Ухвала

від 16.09.2014 по справі 823/1428/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/1428/14 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

16 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Мєзєнцева Є.І.

Чаку Є.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАІ-ТРАНС" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАІ-ТРАНС" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з 11 липня 2013 року по 17 липня 2013 року посадовою особою ДПІ у м. Черкаси Головного управління Міндоходів у Черкаській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Лаі-Транс" з питань господарських взаємовідносин з ТОВ «Інтер-аркол», код за ЄДРПОУ 38259473 за грудень 2012 року.

За результатами перевірки позивача ДПІ у м. Черкасах складено акт від 17.07.2013 №41/22-11/38368558, яким встановлено порушення позивачем п.138.2. статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 11 113,00 грн.; п. 183.3. статті 183, п. 198.2., п. 198.6. статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 10 583,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 31 липня 2013 року ДПІ у м. Черкасах винесено податкове повідомлення-рішення № 0003632301 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 13 891,00 грн., в тому числі за основним платежем 11 113,00 грн., за штрафними санкціями 2 778,00 грн.; № 0003642301 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 13 229,00 грн., в тому числі за основним платежем 10 583,00 грн., за штрафними санкціями 2 646,00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, ТОВ «Лаі-Транс» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Черкаської міської ради 17 серпня 2012 року, ідентифікаційний код 38368558 (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних-осіб-підприємців від 17 серпня 2012 року); взято на податковий облік в органах державної податкової служби 31 серпня 2012 року за №47667; свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №200076301 від 01 листопада 2012 ркоу, індивідуальний податковий номер 383685523017.

Судом першої інстанції встановлено, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ «Інтер-аркол».

Зокрема, 03 грудня 2012 року між ТОВ «Інтер-аркол» (Експедитор 1) та ТОВ «Лаі-Транс» (Експедитор 2) укладено договір №24 транспортного експедирування, відповідно до якого Експедитор 2 доручає, а Експедитор 1 зобов'язується організувати у відповідності з умовами цього договору роботу по перевезенню вантажу, а Експедитор 2 зобов'язається оплатити роботу.

Відповідно до п. 1.2. Договору кількість і вид вантажу, маршрути слідування, вантажовідправник і вантажоодержувач, графік подачі транспорту, суми фрахту обумовлюються в Договорі-заявці, яка передається в будь-якій зрозумілій сторонам формі: заповнення бланку, факсокопією, заявка електронною поштою, телефонним зв'язком, усно чи ін.

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеним контрагентом, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідний звітний період.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача мав статус платника ПДВ на момент здійснення описаних в Акті перевірки господарських операцій, як того вимагає ПКУ при здійснені оподатковуваних операцій та був зареєстрований в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував податковий кредит на підставі наступних первинних документів: вказаного договору від 03 грудня 2012 року № 24, ряду податкових накладних, що перелічені в рішенні суду першої інстанції, актів надання послуг, рахунків на оплату, платіжних доручень, реєстру виконаних заявок з ТОВ «Інтер-аркол» за грудень 2012 року, де визначені: дати завантаження/розвантаження, найменування та маса вантажу, транспортний засіб (умови до стану та кількість).

Крім того, слід зазначити, що отримані від ТОВ «Інтер-аркол» послуги використовувалися позивачем у власній господарській діяльності, на підтвердження чого до суду надано: товарно-транспортні накладні за грудень 2012 року, за якими ТОВ «Лаі-Транс» є автопідприємством, договори-заявки від ТОВ «Файдаль Україна», ТОВ «Торговий дім «Седа», ТОВ «Дера», ТОВ «Дрім Мейкерс», ТОВ «Линарес», в яких зазначається інформація про виконавця; маршрут; вантаж; дату, час та місце завантаження і розвантаження; вартість перевезення; про автомобіль та водія тощо; податкові накладні на послуги транспортного експедирування та рахунки на оплату, виписані ТОВ «Лаі-Транс»; акти надання послуг вищезазначеним замовникам перевезення вантажу.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідачем було здійснено посилання на акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 06 червня 2013 року №1784/22-20/38259473 "Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ "Інтер-аркол" (код ЄДРПОУ 38259473) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків з 01 листопада 2012 року по 30 квітня 2013 року», згідно з яким ТОВ "Інтер-аркол" не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, відсутності необхідних ресурсів, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Опираючись на інформацію, наведену в Акті про неможливість проведення зустрічної звірки, податковий орган оскаржуваним Актом перевірки визнав нікчемними правочини, укладені позивачем з контрагентом, такими, що не здійснювалися, а лише оформлювалися.

Проте, з аналізу норм цивільного законодавства, зокрема, статей 219, 220, 221, 224, 228, 234 ЦК України, можна дійти висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. В матеріалах справи жодних допустимих доказів на підтвердження недійсності право чинів не міститься.

Отже позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та його контрагентами.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

А як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Таким чином обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області - залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Мєзєнцев Є.І.