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку. Крім того, договір від імені відповідача 2 підписаний ОСОБА_1, який згідно з вироком Печерського районного суду м.Києва від 8 квітня 2013 р. визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України. В результаті перевірки встановлено, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, вчинявся з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, порушує публічний порядок, а тому відповідно до ст. 228 ЦК України, ч. 1 ст. 208 ГК України - усе одержане стороною, яка мала намір на вчинення нікчемного правочину повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції прийшов до висновку про помилковість доводів податкового органу про нереальність спірної угоди, оскільки під час перевірки і суду надані акти здачі-прийняття робіт, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення про фактичне перерахування коштів за виконані роботи, тощо.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 травня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2014 року скасовано, адміністративний позов задоволено. Судом визнано оспорювані правочини, укладені TOB «Компанія Еней» та TOB «Стіл Хоукс» на підставі договору № 030512 від 03.05.2012 року на загальну суму 1010225,84 грн. недійсними. Стягнуто з TOB «Стіл Хоукс» на користь TOB «Компанія Еней» суму 1010225,48 грн., отриману за оспорюваними правочинами, укладеними між TOB «Компанія Еней» та TOB «Стіл Хоукс» на підставі договору № 030512 від 03.05.2012 року. Стягнуто з TOB «Компанія Еней» в дохід держави суму 1010225,48 грн., отриману за оспорюваними правочинами, укладеними між TOB «Компанія Еней» та TOB «Стіл Хоукс» на підставі договору № 030512 від 03.05.2012 року.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив про недостатність наданих первинних документів, які також викликають сумнів щодо їх достовірності з врахуванням вироку суду, та відсутність основних фондів і персоналу TOB «Стіл Хоукс» для реального виконання оспорюваного правочину.

Відповідач 1 в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 4 березня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті - якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною 3 статті 228, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, - між ТОВ «Стіл Хоукс» та ТОВ «Компаній Еней» укладено договір про надання послуг № 030512 від 3 травня 2012 р., про недійсність якого заявлено позов.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції погодився з доводами податкового органу, що вказаний договір є недійсним, та отримані кошти за цим договором підлягають стягненню в дохід держави в сумі 1010225,84 грн. Суд встановив, що за укладеним договором, ТОВ «Еней» перерахував на користь ТОВ «Стіл Хоукс» зазначену суму, яка за позовом підлягає стягненню.

Податковий орган, на підтвердження зазначеної суми надав суду розрахунок суми позову, акт перевірки, та податкові накладні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не дав належну оцінку наданим документам, в тому числі податковим накладним, які були видані в січні, лютому 2012 року, тобто до укладення оспорюваного договору (03.05.2012 р.), а саме: № 31 від 10.02.2012 р., № 1 від 01.02.2012 р., № 72 від 26.01.2012 р., № 68 від 25.01.2012 р., № 67 від 24.01.2012 р., № 63 від 20.01.2012 р., № 54 від 18.01.2012 р., № 42 від 16.01.2012 р., № 27 від 13.01.2012 р., № 26 від 13.01.2012 р., № 22 від 12.01.2012 р., та лише податкова накладна № 253 від 30.05.2012 р. на суму 80000 грн., яка видана після укладення угоди.

Для повного встановлення всіх обставин справи необхідно належним чином дослідити всі докази в їх сукупності, тобто, встановити, яку господарську операцію та за яким правочином спорює позивач, яка сума коштів була отримана за оспорюваним правочином № 30512 від 3.05.2012 р. Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції, визнаючи укладений правочин від 3 травня 2012 р. недійсним та стягнення суми коштів 1010225,84 грн., не встановив, яка сума коштів отримана за цим правочином, яке відношення мають податкові накладні, акти виконаних робіт та інші документи, оформлені в січні-лютому 2012 року до оспорюваного правочину від 3 травня 2012 р., тобто укладеного пізніше.

Таким чином, суд апеляційної інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та зробив висновки без встановлення всіх фактичних обставин по справі.

Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.2 ст.227 КАС України).

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга ТОВ «Компанія Еней» підлягає задоволенню частково, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - скасуванню, оскільки судом не встановлено всі фактичні обставини по справі, тобто допущено порушення норм процесуального права, та суд касаційної інстанції не може встановлювати ці обставини.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Еней» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року - скасувати.

Справу направити на новий апеляційний розгляд до Київського апеляційного адміністративного суду.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Г.Пилипчук

М.В.Сірош