Ухвала

від 01.11.2012 по справі 2а-3488/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2012 р.Справа № 2а-3488/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012р. по справі № 2а-3488/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АМІС Інтернешенал"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "АМІС Інтернешенал", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 12.03.2012 року №0000152302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем +87000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 21750,00 грн.;

- скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова від 12.03.2012 року №0000162302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі +100050,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті перевірки позивача, а відтак, суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012 року позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.03.2012 р. № 0000152302 та № 0000162302.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

За таких обставин суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч. 1 ст. 197 КАС України, розглядає справу у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно свідоцтва серії А01 №089560 товариство з обмеженою відповідальністю "АМІС Інтернешенал" (далі за текстом ТОВ "АМІС Інтернешенал"), як юридична особа зареєстроване Виконавчим комітетом Харківської міської ради 29.12.1993 року за №14801070008019223 (а. с. 35).

Позивача взято на облік як платника податків в органах Державної податкової служби з 10.03.1994 року за реєстраційним номером 4967, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки №57320 від 18.11.2011 року (а. с. 36).

Фахівцями податкової інспекції була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ "АМІС Інтернешенал" (код ЄДРПОУ 20037347) з питань господарських взаємовідносин з ТОВ "АКПД Плюс" (код ЄДРПОУ 34756876) за жовтень 2011 року.

Висновки вищезгаданої перевірки оформлені актом від 24.02.2012 року за №990/2302/20037347З, яким зафіксовані наступні порушення: ст. 138, 139, п.152.1 ст. 152, п.198.1 п.198.2 ст. 198, п.200.1, п.200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями) (а. с. 12-20).

За результатами проведеної перевірки та складеного акту перевірки були винесені податкові повідомлення-рішення за №0000152302 від 12.03.2012 року на загальну суму 108750,00 грн. (а. с. 21) та податкове повідомлення - рішення за №0000162302 від 12.03.2012 року на загальну суму 100050,00 грн. (а. с. 23).

Судовим розглядом встановлено, що контрагентом Позивача в перевіряємому періоді було ТОВ "АКПД Плюс" (код ЄДРПОУ 34756876).

За результатами перевірки зазначеного контрагента Позивача, ДПІ у якому підприємство перебуває на податковому обліку було складено акт перевірки.

Відповідно до висновку вказаного в акті перевірки зазначається, що у контрагента Позивача відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (а. с. 141-163).

Зазначені операції не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності контрагентів позивача є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Також ДПІ зазначає, що вказане підприємство не знаходиться за юридичною адресою та всі укладені правочини між позивачем та контрагентом вважаються нікчемними.

У зв'язку з викладеним, ДПІ вважає, що вказані порушення призвели до завищення валових витрат та безпідставно було віднесено суми до складу податкового кредиту ПДВ.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не надано достатніх доказів нікчемності спірних правочинів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За матеріалами справи, між ТОВ "АМІС Інтернешенал" (код ЄДРПОУ 20037347) (Замовник) та ТОВ "АКПД Плюс" (код ЄДРПОУ 34756876) (Виконавець) було укладено договір №410 від 04.10.2011 року (а. с. 25-28).

Реальність здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентом першочергово підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною №3128 від 31.10.2011 року на загальну суму 522000,00 грн., в т. ч. ПДВ 87000,00 грн. (а. с. 30).

Також, доказами виконання умов вказаного договору підтверджуються: актом прийому - передачі виконаних робіт від 31.10.2011 року (а. с. 29), звітом про виконання робіт по договору №410 від 04.10.2011 року (а. с. 60-137). Оплата здійснювалась в повному обсязі з поточного рахунку ТОВ "АМІС Інтернешенал" (код ЄДРПОУ 20037347), що підтверджується залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями №58 від 23.11.2011 року, №65 від 25.11.2011 року, №66 від 30.11.2011 року, від 30.11.2011 року, №68 від 15.12.2011 року, №72 від 21.12.2011 року, №74 від 28.12.2011 року, №73 від 28.12.2011 року (а. с. 31-34).

Приєднані до справи копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості робіт за переліченим вище правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" суд робить висновок про те, що операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб -через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочином.

Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Щодо податкового повідомлення - рішення від 12.03.2012 року №0000152302, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне:

Порядок формування податкового кредиту здійснюється відповідно до ст. 198 ПК України.

Згідно п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198. Податкового кодексу України, передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з урахуванням вищевикладеного наявність у платника податку (позивача у справі) виданих йому податкових накладних і сплата вартості отриманих товарів з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції та з метою подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0000162302 від 12.03.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів відмічає таке:

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п.п. 138.2. ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, виходячи з положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Згідно ч.1, ч.2 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Судом встановлено, сторонами по справі не заперечується, матеріалами справи підтверджено, що на час здійснення господарських операцій та складення податкової накладної №3128 від 31.10.2011 року ТОВ "АКПД Плюс" (код ЄДРПОУ 34756876) перебувало в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, було зареєстроване за адресою, вказаною на виданій податковій накладній, було зареєстроване та знаходилось на обліку як платник податку на додану вартість.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями та їх контрагентами, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Також, чинне законодавство України, не передбачає для сторони цивільно-правової угоди, яка є платником податків обов'язку, щодо перевірки відповідності законодавству установчих документів своїх постачальників товару, умов для ведення ними господарської діяльності, наявність у них основних фондів, технічного персоналу та дотримання ними вимог податкового законодавства.

З приводу викладеного в акті судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2011 року повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

При цьому, в силу приписів п.6 розділу І та п.5.2 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом -Порядок №984) до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Укладений між позивачем та його контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку не оспорювався, таких, що набули законної сили, рішень судів з приводу визнання перелічених договорів недійсними не має.

Аналізуючи положення ст.ст. 54, 58, 76, 86 Податкового кодексу України, Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків (затверджено наказом Державної податкової адміністрації України 22.12.2010р. №985, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.12.2010р. за №1440/18735; далі за текстом - Порядок №985), суд доходить висновку, що специфіка правових актів індивідуальної дії, які ухвалюються органами податкової служби у формі податкових повідомлень - рішень з приводу самостійного визначення грошових зобов'язань платників податків, полягає у тому, що фактичні підстави для ухвалення цих актів містяться в документальних результатах контролю за діяльністю платника податків (матеріалах перевірки), а правові підстави та владні приписи - безпосередньо в самих податкових повідомленнях - рішеннях.

Проте, в акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності позивача та контрагента позивача, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих робіт, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність правочинів або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково колегія суддів бере до уваги, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірних правочинів вмотивований виключно посиланням на акти ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Разом з тим, в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нікчемність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Інших мотивів нікчемності спірних правочинів відповідач в основу оскарженого податкового повідомлення -рішення не поклав.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів власного судження про нікчемність правочинів укладених між позивачем та контрагентами.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 15.05.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.05.2012р. по справі № 2а-3488/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С. Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.