Ухвала

від 11.09.2014 по справі 813/3707/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року м. Львів Справа № 876/9638/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Андрушківа І.Я.,

представника позивача - Сєрова О.В.,

представника відповідача - Несторак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року по справі № 813/3707/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства «Концерн Хлібпром» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Концерн Хлібпром» (далі - ПАТ «Концерн Хлібпром») звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби (далі - СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові від 28 листопада 2012 року № 0001560801/14016.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові від 28 листопада 2012 року № 0001560801/14016.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 13 листопада 2012 року № 1009/31-00/05511001, а тому висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування вказаного податкового повідомлення-рішення є помилковим.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 13 листопада 2012 року № 1009/31-00/05511001, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Концерн Хлібпром» з питань достовірності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при здійсненні взаєморозрахунків з Приватним малим підприємством «Еліс-Н» (далі - ПМП «Еліс-Н») за липень 2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оптовик плюс» (далі - ТзОВ «Оптовик плюс») за липень-жовтень 2011 року, Товариством з обмеженою відповідальністю «ЯНТАРЬ» (далі - ТзОВ «ЯНТАРЬ») за червень 2012 року, СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 року № 0001560801/14016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 35328.22 грн., з яких на 23552.15 грн. за основним платежем та на 11776.07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугував висновок відповідача про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, а саме заниження податку на додану вартість на суму 23552.15 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами ПМП «Еліс-Н», ТзОВ «Оптовик плюс» та ТзОВ «ЯНТАРЬ». На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірок податковими органами вказаних юридичних осіб, а саме на непідтвердження реальності в часі здійснення операцій, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничих баз, складських приміщень, транспортних засобів, що, на його думку, свідчить про неможливість фактичного отримання та продажу товарів (робіт, послуг), а відтак, про відсутність реального здійснення ними господарської діяльності та відповідно про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум цього податку, вказаних у податкових накладних, виписаних даними контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що викладені відповідачем в акті перевірки висновки про порушення ПАТ «Концерн Хлібпром» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а досліджені під час розгляду справи докази доводять реальність господарських операцій позивача з ПМП «Еліс-Н», ТзОВ «Оптовик плюс» та ТзОВ «ЯНТАРЬ», що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Згідно з довідкою АА № 661526 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ПАТ «Концерн Хлібпром» здійснює виробництво хліба та хлібобулочних виробів, борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, сухарів і сухого печива; роздрібну торгівлю хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування.

Під час здійснення господарської діяльності позивачем з ПМП «Еліс-Н», ТзОВ «Оптовик плюс» та ТзОВ «ЯНТАРЬ» було укладено наступні договори:

договір від 13 січня 2011 року № 000009, укладений з ПМП «Еліс-Н», відповідно до умов якого останнє зобов'язувалось поставити на умовах цього договору згідно з замовленням та передати у власність, позивач прийняти і оплатити продукцію, а саме господарські товари;

договір від 07 вересня 2010 року № лДГ-014324, укладений з ТзОВ «Оптовик плюс», відповідно до умов якого останнє зобов'язувалось поставити на умовах цього договору згідно з замовленням та передати у власність, позивач прийняти і оплатити продукцію, а саме кмин, фундук, грецький горіх, кунжут, суху пшеничну клейковину, мигдаль;

договір від 17 травня 2012 року № 026599, укладений з ТзОВ «ЯНТАРЬ», відповідно до умов якого останнє зобов'язувалось поставити на умовах цього договору та передати у власність, позивач прийняти і оплатити борошно пшеничне та житнє з якісними показниками згідно вимог діючого ГОСТУ.

В підтвердження реальності виконання договірних відносин позивача з даними контрагентами позивачем надано суду копії податкових та видаткових накладних на придбану продукцію, платіжних доручень, товарно-транспортних накладних, реєстрів розрахункових документів.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Згідно товарно-транспортних накладних на перевезення продукції, придбаної позивачем у ТзОВ «Оптовик плюс», пунктом розвантаження є вул. Артема у м. Вінниця, де знаходиться майновий комплекс орендований позивачем у Відкритого акціонерного товариства «Вінницяхліб» на підставі договору оренди від 12 квітня 2007 року.

Також позивачем надано суду копії посвідчення про якість придбаного борошна та манної крупи, картки аналізу зерна, висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи зерна, результатів санітарно-мікробіологічних досліджень.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що господарські операції між ПАТ «Концерн Хлібпром» та ПМП «Еліс-Н», ТзОВ «Оптовик плюс», ТзОВ «ЯНТАРЬ» реально проведені, а відповідно вказані у виписаних даними контрагентами податкових накладних відомості відповідають дійсності.

В свою чергу, відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження участі позивача у схемах мінімізації податкових платежів та транзитних фінансових потоків шляхом створення за допомогою спірних операцій лише видимості товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, платники податку на додану вартість.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагента для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правомірність формування позивачем податкових зобов'язань за податком на додану вартість з врахуванням господарських відносин з ПМП «Еліс-Н», ТзОВ «Оптовик плюс» та ТзОВ «ЯНТАРЬ», а відтак, про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 червня 2013 року по справі № 813/3707/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 12 вересня 2014 року.