Рішення

від 08.09.2014 по справі 910/13488/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13488/14 08.09.14

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Преско-В» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд» простягнення 1353728,77 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача Чепурнова І.А., довіреність №27 від 06.05.2014; від відповідачаРужицький Б.В., довіреність б/н від 21.07.2014.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Преско-В» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд» про стягнення 1094180, 00 грн. з яких: 1020000,00 грн. - основний борг, 60504,11 грн. - пеня, 13675,89 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору суборенди нежилих приміщень № 24 від 01.09.2013 позивач передав відповідачу в суборенду майно, проте відповідач в порушення умов договору зобов'язання по cплаті суборендних платежів належним чином не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем в сумі 1020000,00 грн., що зумовило нарахування пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.07.2014 порушено провадження у справі №910/13488/14 та призначено справу до розгляду.

25.07.2014 відповідач через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що заборгованість за договором суборенди у розмірі 1020000, 00 грн. не мав змоги сплатити, оскільки на його рахунки не надходили грошові кошти від його боржників, у зв'язку з чим просить суд відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 28.07.2014 у відповідності до вимог ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 08.09.2014.

05.09.2014 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1353728,77 грн., з якої 1250000,00 грн. основний борг, 86997,81 грн. пеня та 16730,96 грн. 3% річних.

Частина 4 ст. 22 ГПК України визначає права, які належать лише позивачу. Так, відповідно до зазначеної норми права, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до абз. 1 п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що вищезазначені дії позивача не суперечать законодавству та не порушують права і охоронювані законом інтереси інших осіб, суд приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог до розгляду.

Отже, оскільки збільшення позовних вимог, викладене позивачем у його письмовій заяві, прийняте господарським судом, то новою ціною позову, виходячи з якої розглядається спір є: 1353728,77 грн., з яких 1250000,00 грн. основний борг, 86997,81 грн. пеня та 16730,96 грн. 3% річних.

В судовому засіданні 08.09.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому 08.09.2014 заперечив проти задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні 08.09.2014 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, які приймали участь під час розгляду справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

01.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Азимут" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Преско-В» (орендар) укладено договір оренди нежилих приміщень №33, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення під склад, загальною площею 2200 кв.м., що розташоване за адресою: м.Київ, вул. Магнітогорська, 1 (п.1.1 договору).

Даний договір укладено строком з 01.09.2013 до 31.07.2016 (п.10.1 договору оренди).

01.09.2013 сторони підписали акт приймання-передачі приміщення в оренду, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове володіння та користування нежиле приміщення загальною площею 2200 кв.м., що розташоване за адресою: м.Київ, вул. Магнітогорська, 1.

Частинами 1, 3 ст. 774 Цивільного кодексу України зазначено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом і до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Пунктом 5.2 договору оренди нежилих приміщень №33 від 01.09.2013 сторони передбачили право орендаря (ТОВ "Преско-В") передавати частину або ціле приміщення в суборенду фізичним і юридичним особам.

У зв'язку з цим, 01.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Преско-В» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоленд» (суборендар) було укладено договір суборенди № 24 нежилих приміщень, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв в тимчасове платне користування нежиле приміщення під склад загальною площею 2200 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вулиця Магнітогорська, 1 (п. 1.1 договору).

Майно, що є предметом договору суборенди, передане позивачем відповідачеві за відповідним актом приймання-передачі від 01.09.2013, який підписаний обома сторонами без заперечень. Технічний стан приміщення на момент його передачі задовільний.

Відповідно до п. 3.1 договору плата за суборенду приміщень складає 110000,00 грн. у місяць, з розрахунку місячної суборендної ставки за приміщення 50,00 грн. за м.кв., яка здійснюється згідно рахунків та перераховується суборендарем на розрахунковий рахунок орендаря за перший місяць оренди - у строк не пізніше п'яти банківських днів із дня отримання рахунку; за наступні місяці - не пізніше п'ятого числа поточного місяця.

Даний договір укладено строком з 01.09.2013 до 31.07.2016 (п. 10.1 договору).

У період з вересня 2013 по серпень 2014 між позивачем та відповідачем було підписано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) на загальну суму 1320000, 00 грн., а саме: № ОУ-0000057 від 30.09.2013 на суму 110000, 00 грн., № ОУ-0000064 від 31.10.2013 на суму 110000, 00 грн., № ОУ-0000070 від 30.11.2013 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000077 від 31.12.2013 на суму 110000, 00 грн., № ОУ-0000006 від 31.01.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000011 від 28.02.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000015 від 31.03.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000030 від 30.04.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000038 від 31.05.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000047 від 30.06.2014 на суму 110000,00 грн., № ОУ-0000055 від 31.07.2014 на суму 110000,00 грн. та № ОУ-0000064 від 31.08.2014 на суму 110000,00 грн., які підписані сторонами без зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств.

За змістом ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч.3 ст. 285 ГК України орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Втім, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором суборенди № 24 щодо здійснення плати за суборенду, сплату належним чином не здійснив сплативши лише 70000,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 1250000,00 грн., яка заявлена до стягнення.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

П. 3.1 договору суборенди сторони погодили, що плата за суборенду приміщень складає 110000,00 грн. у місяць, з розрахунку місячної суборендної ставки за приміщення 50,00 грн. за м.кв., яка здійснюється згідно рахунків та перераховується суборендарем на розрахунковий рахунок орендаря за перший місяць оренди - у строк не пізніше п'яти банківських днів із дня отримання рахунку; за наступні місяці - не пізніше п'ятого числа поточного місяця.

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (п. 2 ст. 193 Господарського кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної сплати суборендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 1250000,00 грн.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

При цьому, частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 8.1 договору сторони встановили, що за несвоєчасне перерахування або перерахування не в повному обсязі орендних платежів з суборендаря стягується на користь орендаря пеня з розрахунку 0, 5 відсотка від суми боргу за кожний день (включаючи день сплати).

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, ст. 3 вказаного Закону закріплює, що розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, за приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки. (Аналогічна позиція викладена у п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".)

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем по договору суборенди №24 йому на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п.8.1 договору позивачем нараховано за період з 11.09.2013 по 04.09.2014 та заявлено до стягнення пеню в сумі 86997,81 грн., виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Окрім того, оскільки у відповідності до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за прострочення сплати суборендних платежів 3% річних в сумі 16730,96 грн. за період з 11.09.2013 по 04.09.2014.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені та 3% річних за заявлений позивачем період, суд встановив наявність помилок щодо визначення початку періоду прострочення платежу за перший місяць оренди (5 банківських днів із дня отримання рахунку), з огляду на дату отримання відповідачем відповідного рахунку №СФ-0000301 від 01.09.2013 лише 05.09.2013, втім вказана помилка в розрахунках позивача не вплинула на суми заявлених до стягнення пені та 3% річних, так як за розрахунками суду 3% річних та пеня за вірний період прострочення сплати складає 20035,90 грн. та 87321,07 грн. відповідно.

Таким чином, вимоги позивача підлягають задоволенню в заявленій до стягнення сумі 3% річних в розмірі 16730,96 грн. та пені в розмірі 86997,81 грн., оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоленд» (02166, м. Київ, вул. Волкова Космонавта, буд. 2-А; ідентифікаційний код 32527813) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Преско-В» (02097, м. Київ, вул. Будищанська, буд. 7, ідентифікаційний код 23726946) 1250000 (один мільйон двісті п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. - основного боргу, 86997 (вісімдесят шість тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 81 коп. - пені, 16730 (шістнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 96 коп. - 3 % річних та 27074 (двадцять сім тисяч сімдесят чотири) грн. 57 коп. судового збору, видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2014.

Суддя Т.В. Васильченко