Постанова

від 12.09.2014 по справі 810/4257/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2014 року місто Київ № 810/4257/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс» доДержавної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс», звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У позовних вимогах позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0002172301 (про донарахування податку на додану вартість), № 0002281701 (про донарахування податку з доходів фізичних осіб), № 0002182301 (про донарахування податку на прибуток) та № 00023582305 (про застосування штрафних санкцій за порушення норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні) з урахуванням рішення про результати розгляду скарги від 15.03.2013 № 379/10/10-206/32 в частині частково скасованих податкових повідомлень-рішень № 0002172301 та № 0002281701.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм матеріального права, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, тому суд протокольною ухвалою від 05.09.2014 вирішив подальший розгляд справи проводити в порядку письмового провадження.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Надав суду в оригіналах для огляду документи згідно переліку, а саме касові книги за жовтень 2009 року, січень, березень, квітень, червень 2011 року; банківські виписки за 04-06.01.2012, 10-13.01.2012, 17-20.01.2012, 23-27.01.2012, 30-31.01.2012; авансові звіти від 31.05.2011 № 0000204 на суму 1594, 12 гривень, 24.03.2011 № 0000131 на суму 21133, 66 гривень та від 30.06.2011 № 0000205 на суму 10569, 99 гривень, квитанції до авансових звітів, кредитні договори, договори поруки; авансові звіти від 25.11.2011 № 0000366, від 29.12.2011 № 0000396, від 14.10.2011 № 0000331, від 06.05.2011 № 0000172, від 28.10.2011 № 0000321, від 22.04.2011 № 0000166, договори доручення, видаткові та податкові накладні до цих звітів.

Від відповідача будь-яких заперечень чи пояснень до суду не надходило.

Всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс» зареєстроване 27.10.1994 Обухівською районною державною адміністрацією Київської області, свідоцтво про державну реєстрацію від 07.04.2008 № 13421070005000802. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 16.01.1995 № 416, станом на 31.12.2012 перебувало на обліку в Державній податковій інспекції в Обухівському районі.

В період з 01.10.2009 по 30.09.2012 ТОВ фірма «Лезіс» мало філії (відокремлені структурні підрозділи), в тому числі Обухівську філію ТОВ фірми «Лезіс» (код ЄДРПОУ 25691175), яка станом на 2009 рік знаходилась на податковому обліку ДПІ в Обухівському районі (довідка про взяття на облік платника податків від 15.06.2009 № 107/10/1545).

З 09.11.2012 по 29.11.2012 (з урахування продовження з 23.11.2012 по 29.11.2012) було проведено планову виїзну перевірку ТОВ фірми «Лезіс» за період діяльності з 01.10.2009 по 30.09.2012.

За результатами перевірки 31.12.2012 складено Акт перевірки № 3651/220/20596199 про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс» (код ЄДРПОУ 20596199) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункти 138.10.2, 138.10.4, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 2413897 гривень, в тому числі за 2009 рік у сумі 1249573 гривень, за І квартал 2010 року - 36948 гривень, за півріччя 2010 року - 83393 гривень, за три квартали 2010 року - 123037 гривень, за 2010 рік - 161040 гривень, за І квартал 2011 року - 65660 гривень, за другий квартал 2011 року - 139177 гривень, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 335741 гривень, за ІІ-IV квартали 2011 року - 703824 гривні, за І квартал 2012 року - 103497 гривень, за півріччя 2012 року - 233800 гривень, за три квартали 2012 року - 233800 гривень;

- пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 29843 гривні, в тому числі за жовтень 2009 року - 184 гривні, за жовтень 2010 року - 4500 гривень, за листопад 2010 року - 84 гривні, за грудень 2010 року - 2826 гривень, за січень 2011 року - 2048 гривень, за лютий 2011 року на суму 2889 гривень, за березень 2011 року - 3194 гривень, за квітень 2011 року - 3372 гривень, за травень 2011 року - 2682 гривень, за червень 2011 року - 4579 гривень, за серпень 2011 року - 3485 гривень;

- підпункт 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб за 2009-2011 роки у сумі 904034, 31 гривень;

- пункти 2.6 та 2.11 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України.

На підставі Акта перевірки були винесені податкові повідомлення рішення від 27.12.2012 № 0002172301 (про донарахування податку на додану вартість за основним платежем 29843 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями 2770, 75 гривень), № 0002281701 (про донарахування податку з доходів фізичних осіб за основним платежем 904034, 31 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями 140590 гривень), № 0002182301 (про донарахування податку на прибуток за основним платежем 2413897 гривень та штрафними (фінансовими) санкціями 41114, 25 гривень) та № 00023582305 (про застосування штрафних санкцій за порушення норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні у сумі 76558, 28 гривень).

За результатами розгляду скарги позивача рішенням Держаної податкової служби у Київській області від 15.03.2013 № 389/10/10-206/32, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.05.2013 № 3680/6/99-99-101-15 податкові повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0002182301 (про донарахування податку на прибуток) та № 00023582305 (про застосування штрафних санкцій за порушення норм Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні) залишені без змін, податкове повідомлення-рішення № 0002172301 (про донарахування податку на додану вартість) частково скасоване в частині основного платежу у сумі 184 гривні та в частині застосованої фінансової санкції у сумі 46 гривень, податкове повідомлення-рішення № 0002281701 (про донарахування податку з доходів фізичних осіб) частково скасоване в частині штрафної санкції на суму 940, 06 гривень, в іншій частині скарга залишена без задоволення.

Позивач, не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд їх скасувати, що і є предметом даного позову.

Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, судом встановлено наступне.

На донарахування податку на прибуток підприємств у перевіряємий період вплинуло заниження скоригованого валового доходу на суму 5008123 гривень, в тому числі за IV квартал 2009 року на суму 4998293 гривень та за четвертий квартал 2010 року на суму 9830 гривень та завищення валових витрат за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 на суму 896971 гривень, в тому числі за І квартал 2010 року на суму 147795 гривень, за півріччя 2010 року - 333573 гривень, за три квартали 2010 року 492151 гривня, за 2010 рік 634330 гривень, за перший квартал 2011 року - 262641 гривень; завищення валових витрат за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 на суму 4173439 гривень, в тому числі за ІІ квартал 2011 року 605118 гривень, ІІ-ІІІ квартали 2011 року 3060106 гривень, за І квартал 2012 року 492841 гривень, за півріччя 2012 року 876501 гривень, за три квартали 2012 року 1113333 гривень.

З приводу валового доходу за IV квартал 2009 року перевіркою було встановлено, що ТОВ фірма «Лезіс» не включило до декларації з податку на прибуток за IV квартал 2009 року доходи від продажу товарів (робіт, послуг) у сумі 4998293 гривень, які підтверджуються первинними документами (накладними, податковими накладними, касовими та банківськими документами). Зазначена сума доходу відображена в декларації з податку на прибуток за 2009 рік, поданої Обухівською філією ТОВ «Лезіс».

Перевіряючі в Акті перевірки зазначають, що оскільки Обухівська філія ТОВ «Лезіс» є відокремленим структурним підрозділом та не має прав юридичної особи, то суму доходу у розмірі 4998293 гривень повинно включити саме ТОВ фірма «Лезіс». Також зазначено, що з наданих до перевірки документів у IV кварталі 2009 року доходи ТОВ фірма «Лезіс» від продажу товарів та послуг склали 4998293 гривень, що також підтверджується поданими ТОВ фірма «Лезіс» податковими деклараціями з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2009 року.

У судовому засіданні представник позивача зазначав, що декларацію з податку на прибуток за 2009 рік подавала Обухівська філія ТОВ фірма «Лезіс», вказував, що податок на прибуток за 2009 рік був сплачений, що призведе до подвійного оподаткування та зазначив, що суми валових витрат за цей період не були розглянуті.

Суд звертає увагу, що у перевіряємому періоді (IV квартал 2009 року) діяли норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (в редакції Закону України № 283/97-ВР від 22.05.1997) (далі - Закон № 283/97).

Відповідно до підпункту 2.1.1, 2.1.3 пункту 2.1 статті 2 Закону № 283/97 платниками податку є, в тому числі, з числа резидентів - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку (далі філії), зазначених у підпункті 2.1.1 цього пункту, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.

Платник податку, який має такі філії, може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій, а також до бюджету територіальної громади за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього Закону та зменшений на суму податку, сплаченого до бюджетів територіальних громад за місцезнаходженням філій.

Сума податку на прибуток філій за відповідний звітний (податковий) період визначається розрахунково виходячи із загальної суми податку, нарахованого платником податку, розподіленого пропорційно питомій вазі суми валових витрат філій та амортизаційних відрахувань, нарахованих по основних фондах такого платника податку, які розташовані за місцезнаходженням філії, у загальній сумі валових витрат та амортизаційних відрахувань цього платника податку.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його філій (відокремлених підрозділів). Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому філії (відокремлені підрозділи) подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов'язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього підпункту.

Відповідальність за своєчасне та повне внесення сум податку до бюджету територіальної громади за місцезнаходженням філії несе платник податку, у складі якого знаходиться така філія.

Як вбачається з матеріалів справи, і позивач, і Обухівська філія ТОВ фірма «Лезіс» у спірний період знаходились на обліку в ДПІ у Обухівському районі (довідка про взяття на облік платника податків від 15.06.2009 № 107/10/1545). Позивач був платником консолідованого податку на прибуток і подавав декларації з податку на прибуток за 2009 рік. Суд звертає увагу, що будь-яких обґрунтувань та доказів, що за IV квартал 2009 року позивач і Обухівська філія ТОВ фірма «Лезіс» були окремими платниками податку на прибуток суду не надано. Суд враховує, що філія може бути платником податку на прибуток лише у випадку її знаходження на території іншої територіальної громади ніж платник податків - головне підприємство.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону № 283/97 валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход включає, в тому числі, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону) (підпункт 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 283/97).

Перевіркою також встановлено, що в декларації з податку на прибуток підприємства за три квартали 2010 року ТОВ фірма «Лезіс» в рядку 01.6. Декларації «Інші доходи, крім визначених у рядку 01.1-01.5 декларації» задекларувало суму 9830 гривень, яка не відображена наростаючим підсумком в податковій декларації з податку на прибуток за 2010 рік.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Отже, позивач неправомірно занизив дохід на суму 9830 гривень за 2010 рік.

Суд звертає увагу, що будь-яких обґрунтувань та доказів з цього приводу ані в позовній заяві, ані під час розгляду справи не надано.

У зв'язку з викладеним суд дійшов висновку, що перевіряючі дійшли вірного висновку про заниження скоригованого валового доходу на суму 5008123 гривень, в тому числі за IV квартал 2009 року на суму 4998293 гривень та за 2010 рік на суму 9830 гривень, що в подальшому вплинуло на донарахування податку на прибуток підприємств.

З приводу валових витрат судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

За період з 01.10.2009 по 31.03.2011 ТОВ фірма «Лезіс» задекларовано валові витрати у сумі 25287399 гривень та за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у сумі 28491595 гривень.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 встановлено їх завищення всього у сумі 896971 гривень, в тому числі за І квартал 2010 року на 147795 гривень, за перше півріччя 2010 року 333573 гривень, за три квартали 2010 року 492151 гривень, за 2010 рік в сумі 634330 гривень, за перший квартал 2011 року 262641 гривень.

За період з 01.04.2011 по 30.09.2012 встановлено їх завищення на суму 41734339 гривень, в тому числі за ІІ квартал 2011 року 605118 гривень, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року 1459744 гривень, за ІІ-IV квартали 2011 року 3060106 гривень, за І квартал 2012 року 492841 гривень, за півріччя 2012 року 876501 гривень, за три квартали 2012 року 1113333 гривень.

З Акта перевірки вбачається, що до ТОВ фірма «Лезіс» було направлено запит № 3453/10/220 від 25.11.2012 про надання належним чином завірених копій первинних бухгалтерських документів на підтвердження підстав і порядку формування валових витрат за перевіряємий період (зміст запиту викладений в Акті перевірки на сторінках 23, 32, 34, 41).

На підставі наданих до перевірки первинних документів не має можливості ту чи іншу операцію ідентифікувати як складову показника у рядку 04.13 Декларації «Інші витрати, крім визначених у 04.1-04.12», надані до перевірки первинні документи (акти виконаних робіт) складені з порушенням вимог щодо їх оформлення, що не дає підстави віднести отримані послуги до господарської діяльності підприємства та на їх основі формувати дані податкових декларацій з податку на прибуток підприємств.

В наслідок порушення підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97 ТОВ фірма «Лезіс» завищило валові витрати на загальну суму 896971 гривень, в тому числі за І квартал 2010 року на суму 147795 гривень, за півріччя 2010 року 333573 гривень, за три квартали 2010 року 492151 гривень, за 2010 рік 634330 гривень, за І квартал 2011 року 262641 гривня.

За період з 01.04.2011 по 30.09.2012 встановлено завищення собівартості придбаних та реалізованих товарів, відображених в рядку 05.1 СВ «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток підприємств за IV квартал 2011 рік на суму 660058 гривень. За даними перевірки собівартість придбаних та реалізованих товарів за IV квартал 2011 рік склала 10577505 гривень, що підтверджується первинними документами та даними, наведеними підприємством самостійно в додатку СВ до рядка 05.1 СВ «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)», а ТОВ фірма «Лезіс» в рядку 05.1 СВ «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» податкової декларації з податку на прибуток підприємств за 2011 рік задекларувало суму 11237563 гривень.

Перевіркою встановлено завищення задекларованих показників у рядку 06.1 Декларації «Адміністративні витрати» на суму 649454 гривень в тому числі по періодах за ІІ квартал 2011 року 190696 гривень, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року 470278 гривень, за ІІ-IV квартали 2011 року 649454 гривень в частині не надання документів на підтвердження витрат на страхування у сумі 10095 гривень; в частині інших витрат загальногосподарського призначення в сумі 639359 гривень.

Перевіркою встановлено завищення адекларованих показників у рядку 06.4 ІВ Декларації «Інші витрати звичайної діяльності та інші операційні витрати» на загальну суму 2863927 гривень в частині не надання документів, які б підтверджували витрати на операції оренди/лізингу, в тому числі по періодах ІІ квартал 2011 року в сумі 414422 гривень, за ІІ-ІІІ квартали 201 року 989466 гривень, ІІ-IV квартали 2011 року в сумі 1750594 гривень, за І квартал 2012 року 492841 гривень, за І півріччя 2012 року 876501 гривень, за три квартали 2012 року 1113333 гривень, що призвело до порушення пункту 138.2, підпунктів 138.10.2, 138.10.4, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статі 139 Податкового кодексу України.

Вказані порушення сталися внаслідок того, що ТОВ фірма «Лезіс» на запит не надало реєстри валових витрат, не надало пояснень відносно порядку формування показників, відображених в деклараціях з податку на прибуток підприємств, не підтверджено показники документально.

Інформація, зазначена в актах виконаних робіт, носить загальний характер, не вказано прізвищ та посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, не вказано періоди протягом яких були надані ті чи інші послуги, у випадках послуг суборенди майна відсутні дані про орендодавця, про суб'єктів, які є власниками такого майна, у випадках оренди автомобілів не надано їх технічні паспорти, шляхові листи, що не дає змоги віднести вказані послуги до господарської діяльності. При аналізі податкової звітності ТОВ «Мега-Фарм» (код ЄДРПОУ 363486) встановлено, що обсяг наданих послуг згідно актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких надані ТОВ фірма «Лезіс», не відповідає задекларованим показникам ТОВ «Мега-Фарм» (є більшим).

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) детально описані в Акті перевірки на сторінках 26-28, 37-39).

В обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилався на те, що всю первинну документацію, яка підтверджує формування валових витрат було надано, а не надання реєстрів валових витрат не є підставою для ствердження про заниження податку на прибуток підприємств. Вказував, що в Акті перевірки наведені необґрунтовані дані та суб'єктивні припущення перевіряючих, які не мають підтверджуючих доказів і не зазначено конкретні порушення, які свідчать про порушення порядку формування валових витрат, за які можна притягнути до відповідальності.

Суд відмічає, що позивачем на виконання ухвали суду про надання всіх доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин не надано жодного доказу на підтвердження правомірності формування валових витрат за перевіряємий період.

Суд зауважує, що представник позивача стверджував, що це дуже великий об'єм первинної бухгалтерської документації, а перевіряючим всі документи надавалися, однак не були взяті до уваги.

Слід відмітити, що Акт перевірки є носієм доказової інформації, а довести порушення своїх прав та інтересів в адміністративному судочинстві повинен саме позивач при оскарженні рішень суб'єктів владних повноважень.

У зв'язку з викладеним та ненаданням документів на підтвердження правомірності формування валових витрат ані під час проведення перевірки, ані під час розгляду справи, суд вважає, що відповідачем правомірно встановлені порушення норм податкового законодавства у період з 01.10.2009 по 31.03.2011 - підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97 та за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 - підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, підпунктів 138.10.2, 138.10.4, 138.10.6 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139 статі 139 Податкового кодексу України.

З урахуванням заниження валового доходу та завищення валових витрат це призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 2413897 гривень.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97 виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

У разі, коли сума виплат (заохочень) або її частина пов'язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом з поданням розрахунку податкових зобов'язань звітного періоду. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, непідтверджені відповідними документами витрати не визнаються валовими витратами і на суму недосплаченого податку нараховується пеня у розмірі облікової ставки Національного банку України, збільшеної в 1,2 раза.

Якщо платник податку поновить зазначені документи у наступних періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до валових витрат податкового періоду, на який припадає таке поновлення.

Аналогічні положення передбачені і у Податковому кодексі України, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 якого не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Суд зазначає, що під час перевірки встановлено, що в актах виконаних робіт не вказані прізвища, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, не вказано періоди, протягом яких були надані ті чи інші послуги, відсутні дані про орендодавця, про суб'єктів, які є власниками такого майна, у випадках оренди автомобілів не надано їх технічні паспорти, шляхові листи, що не дає змоги віднести вказані послуги до господарської діяльності підприємства.

Слід звернути увагу, що під час розгляду справи представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження правовірності віднесення понесених витрат до валових.

У зв'язку з вищевикладеним, податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0002182301 (про донарахування податку на прибуток) винесено правомірно.

Щодо донарахування податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

За період з 01.10.2009 по 30.09.2012 ТОВ фірма «Лезіс» задекларовано податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 530583 гривень.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 встановлено його завищення у сумі 29843 гривні, в тому числі за жовтень 2009 року 184 гривні, за жовтень 2010 року 4500 гривень, за листопад 2010 року 84 гривні, за грудень 2010 року 2826 гривень, за січень 2011 року 2048 гривень, за лютий 2011 року 2889 гривень, за березень 2011 року 3194 гривень, квітень 2011 року 3372 гривень, за травень 2011 року 2682 гривень, за червень 2011 року 4579 гривень, серпень 2011 року 3485 гривень.

За результатами розгляду скарги рішенням Держаної податкової служби у Київській області від 15.03.2013 № 389/10/10-206/32, залишеним без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України від 28.05.2013 № 3680/6/99-99-101-15 податкове повідомлення-рішення № 0002172301 (про донарахування податку на додану вартість) частково скасоване в частині основного платежу у сумі 184 гривні та в частині застосованої фінансової санкції у сумі 46 гривень на підставі пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України у зв'язку із закінченням 1095 днів для визначення суми грошового зобов'язання.

Як вбачається з Акта перевірки донарахування відбулось у зв'язку із включенням сум податку на додану вартість до податкового кредиту по податковим накладним з терміном виписки понад 365 днів. Перелік таких податкових накладних детально описано на сторінці 71 Акта перевірки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач у позовній заяві посилався на норми пункту 102.5 статті 102 Податкового кодексу України, відповідно до якої заяви про повернення надмірно сплачених грошових зобов'язань або їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

У судовому засіданні представник позивача також вказував, що термін 365 днів на включення сум податку на додану вартість не був пропущений, надав роздруківки уточнюючих розрахунків податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатками 5 по періодам 10.2009, 10.2010, 04.2011, 05.2011, 11.2011, 12.2011, 04.2012, 08.2012) та вказував про повернення товару на підставі коригуючих накладних.

Суд звертає увагу, що з вказаних уточнюючих декларацій не можливо встановити, які вони мають відношення до встановлених порушень по включенню податку на додану вартість до податкового кредиту, всі рядки уточнюючих декларацій не заповнені, в додатках 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» вказані періоди, суми і ідентифікаційні коди підприємств, більшість з яких не мають відношення до встановлених порушення, а також вказані ідентифікаційні коди підприємств, відомості по яким, відповідно до пошуку в Єдиному реєстрі підприємств, установ, організацій, відсутні (зокрема 211970120381, 256902410162, 229270426656).

Надаючи правову оцінку відносинам в цій частині, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу, у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Згідно зі статтею 50 Податкового кодексу, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації, він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу, контролюючий орган, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

З аналізу норм чинного законодавства убачається, що подання уточнюючого розрахунку є правом платника податків відкорегувати вже існуючі податкові зобов'язання чи податковий кредит у строк до 1095-ти днів. У той же час платники податків мають право на віднесення до податкового кредиту (тобто первинне його формування) певних сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих від контрагентів, лише упродовж 365-ти днів з моменту складення таких податкових накладних.

Суд зазначає, що чинне законодавство не пов'язує право позивача включати податкові накладні до податкових декларацій упродовж 365-ти днів з дня їх складення, з правом позивача подавати до податкового органу уточнюючий розрахунок до декларації з ПДВ у термін до 1095-ти днів.

Це означає, що у разі включення до податкової декларації (або до уточнюючих розрахунків) податкових накладних, складених контрагентами більше аніж за 365 днів до дня подання такої декларації, платник податку втрачає право на формування податкового кредиту на підставі таких податкових накладних.

Доказів того, що позивач включав ці податкові накладні протягом 365 днів з дати їх складення, а уточнюючими деклараціями в межах 1095 днів вносив коригування, щоб могло стати підставою для задоволення позовних вимог в цій частині суду не надано.

Натомість, в Акті перевірки на сторінці 71 наведений перелік податкових накладних з датою виписки понад 365 днів, які були включені ТОВ фірма «Лезіс» до податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість.

У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0002172301 (про донарахування податку на додану вартість) винесено правомірно з урахуванням рішення Держаної податкової служби у Київській області від 15.03.2013 № 389/10/10-206/32 про його часткове скасування в частині основного платежу у сумі 184 гривні та в частині застосованої фінансової санкції у сумі 46 гривень.

Щодо донарахування податку з доходів фізичних осіб, судом встановлено наступне.

Проведеною перевіркою встановлена виплата 2 фізичним особам з каси підприємства згідно видаткових касових ордерів грошових коштів у сумі 5478664, 7 гривень, а саме:

1) ОСОБА_2 в сумі 2664515, 6 гривень в тому числі по періодах:

- 2009 рік - 477450 гривень, в тому числі жовтень 2009 року 145000 гривень, листопад 2009 року 159350 гривень, грудень 2009 року 193100 гривень;

- 2010 рік - 1159032 гривень, в тому числі лютий 2010 року 4070 гривень, червень 2010 року 145760 гривень, липень 2010 року 136300 гривень, березень 2010 року 153186 гривень, квітень 2010 року 200408,3 гривень, жовтень 2010 року 55650 гривень, вересень 2010 року 44060 гривень, листопад 2010 року 47250 гривень , травень 2010 року 238245 гривень, грудень 2010 року 74102, 67 гривень;

- 2011 рік - 964363, 9 гривень, травень 2011 року 90800 гривень, лютий 2011 року 10000 гривень, квітень 2011 року 438625 гривень, серпень 2011 року 144156, 9 гривень, вересень 2011 року 139034 гривень, липень 2011 року 41681 гривень, жовтень 2011 року 89252 гривень, листопад 2011 року 10815 гривень.

2) ОСОБА_3 в сумі 2733649, 10 гривень, в тому числі по періодах:

- 2010 рік - 918429,1 гривень, в тому числі червень 2010 року 10000 гривень, серпень 2010 року 213700 гривень, березень 2010 року 19000 гривень, жовтень 2010 року 263631 гривень, травень 2010 року 25900 гривень, грудень 2010 року 201559, 09 гривень;

- 2011 рік - 1773570 гривень, в тому числі травень 2011 року 15500 гривень, лютий 2011 року 52378 гривень, квітень 2011 року 70910 гривень, серпень 2011 року 26117 гривень, вересень 2011 року 85451 гривень, червень 2011 року 831500 гривень, липень 2011 року - 92796 гривень, жовтень 2011 року 241042 гривень, листопад 2011 року 32927 гривень, січень 2011 року 89949 гривень;

- 2012 рік - 51950 гривень, в тому числі лютий 2012 року 17500 гривень, березень 2012 року 10000 гривень, квітень 2012 року 31650 гривень.

Дані порушення підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 81. статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та підпункту 168.1.1 пункту 168 статті 168 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 855468, 51 гривень.

Позивач у позовній заяві зазначає, що результатом підсумування сум, виданих з каси ОСОБА_3 у 2010 році є сума 733790, 09 гривень, яка є меншою за зазначену в Акті перевірки суму на 184639, 01 гривень (918429,1 гривень - 733790, 09 гривень).

Результатом підсумування сум, виданих з каси ОСОБА_3 у 2011 році є сума 1538570 гривень, яка є меншою за зазначену в Акті перевірки суму на 235000 гривень.

Отже, вказує позивач, перевіряючими завищено суму грошового зобов'язання на 419639, 01 гривень.

За результатами розгляду скарги позивача Державна податкова служба у Київській області в рішенні від 15.03.2013 № 389/10/10-206/32 встановила виплату з каси підприємства згідно видаткових касових ордерів грошові кошти у сумі 5344795 гривень.

1) ОСОБА_2 у сумі 2600845, 9 гривень, в тому числі за 2009 рік 477450 гривень, за 2010 рік 1159032 гривень, за 2011 рік 964363, 9 гривень.

2) ОСОБА_3 у сумі 2743949, 1 гривень, в тому числі за 2010 рік 918429, 1 гривень, за 2011 рік 1773570 гривень, за 2012 рік 51950 гривень.

Дані порушення призвели до заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 865019, 01 гривень.

Дійсно, судом встановлено, що при сумуванні сум, які вказані в Акті перевірки були допущені арифметичні помилки. Під час розгляду скарги Державна податкова служба у Київській області провела перерахунок зазначених сум і дійшла висновку про видачу з каси підприємства суми у розмірі 5344795 гривень, яка є меншою від зазначеної в Акті перевірки суми у розмірі 5478664, 7 гривень, водночас, заниження податкових зобов'язань було вирахувано у сумі 865019, 01 гривень, що є більше ніж під час проведення перевірки на 9559, 5 гривень (865019,01 - 855468, 51). Однак, з матеріалів справи не вбачається, що наслідками розгляду скарги було винесено податкове повідомлення-рішення на донараховану суму.

В обґрунтування позовних вимог позивач також посилався на норми Податкового кодексу України та листи - роз'яснення Державної податкової адміністрації і вказував, що оскільки виплати грошових коштів з каси підприємства здійснювалась на підставі договорів про надання поворотної фінансової допомоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3, то вказані суми не є об'єктом для нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб.

Суд звертає увагу, що ані під час проведення перевірки, ані під час подання скарг на винесене податкове повідомлення-рішення, ані під час розгляду справи судом, позивачем не надавались договори про надання поворотної фінансової допомоги та прибуткові касові ордери про повернення (або про часткове повернення з урахуванням строків дії договорів).

Вказані обставини свідчать про відсутність таких договорів, та, відповідно, підстав для видачі вказаних сум з каси підприємства.

Жодних доказів, які б свідчили про неправомірність висновків податкового органу в частині донарахування податку з доходів найманих працівників позивачем не надано.

Відповідно до пункту 1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 Закону № 889-IV ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення. Поворотна фінансова допомога в повному обсязі співпадає із визначенням у статті 827 Цивільного кодексу України, а саме із договором позички. Обов'язковою умовою фінансової допомоги (договору позички) є відсутність плати за користування такими грошовими коштами, тобто безоплатність. В договорі позички не можна передбачати сплату відсотків.

Згідно із підпунктом 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається основна сума поворотної фінансової допомоги, наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому або основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку.

При цьому, слід зазначити, якщо сума поворотної фінансової допомоги не повертається у визначений у договорі термін, то вона включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку та оподатковується за ставками, визначеними пункт 167.1 статті 167 Податкового кодексу України.

Хоча, Податковий кодекс України не роз'яснює в якому періоді повинно бути отримано поворотну фінансову допомогу, щоб можна було її не включати до бази оподаткування, проте логічно можна дійти висновку, що поворотна фінансова допомога не буде включатися до загального річного оподатковуваного доходу у випадку якщо фінансова допомога була отримана протягом року.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно із статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.

Отже, з урахуванням відсутності договорів про поворотну фінансову допомогу під час проведення перевірки та під час розгляду справи, встановити, що кошти з каси підприємства видавались як поворотна фінансова допомога і не були повернуті у зв'язку із не закінченням строків дії цих договорів не виявляється можливим. Тим більше, проаналізувавши норми податкового законодавства суд дійшов висновку, що поворотна фінансова допомога повинна бути повернута протягом року, доказів повернення поворотної фінансової допомоги суду не надано.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві обґрунтування та надані докази не спростовують висновків податкового органу в частині заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб.

Під час проведення перевірки авансових звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт встановлено, що протягом 2011 року з каси ОСОБА_3 було видано кошти під звіт на суму 75284, 08 гривень, а саме № 0000269 від 02.09.2001 у сумі 5021 гривень, № 0000270 від 09.09.2011 - 5100, 66 гривень, № 0000285 від 23.09.2011 - 7115, 38 гривень, № 0000298 від 30.09.2011 - 3285, 55 гривень, № 0000248 від 19.08.2011 - 5608,04 гривень, № 0000396 від 29.12.2011 - 6699, 57 гривень, № 0000366 від 25.11.2011 - 2697, 98 гривень, № 0000321 від 28.10.2011 - 6360 гривень, № 0000331 від 14.10.211 - 4853, 77 гривень, № 0000172 від 06.05.2011 - 16288, 63 гривень, № 0000166 від 22.04.2011 - 12252, 5 гривень за які не відзвітовано.

До перевірки не було надано підтверджуючих документів, що засвідчують вартість понесених витрат, а саме витрати не підтверджені відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, договори, чим порушено підпункт 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що в позовній заяві позивач не заявляв підстав для скасування податкового повідомлення-рішення про донарахування податку з доходів найманих працівників щодо невідповідності висновків Акта перевірки в частині відсутності підтверджуючих документів на використання коштів, наданих під звіт у сумі 75284, 08 гривень.

Під час розгляду справи представник позивача в цій частині також посилався на неправомірність донарахування податкових зобов'язань і надав суду звіти про використання коштів з договорами доручення, видатковими накладними та податковими накладними.

Проаналізувавши подані документи судом встановлено, що до звітів долучені договори доручення різним фізичним особам (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6), відповідно до предметів яких Повірений - фізична особа - зобов'язується на безоплатній основі від імені Довірителя - ТОВ фірма «Лезіс» здійснити внесення готівкових коштів на користь ДП «Савсервіс Столиця» або до каси складу-магазину за адресою місто Біла-Церква, вулиця 1-ша Радянська, 5 (філія ДП «Савсервіс Столиця»).

На підтвердження отримання товарів надані видаткові накладні та податкові накладні.

Слід відмітити, що надані докази жодним чином не спростовують висновків Акта перевірки в частині видачі коштів ОСОБА_3 під звіт, оскільки договори доручення укладалися з іншими фізичними особами від імені ТОВ фірма «Лезіс» і підтверджують факт використання саме цими фізичними особами коштів під звіт. Яким чином було відзвітовано за отримані кошти ОСОБА_3 судом не встановлено і позивачем жодних доказів не надано.

Також з усіх перелічених в Акті перевірки звітів представник позивача надав суду лише звіти за 25.11.2011 № 0000366, 29.12.2011 № 0000396, 14.10.2011 № 0000331, 06.05.2011 № 0000172, 28.10.2011 № 0000321, від 22.04.2011 № 0000166.

З Акта перевірки також вбачається, що з каси підприємства ОСОБА_3 у 2011 році було видано грошові кошти в сумі 223681, 78 гривень, які не пов'язані із господарською діяльністю підприємства.

Суд також звертає, що в позовній заяві позивач жодним чином не обґрунтував неправомірність висновків Акта перевірки в цій частині.

У судовому засідання представник позивача надав суду пояснення та звіти про використання коштів з квитанціями на використання отриманих з каси підприємства коштів та договори поруки, кредитні договори з додатковими угодами.

Представник позивача зазначив, що кошти видавались ОСОБА_3 для погашення процентів згідно договорів поруки.

Так, судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (Кредитор) та громадянкою ОСОБА_3 (Поручитель) було укладено 31.07.2008 договір поруки № 010/129-03/040-08/3.

Відповідно до умов вказаного договору Поручитель (ОСОБА_3) бере на себе зобов'язання перед Кредитором відповідати по борговим зобов'язанням Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс», які виникають з умов кредитного договору № 010/129-03/040-08 від 31.07.2008, а саме повернути кредит у розмірі 200 000 доларів США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штраф).

З наданих суду квитанцій, які було долучені представником позивача до звітів про використання коштів, вбачається, що платник - ОСОБА_3 перераховувала кошти отримувачу - Обухівській філії ТОВ фірма «Лезіс». Призначення платежу відображено як «погашення відсотків згідно договору поруки 010/129-03/040-08/03».

Тобто, яким чином пов'язана видача коштів з каси підприємства ОСОБА_3 у 2011 році, яка виступає поручителем - фізичною особою за договором поруки, на погашення процентів згідно цим договором поруки за рахунок коштів ТОВ фірма «Лезіс» суду пояснень не надано. Також, з наданих суду документів взагалі вбачається, що кошти перераховувались на розрахункові рахунки Обухівської філії ТОВ фірма «Лезіс».

В Акті перевірки також зазначено, що підприємством надавались копії авансових звітів, які не завірені. Суд також звертає увагу, що в ході розгляду справи представником позивача надані звіти лише від 31.05.2011 № 0000204 на суму 1594,12 гривень, 24.03.2011 № 0000131 на суму 21133,66 гривень та від 30.06.2011 № 0000205 на суму 10569, 99 гривень.

Згідно з підпунктом 170.9.1 пункту 170.9 статті 170 Податкового кодексу України передбачено, що податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого підпунктом 170.9.2 цього пункту строку, є особа, що видала таку суму, а саме:

а) на відрядження - у сумі, що перевищує суму витрат платника податку на таке відрядження, розрахованій згідно з розділом ІІІ цього Кодексу;

б) під звіт для виконання окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що встановлені під час проведення перевірки порушення, доводами і доказами, наданими в ході розгляду справи не спростовуються, а тому податковий орган дійшов вірного висновку про заниження податкових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб на суму 48565, 80 гривень.

При розрахунку штрафної санкції у податковому повідомленні-рішенні від 27.12.2012 № 0002281701 відповідачем було допущено арифметичну помилку, а саме сума штрафної санкції повинна складати 139649, 94 гривень (за 2009-2010 - 95809, 16 гривень, за І півріччя 2011 - 1 гривня, за ІІ півріччя 2011 - 42144, 02 гривень, за 2012 - 1695, 76 гривень).

За результатами розгляду скарги рішенням Державної податкової служби у Київській області податкове повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 0002281701 було скасовано в частині донарахування штрафної (фінансової) санкції у сумі 940, 06 гривень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 00023582305 про застосування штрафної санкції у розмірі 76555, 28 гривень, судом встановлено наступне.

18.08.2012 в книзі обліку розрахункових операцій не здійснено облік готівкових коштів на загальну суму 254, 84 гривень, що призвело до порушення пункту 2.6 Положення проведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 № 637 (далі - Положення № 637).

Протягом 2011 року бухгалтерією підприємства від підзвітних осіб були прийняті звіти про використання коштів на загальну суму 75284, 08 гривень без відповідних розрахункових документів, які б підтверджували витрачання готівкових коштів, чим порушено пункт 2.11 Положення № 637.

Слід відмітити, що будь-яких обґрунтувань в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 27.12.2012 № 00023582305 щодо обліку готівкових коштів позивачем не наведено і суду не надано.

В частині видачі з каси грошових коштів у сумі 75284, 08 гривень, за які не відзвітовано, позиція суду наведена під час розгляду питання про донарахування податку з доходів фізичних осіб.

Слід відмітити, що згідно з пунктом 1.2 Положення № 637 каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів; оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Пунктом 2.6 Положення № 637 передбачено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Будь-яких доказів щодо обліку готівкових коштів у сумі 254, 84 гривень за 18.08.2012 суду не надано.

Згідно з пунктом 2.11 Положення № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Враховуючи встановлені порушення, відповідач на підставі абзаців 3 та 6 статі 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 № 436/95 застосував фінансові санкції:

- за несвоєчасне оприбуткування у касі готівки - п'ятикратний розмір не оприбуткованої суми 254,84*5=1274, 20 гривень;

- за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів - розмір сплачених коштів, тобто, 75284, 08 гривень.

З урахуванням викладеного, підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 27.12.2012 № 00023582305 про застосування штрафної санкції у розмірі 76555, 28 гривень відсутні.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів суду порушення своїх прав та інтересів з боку відповідача і жодним доказом не обґрунтував правомірність формування валового доходу, валових витрат, податкового кредиту, надання коштів під звіти в межах господарської діяльності підприємства, поворотної фінансової допомоги і ведення касових операцій у відповідності до норм чинного податкового законодавства.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Згідно з частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд звертає увагу, що Акт перевірки є носієм доказової бази під час розгляду справ з приводу рішень податкових органів.

Відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, вказана норма не означає, що будь-яке рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Згідно з вищевикладеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішення, дію чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Суд звертає увагу, що позивач жодним чином не довів неправомірність прийнятих рішень суб'єктом владних повноважень та не надав суду жодних доказів, які б свідчили про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Доказів понесення таких витрат суду не надано.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір», під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору встановлена у розмірі 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону України "Про судовий збір").

Із матеріалів справи вбачається, що розмір майнових вимог, заявлених позивачем, становить 3977627, 53 гривні (з урахуванням рішення Державної податкової служби у Київській області) та, відповідно, 2 відсотки від них дорівнюють сумі у розмірі 79552, 55 гривень, а в розумінні частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» це є більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 січня складає 1 218 гривень.

Враховуючи наведене та ту обставину, що відповідно до квитанції від 20.06.2014 № 8036140-1 позивачем сплачено 560, 28 гривень, суд дійшов висновку, що решта суми судового збору у розмірі 4 311, 72 гривень (1218 гривень * 4 розміри мінімальної заробітної плати - 560, 28 гривень сплаченого судового збору) підлягає стягненню з позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Лезіс» (код ЄДРПОУ: 20596199) до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 311 (чотири тисячі триста одинадцять) гривень 72 копійки.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.