Постанова

від 19.09.2014 по справі 810/5012/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2014 року 810/5012/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області до Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М» про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином

ВСТАНОВИВ:

Миронівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Миронівська ОДПІ, позивач або податковий орган) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Кристал-М» (далі - ВАТ «Кристал-М» або відповідач), Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохолдинг» (далі - ТОВ «Енергохолдинг»), з урахуванням заяви від 15.12.2010 про уточнення позовних вимог, про стягнення з ВАТ «Кристал-М» на користь держави грошових коштів у розмірі 2379125,28 грн. та стягнення з ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М», одержаного за договором від 19.08.2004 № 14-09-04, а саме 2379125,28 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні документальної невиїзної позапланової перевірки ВАТ «Кристал-М» податковим органом встановлено, що між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» було укладено договір про постачання природного газу № 14-09-04 від 19.08.2004, за результатом якого ВАТ «Кристал-М» сформував податковий кредит у розмірі 396520,88 грн.

Разом з цим, відповідно до постанови Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 у справі № 2-а-22/2007 визнано недійсними з дати державної реєстрації установчі документи, а саме, статут ТОВ «Енергохолдинг» та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість.

У зв'язку з цим, на думку позивача, відповідачі не ставили за мету поставку та отримання природного газу, оскільки такої поставки фактично не було, а відтак, відповідачі мали намір зменшити об'єкт оподаткування та збільшити податковий кредит з податку на додану вартість. На думку позивача, даний договір є нікчемним, адже його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Оскільки, договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину, які передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, а саме стягнути в доход держави все одержане відповідачами за нікчемним договором.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.12.2007 відкрито провадження в даній справі та призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.12.2010, яка залишена без змін відповідно до ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011, провадження в даній адміністративній справі закрито.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.07.2014 ухвали Господарського суду Київської області від 15.12.2010 та Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2011 скасовані, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2014 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 04.09.2014, не з'явився.

Разом з цим, 04 вересня 2014 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про подальший розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника.

ВАТ «Кристал-М» правом на подання письмових заперечень не скористалось. У судове засідання, призначене на 04.09.2014, представник товариства не з'явився. Ухвала суду надсилалась ВАТ «Кристал-М», зокрема, за адресою, яка зазначена у Спеціальному Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: вул. Леніна, буд. 130, м. Миронівка, Київська область, 08800.

Проте, до суду повернувся конверт з довідкою поштового відділення "за зазначеною адресою не має".

ТОВ «Енергохолдинг» правом на подання письмових заперечень не скористалось. У судове засідання, призначене на 04.09.2014, представник товариства не з'явився. Ухвала суду надсилалась ТОВ «Енергохолдинг», зокрема, за адресою, яка зазначена у Спеціальному Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: вул. Леніна, буд. 130, м. Миронівка, Київська область, 08800.

Проте, до суду повернувся конверт з довідкою поштового відділення "за зазначеною адресою не має".

З огляду на приписи частин восьмої та одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про повідомлення ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» своєчасно та належним чином про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи у їх сукупності та враховуючи, що про дату, час та місце розгляду справи сторони були повідомленні своєчасно та належним чином, зважаючи на відсутність підстав для відкладення судового розгляду, передбачених статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги положення частин четвертої та шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Водночас, 04 вересня 2014 року через канцелярію Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення з ТОВ «Енергохолдинг» грошових коштів у розмірі 2379125,28 грн. у зв'язку з припиненням даної юридичної особи.

Відповідно до ухвали Київського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2014 року провадження в адміністративній справі № 810/5012/14 у частині стягнення з ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М», одержаного за договором від 19.08.2004 №14-09-04, а саме, 2379125,28 грн. закрито.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ВАТ «Кристал-М», ідентифікаційний код 13729903, місцезнаходження: 08800, Київська обл., м. Миронівка, вул. Леніна, буд. 130, зареєстроване як юридична особа Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 18.09.1995. Як платник податків позивач узятий на податковий облік у податковому органі з 01.07.1990 за № 66.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №13933413, яке видане 27.06.1997 ДПІ у Миронівському районі, ВАТ «Кристал-М» зареєстрований платником податку на додану вартість.

Видами діяльності ВАТ «Кристал-М» є виробництво цукру; діяльність автомобільного вантажного транспорту; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; оптова торгівля цукром, шоколадними та кондитерськими виробами; оптова торгівля хімічними продуктами; будівництво будівель.

У період з 07.08.2007 по 10.08.2007 на підставі пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадовими особами Миронівської ОДПІ проведено документальну перевірку ВАТ «Кристал-М» з питань взаємовідносин з ТОВ «Енергохолдинг» за період з 01.09.2004 по 31.11.2004.

За результатами перевірки складений акт від 13.08.2007 № 241/23-1/13729903 (надалі - Акт перевірки).

Як вбачається із змісту Акта перевірки, під час проведення перевірки посадовими особами позивача встановлено, що між покупцем - ВАТ «Кристал-М» та постачальником - ТОВ «Енергохолдинг» було укладено договір постачання природного газу № 14-09-04 від 19.08.2004, відповідно до якого постачальник у вересні 2004 року поставляє на адресу покупця природний газ в обсязі 1800000,00 куб. метрів, а покупець приймає та оплачує природний газ (а.с.21-23).

Відповідно до додаткових угод від 21.09.2004 та від 22.10.2004 до договору №14-09-04 від 19.08.2004, постачальник у жовтні 2004 року поставив на адресу покупця природний газ в обсязі 3800000,00 куб. метрів та у листопаді 2004 року - 2600000,00 куб. метрів, відповідно (а.с.24-25).

У межах зазначеного договору до перевірки були надані акти приймання-передачі природного газу від 30.09.2004 № б/н, від 31.10.2004 № б/н та від 30.11.2004 № б/н, які підписані між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг».

За результатами господарських операцій ТОВ «Енергохолдинг» видано на користь ВАТ «Кристал-М» податкові накладні від 30.09.2004 № 253, від 31.10.2004 № 292 та від 25.11.2004 № 323/1.

Перевіряючими також встановлено, що суми податку на додану вартість за вказаними податковими накладними ВАТ «Кристал-М» відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкового кредиту відповідних періодів.

Відповідно до даних Акта перевірки, розрахунки між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» за поставлений природний газ здійснювались у безготівковій формі.

Разом з цим, Акт перевірки містить висновки про порушення позивачем вимог пункту 7, підпункту 12.2 пункту 12 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 396520,00 грн., у тому числі за вересень 2004 року на суму 70297,08 грн., за жовтень 2004 року на суму 166763,96 грн. та за листопад 2004 року на суму 159459,84 грн.

Висновок податкового органу про заниження суми податкового зобов'язання, за його твердженням, пов'язується із порушенням позивачем встановленого порядку формування податкового кредиту за операціями з придбання природного газу у ТОВ «Енергохолдинг», що ґрунтується на рішенні Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 у справі № 2-а-22/2007 про визнання недійсними з моменту державної реєстрації статуту та свідоцтва про державну реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Енергохолдинг». Крім цього, у межах даного провадження судом встановлено, що засновник ТОВ «Енергохолдинг» ОСОБА_2 підписав у присутності нотаріуса статут та інші документи про реєстрацію товариства з метою отримання винагороди від незнайомих осіб. Після підписання реєстраційних документів до подальшої діяльності товариства жодного відношення не мав, ніякого майна, грошових внесків у статутний фонд не вносив, жодних цивільно-правових угод від імені товариства не підписував.

У зв'язку із зазначеним, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Енергохолдинг» природній газ ВАТ «Кристал-М» фактично не поставляло, а оформленні первинні документи не мають юридичної сили, оскільки складені формально за відсутності факту здійснення господарської операції.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

У свою чергу, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Водночас, Цивільний кодекс України не містить норми, яка би регулювала правові наслідки укладення правочину з метою, завідомо суперечною інтересам держави та не встановлює наслідків укладення правочину, що порушує публічний порядок, у вигляді стягнення одержаного сторонами на виконання такого правочину у дохід держави.

Згідно із частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубґєктності), може бути, на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

У частині першій статті 208 Господарського кодексу України визначені спеціальні правові наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним як такого, що вчинене з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то, за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами, в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін, усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в дохід держави.

Отже, Цивільний кодекс України передбачає нікчемність правочину, що порушує публічний порядок. Однак, спеціальних наслідків недійсності правочину, що порушує публічний порядок, Цивільний кодекс України не встановлює.

Водночас, Господарський кодекс України містить положення, відповідно до яких господарське зобов'язання може бути визнано недійсним на вимогу однієї зі сторін, якщо таке зобов'язання завідомо суперечить інтересам держави або суспільства. Крім того, Господарський кодекс України передбачає також і спеціальні наслідки недійсності такого господарського зобов'язання.

Так, за вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Правова позиція Судової палати Верховного Суду України щодо співвідношення між нормами Цивільного і Господарського кодексів України, які регулюють визнання недійсними правочинів, неодноразово висловлювалася в рішеннях по деяких справах, зокрема, в постанові від 25.09.2007 у справі за позовом Державної податкової адміністрації у Волинській області до Відкритого акціонерного товариства "Луцький автомобільний завод", Приватного підприємства "Стар-Трейд".

Водночас, слід враховувати те, що передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України наслідки, відповідно до статті 238 та 239 Господарського кодексу України, є різновидом адміністративно-господарських санкцій, а тому вони можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше, ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Правова позиція Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з цього приводу сформульована, зокрема, в постанові від 25.09.2007 у справі за позовом Державної податкової адміністрації у Волинській області до Відкритого акціонерного товариства "Луцький автомобільний завод", Приватного підприємства "Стар- Трейд" про визнання угод недійсними. Як зазначено у вказаній постанові, за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 09.02.2010 по адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до Приватної фірми "Росток" та Приватної виробничо-комерційної фірми "Дімон і Ко" про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного, санкції, передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності. А відтак, вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому, такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України, а саме протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності. Початком перебігу таких строків є дата виконання правочину.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суд досліджує такі обставини: чи здійснено виконання спірного господарського зобов'язання хоча би однією зі сторін, оскільки передбачені частиною першою статті 208 Господарського кодексу України санкції можуть застосовуватися лише в разі вчинення сторонами фактичних дій, спрямованих на реалізацію нікчемного правочину, а не за саме по собі складення тексту відповідних договорів; наявність умислу на вчинення господарського зобов'язання з метою, що суперечить інтересам держави або суспільства; чи не пропущено позивачем строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України, у редакції, яка діяла на дату звернення податкового органу до суду, оскільки застосування до зазначених відносин інших строків, зокрема, передбачених частиною четвертою статті 258 Цивільного кодексу України до вимог про застосування наслідків нікчемних правочинів, в розглядуваному випадку не буде відповідати правовій позиції Верховного Суду України.

Слід зазначити, що у сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.

Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.

Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними й/або суперечливими.

Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Суд зазначає, що юридична форма є похідною від економічної суті. За відсутності економічного змісту у відносинах суб'єктів господарювання одне лише формальне складання ділових паперів не може призводити до безпідставного отримання платником податків податкової вигоди.

Отже, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Як вже зазначалось судом, предметом договору, який був укладений між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» є поставка природного газу.

Проте, жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про постачання ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М» природного газу суду не надано.

Суд не приймає до уваги акти прийому-передачі природного газу, як доказ постачання ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М» природного газу, оскільки вказані акти не містять підписів представника газотранспортної або газобутової організації, як то передбачено підпунктом 3.1.2 договору від 19.08.2004 № 14-09-04.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що акти прийому-передачі природного газу не відповідають загальним вимогам до первинного документа, зазначених у статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки вони не містять даних, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, зокрема, прізвищ, імен, по батькові та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Як вбачається із змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Енергохолдинг» на користь ВАТ «Кристал-М» їх підписано громадянином ОСОБА_2

Разом з цим, в матеріалах справи наявні пояснення засновника та директора ТОВ «Енергохолдинг» ОСОБА_2, у яких він зазначив, що зареєстрував підприємство на прохання незнайомої особи за винагороду без мети здійснення господарської діяльності. Також зазначив, що за час його перебування на посаді директора ТОВ «Енергохолдинг» не підписував жодної податкової накладної, жодного договору чи угоди, жодного акта приймання-передачі будь-яких матеріальних цінностей й векселів.

Крім цього, в матеріалах справи наявна постанова Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 у справі № 2-а-22/2007, відповідно до якої установчі документи, а саме, статут ТОВ «Енергохолдинг» та свідоцтво про державну реєстрацію платника податку на додану вартість визнано недійсними з дати державної реєстрації (25.09.2003) та з дати реєстрації платником податку на додану вартість (29.09.2003), відповідно.

Зважаючи на всі фактичні обставини справи у їх сукупності; за відсутності дійсного економічного змісту в договорі, укладеного між ВАТ «Кристал-М» та ТОВ «Енергохолдинг» про поставку природного газу; враховуючи те, що такий договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; внаслідок укладення вказаного договору відповідач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає, що такий договір суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, оскільки інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами господарювання податків випливає з обов'язку кожного сплачувати такі податки.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, датою оформлення податкових накладних є 30.09.2004, 31.10.2004 та 25.11.2004, а позов пред'явлено до суду лише 16.11.2007. Тобто через 3 роки після виконання правочину.

Це означає, що за будь-яких обставин строки, що передбачені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій та які підлягають застосуванню до даних правовідносин, як то зазначено у постановах Верховного Суду України, також сплинули.

А відтак, вимоги податкового органу про стягнення коштів, у даному випадку, задоволенню не підлягають.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для їх присудження на його користь відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

Постанову складено у повному обсязі та підписано - 19.09.2014