Ухвала

від 16.09.2014 по справі 823/2025/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/2025/14 Головуючий у 1-й інстанції: Мишенко В.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

16 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Звенигородка Черкаської області на прийняту в порядку письмового провадження постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Звенигородка Черкаської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2014 року Управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області (далі - Позивач, УПФ України у Звенигородському районі) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Звенигородка Черкаської області (далі - Відповідач, Фонд соціального страхування) про: визнання неправомірними дій Відповідача щодо відмови у прийнятті до відшкодування суми коштів на виплату пенсії по інвалідності громадянам, каліцтво яким заподіяно на підприємствах, розташованих на території країн СНД, сплаченої управлінням ОСОБА_2 у розмірі 302,38 грн. та ОСОБА_3 у розмірі 304,68 грн. за період з 01.05.2014 року по 30.06.2014 року; зобов'язання стягнути з Відповідача на користь Позивача кошти на виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_2 у розмірі 302,28 грн. та ОСОБА_3 у розмірі 304,68 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22.07.2014 року адміністративний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що обов'язок щодо відшкодування Позивачу коштів на виплату пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, покладено на Відповідача.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю та закрити провадження у справі. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Позивачем було виплачено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання у травні 2014 року у розмірі 4888,71 грн. та у червні 2014 року у розмірі 4698,61 грн.

Зі змісту актів щомісячної звірки витрат по особових справах потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання випливає, що Відповідачем прийнято до відшкодування витрати, понесені УПФ у Звенигородському районі у травні 2014 року на суму 4585,18 грн. та у червні 2014 року на суму 4395,08 грн., що підтверджується довідками про відшкодування (а.с. 16, 17).

З наявних у матеріалах справи таблиць розбіжностей вбачається, що до інформації про відшкодування Фондом соціального страхування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійним захворюванням та пенсій у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання за травень-червень 2014 року Відповідач не прийняв до заліку для відшкодування витрати Позивача за травень 2014 року - 303,53 грн. та за червень 2014 - 303,53 грн. (в тому числі 302,38 коп. - не враховані витрати на виплату пенсій ОСОБА_2, який отримав каліцтво в державах СНД і переїхав на постійне місце проживання в Україну, та 304,68 грн. - не враховані витрати на виплату пенсії ОСОБА_3, оскільки нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом).

На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 2, 21, 24, 25, 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», п. 4 Порядку відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затвердженого постановою Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 04.03.2003 року № 5-4/4, ст. ст. 1, 5, 6, 7 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність достатніх підстав для зобов'язання Відповідача відшкодувати Позивачу кошти основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та витрат на її доставку, оскільки обов'язок щодо відшкодування зазначених складових покладено на Відповідача чинним законодавством.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.

Згідно ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття; інші види страхування, передбачені законами України. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Враховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком, що має надавати застрахованій особі матеріальну допомогу чи соціальні послуги, відповідно до статті 25 Основ є Фонд соціального страхування, що також передбачено статтею 21 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон), якою закріплено перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування.

Приписами ст. 81 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що призначення та виплата пенсій, у тому числі пенсій по інвалідності внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Зі змісту ч. 4 ст. 26 Основ, ч. 2 ст. 24 Закону вбачається: якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика та відшкодувати понесені ним витрати.

З комплексного аналізу зазначених норм випливає, що, по-перше, належним страховиком, що має здійснювати матеріальну допомогу чи соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, є Фонд соціального страхування, по-друге, у разі виникнення спору між страховиками - органом Пенсійного фонду України та відділенням Фонду соціального страхування - перший має право звернутися до останнього за відшкодуванням понесених витрат.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали травми внаслідок нещасного випадку на виробництві на території Російської Федерації (с. Райдужне Тюменської області та м. Владивосток), що підтверджується наявними у матеріалах справи актами про нещасні випадки (а.с. 20, 25-26).

Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно ст. 5 Угоди остання поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Приписами п. 1 ст. 6 Угоди визначено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Положеннями ст. 7 Угоди передбачено, що при переселенні пенсіонера в межах держав - учасниць Угоди виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду передбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера. Розмір пенсії переглядається відповідно до законодавства держави - учасниці Угоди за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передбачених пунктом 3 статті 6 цієї Угоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Отже, як вірно зауважено судом першої інстанції, оскільки пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва ОСОБА_2 та ОСОБА_3 призначені відповідно до законодавства СРСР, то витрати на їх виплату та доставку у розмірі 607,06 грн. підлягають до відшкодування Відповідачем.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 23.04.2013 року у справі № 21-108а13 та від 21.05.2013 року у справі № 21-129а13.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про необґрунтованість посилання Відповідача на те, що ОСОБА_3 не може бути призначена пенсія по інвалідності у зв'язку з тим, що нещасний випадок не пов'язаний з виробництвом, з огляду на наступне.

Як випливає зі змісту акту від 05.04.1974 року, з ОСОБА_3 нещасний випадок стався саме на виробництві. З виписки акту від 27.08.74 року № 013790 (а.с. 21) вбачається, що до відділу соціального забезпечення/по місцю отримання пенсії були направлені дані про отримання останньою трудової травми, а у вересні 1974 року заявнику була призначена пенсія по інвалідності у зв'язку з трудовим каліцтвом (а.с. 22).

Отже, як вбачається з матеріалів справи нещасний випадок, який стався з ОСОБА_3 пов'язаний з виробництвом. Доказів, якими б підтверджувався протилежний факт Відповідачем подано не було.

Поряд з цим, беручи до уваги вищезазначені обставини та приписи Угоди, судова колегія погоджується з висновком Черкаського окружного адміністративного суду про те, що пов'язаність нещасного випадку з виробництвом є обставиною, яка має значення для призначення пенсії, а не відшкодування витрат на виплату сум пенсії, які проведені на законних підставах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Звенигородка Черкаської області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Управління Пенсійного фонду України у Звенигородському районі Черкаської області до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Звенигородка Черкаської області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.