Рішення

від 09.09.2014 по справі 500/3027/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5806/14

Головуючий у першій інстанції Баннікова Н. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2014 року м. Одеса

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі :

головуючого судді: Сєвєрової Є.С.,

суддів: Цюри Т.В., Погорєлової С.О.,

при секретарі Колмакові В.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 березня 2014 року по справі за позовом Приватного підприємства «Симбиоз» до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми,

встановила:

У травні 2013 року директор ПП «Симбиоз» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми в розмірі 12 000 доларів США, у гривневому еквіваленті.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 25 квітня 2008 року він, як директор підприємства, видав ОСОБА_2 довіреність на представництво інтересів ПП «Симбиоз» для оформлення договорів оренди земельних ділянок для створення та експлуатації автозаправних станцій, станцій (пунктів) технічного обслуговування транспортних засобів, постачання палива тощо. Ознайомившись із попередніми розрахунками відповідача щодо можливих витрат, 29 квітня 2008 року відповідач отримав від нього 12 000 доларів США на виконання вищезазначеного доручення, про що ним власноручно була складена розписка. Доручення по оформленню договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_2 мав виконати протягом року, до 25 квітня 2009 року. Однак, свою роботу він не виконав, надані гроші на виконання доручення не повернув. Уточнивши розмір позовних вимог, позивач остаточно просив стягнути з відповідача суму, еквівалентну 11 880 доларам США, враховуючи, що відповідачем в інтересах підприємства було здійснено два запити до Великомихайлівської та Ширяївської районних державних адміністрацій Одеської області та витрачено на послуги нотаріуса 425 грн., із наступного розрахунку та курсу валют станом на липень 2008 року: 484,48 грн. та розміру мінімальної заробітної плати 1 705 грн. (1705 грн. /24 роб.дня = 71,04 грн. х 2=142, 08 гр.; 120 дол.США х 484,48 грн./100=581,37; 581,37 грн. - 425 грн. = 156,37 грн.).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26.03.2014 року позовні вимоги ПП «Симбиоз» було задоволено:

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПП «Симбиоз» грошову суму в розмірі 125 640,50 грн. та судовий збір у розмірі 972 грн.

На дане рішення була принесена апеляційна скарга ОСОБА_2, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПП «Симбиоз» у повному обсязі.

Заслухавши доповідача, який доповів зміст оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 309 пп. 3,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, задовольняючи позовні вимоги Приватного підприємства «Симбиоз», суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем був укладений договір доручення, умови якого ОСОБА_2 не виконав, і позивачем не пропущений строк звернення із позовом до суду, оскільки він був перерваний пред'явленням ОСОБА_3 відповідного позову, який був залишений без задоволення.

Проте повністю погодитися із таким висновком суду не можна, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Згідно ч. 2 ст. 1000 ЦК України, договором доручення може бути встановлене виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Відповідно до ст.1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

У матеріалах справи відсутній договір доручення, а оцінка змісту розписки ОСОБА_2 від 29 квітня 2008 року з огляду на вимоги ст.ст.1000,1003 ЦК України не надана, що є порушенням норм процесуального права.

Вважаючи встановленим, що між сторонами виникли відносини із договору доручення, суд виходив з наявності довіреності від 25 квітня 2008 року, яку директор Підприємства «Симбиоз» видав ОСОБА_2 на представництво інтересів ПП «Симбиоз» для оформлення договорів оренди земельних ділянок для створення та експлуатації автозаправних станцій, станцій (пунктів) технічного обслуговування транспортних засобів, постачання палива тощо. Однак при цьому не звернув уваги на те, що за ст. 246 ЦК України довіреність, яка видається юридичною особою, має бути скріплена печаткою цієї юридичної особи. Оригінал довіреності відсутній, на наданій копії довіреності печатка відсутня.

Оцінка зазначеним обставинам з огляду на приписи ст.58 ЦПК України про належність доказів судом першої інстанції також не надана, що також свідчить про порушенням судом норм процесуального права.

Відмовляючи відповідачу у задоволенні клопотання щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності було перервано шляхом подачі ОСОБА_3 12 квітня 2011 р. позову до ОСОБА_2 про стягнення грошової суми, еквівалентної 12 000 доларам США.

Однак, судом було невірно застосовано ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України, оскільки вказані норми закону можуть застосовуватись лише тоді, коли позов до суду раніше подавала особа, яка є позивачем у справі, тобто сторона спірних правовідносин.

У справі, на яку послався суд першої інстанції, позивачем та стороною у спірних правовідносинах була фізична особа ОСОБА_3, тоді як у даній справі позивачем є юридична особа - ПП «Симбиоз», яка є самостійним суб'єктом права.

Таким чином, у передбачений законом спосіб судом не було правильно вирішено питання щодо пропуску строку позовної давності, незважаючи на наявність клопотання про його поновлення позивача та заяву про застосування такого строку відповідача.

Крім того, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог.

Згідно уточнених позовних вимог ПП «Симбиоз» просило суд стягнути з ОСОБА_2 суму в розмірі 11 880 доларів США, що еквівалентно 101 575 грн.

Однак, судом першої інстанції з відповідача була стягнута сума у розмірі 125 640, 50 грн.

У п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що відповідно до положень ст.ст. 10-11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Згідно ст. 19 Конституції України, ст. 1 ЦПК України та з урахуванням положень ч.4 ст. 10 ЦПК України, вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж ним було заявлено), суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

У даній справі випадки, прямо передбачені законом, відсутні, а тому у суду першої інстанції не було законної можливості вийти за межі позовних вимог.

Вищевикладені порушення не дають підстав вважати рішення таким, що в повній мірі відповідає вимогам ст.213 ЦПК України, тому воно підлягає скасуванню із ухваленням нового по суті справи.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами, що 29 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_3 гроші в розмірі 12000 доларів США, які до теперішнього часу останньому не повернуті.

Зміст розписки про їх отримання (а.с.5) вказує на те, що частина з них обумовлена як заробітна плата та витрати на відрядження, а 7000 доларів США надані «для реєстрації документів в держорганах на акт на вибір земельних ділянок», що з огляду на вимоги ст.1003 ЦК України про необхідність чіткого визначення у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності юридичних дій, які належить вчинити повіреному і які мають бути правомірними, конкретними та здійсненими, не дає підстав вважати їх саме такими.

В силу вимог ст. 246 ЦК України про те, що довіреність, яка видається юридичною особою, має бути скріплена печаткою цієї юридичної особи, надана позивачем копія довіреності без печатки, не дає підстав вважати її належним доказом.

При цьому ОСОБА_2 категорично заперечував факт існування та видачі довіреності, наполягаючи на виникненні трудових правовідносин.

Таким чином, встановленим слід вважати факт отримання коштів в розмірі 12000 доларів США ОСОБА_2 від ОСОБА_3 та їх неповернення останньому.

Водночас відсутність доказів на підтвердження факту трудових відносин, оскільки докази у розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України з цього приводу не надані, а також відсутність доказів на підтвердження виникнення між сторонами відносин із договору доручення, не дає підстав для задоволення позову на підставах, що випливають з такого договору, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відмовляючи в задоволенні позову з таких підстав, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За таких обставин позивач не позбавлений права звернення до суду за захистом своїх прав на інших правових підставах.

Вищевикладене є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Симбиоз».

Керуючись ст.ст.304,п.2ч.1ст.307,309,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 березня 2014 року скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позову Приватного підприємства «Симбиоз» до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: