Ухвала

від 17.09.2014 по справі 826/2037/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2037/14 (2 тома) Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

У Х В А Л А

Іменем України

17 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Старової Н.Е.

за участю секретаря Ковтун І.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пуллон» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення та визнання протиправними дій, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пуллон» (далі по тексту - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09 січня 2014 року № 000032204 та визнання протиправними і такими, що виходять за межі компетенції дій ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві щодо визнання правочинів, вчинених ТОВ «Пуллон» з ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» у період з 01 по 30 квітня 2013 року, нікчемними у зв'язку з відсутністю підстав та повноважень для такого визнання.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 07 травня 2014 року адміністративний позов задовольнив частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2014 року та постановити нову про відмову в задоволенні адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду не підлягає скасуванню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим органом проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Пуллон» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків за квітень 2013 року з питань взаємовідносин з ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» (код ЄДРПОУ 38095869), за результатами якої складений Акт від 10.12.2013 року № 2006/23-56-22-04-24-38307846 (далі - Акт перевірки).

ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві на підставі Акта перевірки від 10.12.2013 року № 2006/23-56-22-04-21-38307846 прийняла спірне податкове повідомлення-рішення (форми «Р») за № 000003204, яким згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 123.1 ст. 123 цього Кодексу, за порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, 201.2, 201.4, 201.6, 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, визначило ТОВ «Пуллон» суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 185 351, 00 грн., в т.ч. 123 567, 00 грн. - основний платіж, 61 784, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

П. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 року № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 року за № 1333/20071, (який набрав чинності 16 грудня 2011 року та втратив чинність 01 березня 2014 року) (далі - Порядок), що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, а саме, відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

П. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Положення), визначено обов'язкові реквізити, які повинні мати первинні документи.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011р. № 742/11/13-11.

В ході судового розгляду також встановлено, що 25.02.2013р. між ТОВ «Пуллон» (покупець) і ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» (постачальник) було укладено письмовий договір поставки №ДГ-0000085, відповідно до умов якого, з урахуванням Додаткової угоди від 26.02.3013 року, постачальник зобов'язується передати в погоджені строки другій стороні - покупцеві сухе молоко та іншу молочну продукцію, кількість та асортимент якої вказується покупцем, далі товар, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму згідно з умовами цього Договору.

Ціна товару остаточно узгоджується сторонами у видатковій накладній на поставку товару, а сума Договору складається з суми вартості видаткових накладних, оформлених постачальником, на видачу товарів покупцю протягом дії договору.

На підтвердження факту виконання сторонами своїх договірних зобов'язань (поставки товару та відповідно оплати його вартості) за вказаним Договором позивачем були надані суду наступні оригінали та копії первинних і розрахункових документів: договору поставки від 26.02.2013 року за № ДГ-0000085; додаткової угоди до договору поставки від 26.02.2013 року № ДГ-0000085 від 26.02.2013 року; видаткових накладних; податкових накладних, виписаних вказаним контрагентом на користь ТОВ «Пуллон».

За результатами дослідження даних первинних документів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення. Також наявні в матеріалах податкові накладні, що були виписані ТОВ «Альянс будівельників України» на адресу позивача за результатами поставки товару, за своїм змістом цілком відповідають вимогам п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Відповідно до письмових пояснень ТОВ «Пуллон» від 06.05.2014 року № 06/05/14, наданих суду по даній справі, придбання у ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» зумовлене здійсненням господарської діяльності у формі посередництва з купівлі - продажу відповідних товарів.

Додатково на обґрунтування своїх позовних вимог ТОВ «Пуллон» надало суду наступні документи, які підтверджують факт реалізації придбаного у ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» товару, економіко-правовий статус позивача та наявність у нього адміністративно-господарських можливостей для здійснення протягом перевіряємого періоду господарської діяльності: копію статуту ТОВ «Пуллон»; копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість - контрагента позивача; копію договору оренди від 01.04.2013 року, за яким позивач орендує 120 кв.м. складського приміщення, яке розташоване за адресою: Київська обл., с. Щасливе, вул. Леніна, 15 та за якою проводилася доставка товарів; копію податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2013 року з Додатками № 5 та № 6; банківські виписки на підтвердження перерахування грошових коштів ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» за придбаний товар; копію договору поставки №ДГ-000006 від 01.03.2013 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Молочна країна», на виконання якого ТОВ «Пуллон» реалізувало придбаний у ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» товар; копії видаткових та податкових накладних, виписаних позивачем на виконання зазначеного договору; копії товарно-транспортних накладних, виписаних у зв'язку зі здійсненням транспортування товару, придбаного ТОВ «Торговий дім «Молочна країна»; копії довіреностей, виписаних ТОВ «Торговий дім «Молочна країна» на уповноважених осіб з метою отримання придбаного у позивача товару.

Аналізуючи зазначені документи, колегія суддів вважає, що вони підтверджують отримання позивачем економічної вигоди внаслідок виконання договорів, укладених з ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» та ТОВ «Торговий дім «Молочна країна».

Відповідачем не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаного правочину. А саме те, що вказане підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірного правочину. Також відповідачем не доведено облік контрагентом позивача операцій, які мають на меті отримання економічної вигоди за рахунок уникнення податкового навантаження. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за квітень 2012 року, відповідають вимогам, встановленим ст. 201 ПК України.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названого підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, в Акті перевірки від 10.12.2013 року № 2006/23-56-22-04-21-38307846 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку - контрагентом продавця, шляхом позбавлення його права на податковий кредит.

Зі змісту зазначеного вище акта перевірки вбачається, що працівником відповідача, який проводив перевірку, встановлено укладення між позивачем та ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» двох договорів поставки № 0000085 та № 000006, у той час як останній укладено між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Молочна країна», що на думку суду, свідчить про не проведення такою посадовою особою вивчення первинних документів.

Крім того, наведена в Акті перевірки інформація з податкових та видаткових накладних містить арифметичні помилки, а саме загальна сума ПДВ згідно податкових накладних становить 116 500, 32 грн., а згідно видаткових накладних - 117 089, 82грн., у той час, як в результаті підрахунку сум, зазначених у названих документах виходить 123 586,70 грн. (стор 4-5 акту). Натомість, під час викладення висновків, зроблених за результатами перевірки, в Акті зазначено про завищення податкового кредиту на 123 567, 00 грн. (стор 9 акту) без наведення розрахункових даних, на підставі яких такий висновок складений.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано до суду будь-яких доказів нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Пуллон» та ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірного правочину не уповноваженими на те особами.

В Акті перевірки від 10.12.2013 року № 2006/23-56-22-04-21-38307846 також відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угоди з метою, що порушує публічний порядок.

Що стосується позовних вимог ТОВ «Пуллон» щодо визнання протиправними і такими, що виходять за межі компетенції дій ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у місті Києві щодо визнання правочинів, вчинених ТОВ «Пуллон» з ТОВ «В.О.Р.Г.-Дрейфус» у період з 01 по 30 квітня 2013 року, нікчемними у зв'язку з відсутністю підстав та повноважень для такого визнання, то колегія суддів зазначає наступне. Дії контролюючого органу щодо викладення в акті перевірки певних висновків, а також щодо використання складеного за результатами проведеної перевірки акту в службовій діяльності, а саме, при проведенні перевірок інших суб'єктів господарювання не порушують права чи інтереси особи, не впливають на її суб'єктивні права та обов'язки, а відтак підстави для задоволення таких позовних вимог відсутні.

В разі ж, якщо платник податків вважає, що викладена в акті перевірки інформація є такою, що не відповідає дійсності та/або зашкоджує його діловій репутації, такий платник не позбавлений можливості здійснити захист своєї ділової репутації в порядку цивільного або господарського судочинства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову частково, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 травня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Старова Н.Е.