Постанова

від 18.09.2014 по справі 916/2230/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2014 р.Справа № 916/2230/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

суддів: Головей В.М., Шевченко В.В.

(Склад колегії суддів сформовано на підставі автоматичного розподілу справ між суддями та розпорядження голови суду № 2003 від 22.08.2014 р.)

при секретарі судового засідання - Ляшенко М.І.

за участю представників :

ПП "Декор-Буд" - Лучків А.В. (на підставі доручення),

ТОВ "Нео Технілаб України" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Технілаб України" на рішення господарського суду Одеської області від 07.08.2014 р. по справі № 916/2230/14 за позовом Приватного підприємства "Декор-Буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Технілаб України" про стягнення 849 019,65 грн.

ВСТАНОВИЛА:

10.06.2014 р. Приватним підприємством "Декор-Буд" (далі позивач) у господарському суді Одеської області пред'явлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Технілаб України" (далі відповідач) про стягнення з 849 019,65 грн., з яких 670 561,54 грн. - основної заборгованості, 72 564,07 грн. - 3 % за прострочення виконання зобов'язання та 105 894,04 грн. збитків від інфляції. Позивач також просив суд покласти понесені ним судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами по справі контракту № 2 від 04.05.2011 р. в частині повної та своєчасної сплати грошових коштів за поставлений товар. (а.с. 2-3)

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.06.2014 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі. (а.с. 1)

28.07.2014 р. відповідач до місцевого господарського надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свою позицію відповідач зазначив, що контракт між ПП "Декор-Буд" та ТОВ "Нео Технілаб Україна" дійсно було укладено, а товар поставлено. Разом з тим, згідно п. 3.2. контракту оплата за поставлений товар проводиться ТОВ "Нео Технілаб Україна" на протязі 90 днів з моменту виставленого рахунку. Натомість, як вказує відповідач, протягом всього часу з дати поставки товару ПП "Декор-Буд" не було надіслано ТОВ "Нео Технілаб Україна" жодного рахунку на оплату товару, у зв'язку з чим у відповідача не виникло зобов'язання щодо оплати поставленого товару, отже вимоги позивача, викладені в позовній заяві, є безпідставними. (а.с.68-69)

Рішенням господарського суду Одеської області від 07.08.2014 р. (повний текст якого складено та підписано 11.08.2014 р. суддею Щавинською Ю.М.) позов задоволено частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача основну заборгованість у розмірі 670 561 грн. 54 коп., 3% річних у сумі 56 517 грн. 46 коп., інфляційні витрати у сумі 45 751 грн. 47 коп., 15 456 грн. 61 коп. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач повністю та належним чином виконав вимоги контракту, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 848 561,54 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами спору без зауважень, одночасно з поставкою товару відповідачу були надані рахунки-фактури на оплату товару. Проте відповідач частково розрахувався за поставлений позивачем товар, сплативши лише 178 000 грн., в наслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 670 561,54 грн., яку він визнає.

Суд не прийняв до уваги доводи відповідача щодо відсутності у нього обов'язку по сплаті поставленого товару, з підстав того, що позивач на адресу відповідача не надіслав рахунки на оплату товару. Суд з цього приводу зазначив наступне, рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Крім того, суд зазначив, що відомості про рахунки-фактури містилися у видаткових накладних, які підписані відповідачем без заперечень.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 72 564,07 грн. та інфляційних нарахувань у розмірі 105 894,04 грн., місцевий суд зазначив наступне.

Враховуючи, що під час розгляду справи було встановлено, що рахунки-фактури були надані відповідачу разом з видатковими накладними, тобто 11.06.2011р., то суд дійшов висновку, що встановлений у п.3.2 договору строк слід відраховувати з цього моменту, у зв'язку з чим датою порушення грошового зобов'язання для розрахунку 3% річних та інфляційних витрат слід вважати 10.09.2011 р.

Враховуючи вищезазначене, місцевий суд перерахував 3% річних, починаючи з 10.09.2011р., розмір яких склав 56 517,46 грн., а також розмір інфляційних нарахувань з 10.09.2011 р., який склав 45 751,47 грн., і саме ці суми суд стягнув з відповідача. (а.с. 96).

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог викладених в апеляційній скарзі, скаржник зазначив, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також зазначив, що позивач належним чином не виконав умови контракту, а саме не направив на адресу відповідача рахунки для сплати поставленого товару, а рахунки наявні в матеріалах справи відповідач не отримував, тобто на момент звернення з позовом до суду у відповідача не виникло зобов'язання щодо оплати указаного товару.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.08.2014 р. зазначену скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.09.2014 р. о 10:30 год., про що всі учасники судового процесу повідомлені належним чином.

У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Оскільки представник позивача не заявив клопотання про фіксацію судового процесу за допомогою технічних засобів, така фіксація не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

Представник скаржника (відповідача) в судове засідання також не з'явився, хоча скаржник був повідомлений про розгляд справи належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому поштового відправлення (копії ухвали про призначення справи до розгляду). Клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, про причини свого нез'явлення суд не повідомив.

Враховуючи вищевказані обставини, а також думку представника позивача, колегія суддів прийняла рішення про розгляд справи за відсутністю скаржника (відповідача).

Представник позивача в усних поясненнях наданих суду просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови

Заслухавши усні пояснення представника позивача, обговоривши доводи викладені в апеляційній скарзі, відзиві на неї, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 04.05.2011 р. між Приватним підприємством "Декор-Буд" (за контрактом Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нео Технілаб Україна" (за контрактом Покупець) укладено контракт № 2 (далі контракт) (а.с.7-8), відповідно до якого Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар у відповідності до вимог даного контракту. Термін дії контракту встановлюється з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2011 р., але у будь-якому разі до повного виконання ними своїх зобов'язань (п.7.1. контракту).

Пунктом 1.2 контракту сторони встановили, що Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і оплатити товар у відповідності до вимог даного договору.

Згідно п. 1.3. контракту найменування, ціна та кількість товару вказується в рахунку-фактурі.

Відповідно до п. 2.5 контракту товар повинен супроводжуватися наступними документами: рахунок-фактура, видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, сертифікатами відповідності.

Пунктом 3.2. договору встановлено, що оплата за товар Покупцем проводиться на протязі 90 днів з моменту виставленого рахунку покупцем.

Відповідно до п. 4.1. оплата за товар здійснюється Покупцем в українських гривнях, шляхом переведення коштів на рахунок Продавця згідно виставленого рахунку-фактури за кожну партію товару.

Як свідчать матеріали справи на виконання умов контракту позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 848 561,54 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000001 від 11.06.2011 р. на суму з ПДВ 371320,68 грн., № РН-0000002 від 11.06.2011 р. на суму з ПДВ 301752,84 грн., РН-0000003 від 11.06.2011 р. на суму з ПДВ 175488,02 грн. (а.с.9-15), підписаними позивачем та відповідачем без заперечень та зауважень.

Колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що в матеріалах справи наявні рахунки-фактури № СФ-0000001 від 13.05.2011 р. на суму з ПДВ 673073,52 грн., № СФ-0000001 від 13.05.2011 р. на суму з ПДВ 175488,02 грн. (а.с. 16-20)

Таким чином продавець (позивач) умови договору щодо здійснення передачі у власність товару виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та рахунками-фактури.

Відповідно до вимог ст.. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи вищевикладені обставини (виконання позивачем робіт) та вищезазначені норми права колегія суддів дійшла висновку, що відповідач повинен сплатити позивачу вартість прийнятого товару на загальну суму 848 561,54 грн..

Проте як свідчать матеріали справи, а також це не оспорює і сам відповідач, що він розрахувався лише частково за поставлений товар, а саме сплативши 178 000 грн., несплаченою залишилась сума у розмірі 670 561,54 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з претензією про невиконання контрактних зобов'язань від 29.04.2013 р., з вимогою про негайну сплату на поточних рахунок позивача 687 561,54 грн. (а.с. 23-24)

Як свідчать матеріали справи відповідач претензію отримав 14.05.2014 р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштового повідомлення з позначкою доставлено особисто 14.05.2013 р. (а.с. 26). Однак вимоги викладені в претензії відповідачем виконано у повному обсязі не було.

Відповідач лише частково здійснив оплату на суму 17 000,00 грн., в підтвердження чого позивач надав виписки по особистому банківському рахунку (а.с. 27-47)

Враховуючи, вищевикладені обставини справи, колегія суддів доходить до висновку про те що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність основної заборгованості у сумі 670 561,54 грн., яка підтверджується матеріалами справи та відповідачем не спростована, а тому підлягає задоволенню вимог позивача в цій частині.

Щодо позиції скаржника (відповідача) стосовно відсутності (не настання) в нього обов'язку сплати поставленого товару, оскільки на адресу останнього не було надіслано рахунки на оплату товару, то колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Пунктом 2.5 контракту перелічено документи якими повинен супроводжуватись товар. Позивач під час передачі товару передав відповідачу видаткові накладні, в яких робиться посилання на рахунки-фактури, а також і їх безпосередньо.

Відповідно до приписів ст.. 666 ЦК України , якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи , що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Проте як свідчать матеріали справи відповідач не звертався до позивача з заявами про відсутність будь-яких документів, які передбачені п. 2.5 контракту та вимогами надати ці документи, а також не відмовлявся від контракту і не повернув отриманих за ним товар, тобто фактично визнавав, що отримав з товаром всі передбачені умовами контракту документи, а відтак строк виконання його зобов'язань по оплаті цього товару згідно умов контракту настав у встановлені контрактом строки.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає обґрунтованою позицію суду першої інстанції, з приводу того, що рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку про необґрунтованість та не доведеність доводів скаржника (відповідача) щодо відсутності правового виникнення зобов'язання по оплаті поставленого позивачем товару, за умовами укладеного між сторонами контракту.

Згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційної інстанції за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Ліга-Закон" перевірила розрахунок нарахованих позивачем відповідачу, збитків від інфляції, за контрактом на суму 105 894,04 грн. та здійснений перерахунок судом першої інстанції збитків від інфляції за період з 10.09.2011 р. по 18.04.2014 р. на суму 45 751,47 грн. та встановила, що розрахунок здійснений судом першої інстанції є зробленим арифметично та методологічно вірно.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення збитків від інфляції, стягнувши з відповідача на користь позивача 45 751,47 грн..

Також колегія суддів апеляційної інстанції за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Ліга-Закон" перевірила розрахунок нарахованих позивачем відповідачу 3 % річних за контрактом, а також здійснений перерахунок судом першої 3% за період з 10.09.2011 р. по 28.05.2014 р. на суму 56 517,46 грн. та встановила, що розрахунок здійснений судом першої інстанції є зробленим арифметично та методологічно вірно.

Враховуючи викладені обставини колегія суддів, дійшла висновку про обґрунтоване стягнення місцевим господарським судом 3% річних за період з 10.09.2011 р. по 28.05.2014 р. на суму 56 517,46 грн.

На думку судової колегії, місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, тобто рішення місцевого суду відповідає вищезазначеним вимогам.

Наведені скаржником (відповідачем) в апеляційній скарзі доводи, які фактично повторюють його доводи викладені у відзиві на позов і якім місцевий суд дав належну оцінку, на переконання колегії суддів не доводять помилковість прийнятого місцевим господарським судом рішення, а тому не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги відповідача слід відмовити, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 07.08.2014 р. по справі № 916/2230/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нео Технілаб України" без задоволення.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена, у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 18.09.2014 р.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Головей В.М.

Шевченко В.В.