Постанова

від 16.09.2014 по справі 826/12757/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" вересня 2014 р. м. Київ К/800/40733/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Кравцова О.В.; Єрьоміна А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анна-Д» до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, що переглядається за касаційною скаргою Державної реєстраційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року,

у с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ТОВ «Анна-Д» звернулося до суду з позовом до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві та Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії.

Зазначали, що у червні 2013 року подали до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві заяву про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дурицькою М.Є. відмовлено у державній реєстрації прав, з посиланням на те, що права на майно не підтверджуються належними документами.

Посилаючись на те, що таке право встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, просили визнати протиправним та скасувати рішення Державної реєстраційної служби України від 17 червня 2013 року № 3196738, зобов'язавши відповідача зареєструвати за ТОВ «Анна-Д» право власності на нежитлове приміщення площею 156,4 кв. метра, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сормівська, 15.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі Державна реєстраційна служба України, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить оскаржувані рішення скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що у червні 2013 року ТОВ «Анна-Д» звернулося до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення площею 156,4 кв. метра, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сормівська, 15.

17 червня 2013 року державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дурицькою М.Є. відмовлено у державній реєстрації прав (рішення № 3196738), з посиланням на те, що права на майно не підтверджуються належними документами.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що подані позивачем документи є достатніми та належно оформленими для здійснення державної реєстрації прав.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з висновками судів не погоджується.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Доводи скарги зводяться до того, що Державна реєстраційна служба України не є належним відповідачем у справі, оскільки суб'єктом, який наділений повноваженнями щодо реєстрації прав на нерухомість є державний реєстратор. Також зазначають, що проведення реєстрації є дискреційними повноваженнями реєстратора, тому суд не може перебирати їх, ухвалюючи рішення про зобов'язання здійснити реєстрацію.

Надаючи правову оцінку переліченим твердженням відповідача, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» єдиним суб'єктом, наділеним повноваженнями приймати рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень, відмови в державній реєстрації, є державний реєстратор.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення про відмову в державній реєстрації винесено державним реєстратором Державної реєстраційної служби України Дурицькою М.Є.

За таких обставин, суд першої інстанції помилково зазначив у резолютивній частині свого рішення про те, що вказане рішення винесене Державною реєстраційною службою України.

Колегія суддів вважає за можливе виправити таку помилку шляхом зміни рішення суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, вона не призвела до неправильного вирішення справи, а належний відповідач - державний реєстратор Дурицька М.Є. фактично залучалась до участі у справі шляхом подання заперечень по суті заявлених вимог.

Розглядаючи питання щодо правомірності зобов'язання Державної реєстраційної служби України провести реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості, колегія суддів погоджується з викладеними у касаційній скарзі запереченнями відповідача.

З мотивів, викладених вище, Державна реєстраційна служба України не є тим суб'єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює державну реєстрацію прав на нерухомість.

Крім того, аналіз Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави стверджувати, що державна реєстрація є дискреційним повноваженням державного реєстратора, а вчиненню реєстраційної дії передують етапи перевірки поданих документів та отримання відповідей на запити від інших повноважних органів.

Розглянувши справу, суди досліджували виключно відповідність вимогам закону правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомості, про реєстрацію прав на який йдеться.

Тому суд не може зобов'язати здійснити державну реєстрацію права за обставин, коли достеменно не встановлено, що усі подані документи є належним чином оформлені, а усі етапи їх перевірки - завершені.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу Державної реєстраційної служби України задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2014 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року в частині задоволених вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України зареєструвати за ТОВ «Анна-Д» нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сормівська, 15 - скасувати, ухваливши в цій частині вимог нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У другому абзаці резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року слова «Державної реєстраційної служби України» замінити словами «державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Дурицької Марії Євгенівни».

В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді М.І.Цуркан

О.В.Кравцов

А.В.Єрьомін