Рішення

від 17.09.2014 по справі 914/3199/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.09.2014 р. Справа № 914/3199/13

За позовом: Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави,

м. Стрий Львівської області

до відповідача -1: Станківської сільської ради, с. Станків Стрийського району Львівської області

до відповідача-2: Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело", с. Довге Стрийського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -1: Управління Держземагенства у Стрийському районі Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2: Стрийська районна рада, м. Стрий

про : визнання недійсними і скасування рішень: 9-ї сесії 2-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 26.02.1998 року „Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарства приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" в с.Довге, урочище „Ліски", х.Пила, згідно договору купівлі-продажу"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 68 „Про долучення земельної ділянки виробничо-торговому підприємству „Джерело"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 69 „Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту на право постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ - 1.49 від 29.06.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4, виданого приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; зобов'язання Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело" повернути земельну ділянку пл.7,2775 га в державну власність,

Головуючий суддя Долінська О.З.

Суддя Запотічняк О.Д.

Суддя Король М.Р.

При секретарі Вашкевич Н.І.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Леонтьєва Н.Т. - прокурор прокуратури м. Львова

посвідчення№005508 видане 24.09.2012 р. дійсне до 24.09.2017 р.,

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: Попельчук С.О. - дов. від 02.09.2013 р.,

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1: не з'явився,

від третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2: не з'явився.

Позивач - Стрийський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до господарського суду з позовом до відповідача -1: Станківської сільської ради, відповідача-2: Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління Держземагенства у Стрийському районі Львівської області про визнання недійсними і скасування рішень: 9-ї сесії 2-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 26.02.1998 року „Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарства приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" в с.Довге, урочище „Ліски", х.Пила, згідно договору купівлі-продажу"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 68 „Про долучення земельної ділянки виробничо-торговому підприємству „Джерело"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 69 „Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту на право постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ - 1.49 від 29.06.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4, виданого приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; зобов'язання Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело" повернути земельну ділянку пл. 7,2775 га в державну власність. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.08.2013 р. суддею Станько Л.Л. порушено провадження у справі та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 31.10.2013 у справі № 914/3199/13 (суддя Станько Л.Л.), припинив провадження у справі, мотивуючи тим, що оскільки, сторони, предмети і підстави позовів у справах №5015/5355/12 і №914/3199/13 одинакові і рішення по справі №5015/5335/12 н вступило в законну силу між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, то провадження у справі№914/3199/13 підлягає припиненню.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 року (колегія суддів: Якімець Г.Г. - головуючий, судді - Зварич О.В., Хабіб М.І.) апеляційну скаргу В.о. прокурора Львівської області задоволено і ухвалу господарського суду Львівської області від 31.10.2013 у справі № 914/3199/13 про припинення провадження скасовано. Справу № 914/3199/13 передано на розгляд до місцевого господарського суду.

Внаслідок автоматичного розподілу, здійсненого на підставі розпорядження №987 від 04.12.2013 року «Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи», справу № 914/3199/13 передано для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.12.2013 р. з врахуванням ухвали про виправлення описки від 10.12.2013 р., справу № 914/3199/13 призначено до розгляду на 18.12.2013 р.

11.12.2013 р. до господарського суду Львівської області надійшов лист - витребування, у якому з метою дотримання вимог ст. 109 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд просить надіслати на їх адресу матеріали справи №914/3199/13 для долучення до касаційної скарги ПВТП "Джерело" та подальшого скерування на адресу Вищого господарського суду України для здійснення касаційного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти

неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.

Надіслання господарським судом у передбачених законом випадках матеріалів справ до судів вищих інстанцій, підпадає під дію частини першої статті 79 ГПК, оскільки відсутність у суді зазначених матеріалів унеможливлює розгляд ним справи.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд Львівської області ухвалою від 12.12.2013 р. зупинив провадження у справі №914/3199/13 до повернення матеріалів справи №914/3199/13 з касаційної інстанції.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 р. касаційну скаргу приватного виробничо-торгового підприємства "Джерело" залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013 р. у справі №914/3199/13 залишено без змін.

04.03.2014 р. справа №914/3199/13 повернулась до господарського суду Львівської області з касаційної інстанції. Ухвалою від 06.03.2014 р. поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 25.03.2014 р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.04.2014 р. за клопотанням прокурора продовжено строк розгляду справи з 27.04.2014 р. на 15 календарних днів та призначено розгляд справи на 28.04.2014 р.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.05.2014 р. за клопотанням представника відповідача призначено колегіальний розгляд даної справи № 914/3199/13 у складі трьох суддів і розгляд даної справи відкладено на 28.05.2014 року.

На підставі розпорядження господарського суду Львівської області від 13.05.2014 р. №251 "Щодо призначення автоматичного розподілу членів колегії суддів", внаслідок автоматичного розподілу, визначено колегію у складі: головуючий - суддя Долінська О.З., судді Березяк Н.Є. та Крупник Р.В.

В зв'язку із перебуванням судді: Березяк Н.Є. 28.05.2014 р. у відпустці, на підставі розпорядження господарського суду Львівської області від 28.05.2014 р. №300 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи", внаслідок автоматичного розподілу проведено заміну складу колегії і замість члена колегії судді Березяк Н.Є. призначено суддю Козак І.Б.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 28.05.2014 р. судом за власною ініціативою залучено до участі у справі №914/3199/13 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2 Стрийську районну раду (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Степана Бандери, буд. 28, код ЄДРПОУ: 23952855) і розгляд справи відкладено на 11.06.2014 р.

В зв'язку із перебуванням судді Козак І.Б. 09.07.2014 р. на листку непрацездатності та судді Крупника Р.В. 09.07.2014 р. у відпустці, на підставі розпорядження господарського суду Львівської області від 09.07.2014 р. №427 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи", внаслідок автоматичного розподілу проведено заміну складу колегії і замість членів колегії суддів Козак І.Б. та Крупника Р.В. призначено суддів: Запотічняк О.Д. та Яворського Б.І.

23.07.2014 р. від судді Яворського Б.І. поступила заява про самовідвід у справі №914/3199/13, яка мотивована тим, що відповідач у відзиві та письмових поясненнях покликається на рішення суду у справі №5015/5355/12 (суддя Яворський Б.І.). Зокрема, зазначає, що у рішенні господарського суду Львівської області у справі №5015/5355/12 встановлено обставини, які будуть досліджуватися у даній справі, у зв'язку із зміною суб'єктного складу сторін.

Відповідно до ст.20 ГПК України суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи, встановлений частиною третьою статті 2 1 цього Кодексу, або якщо буде встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. При наявності зазначених підстав суддя повинен заявити самовідвід.

З метою уникнення сумнівів в учасників процесу щодо об'єктивності та неупередженості прийнятого судового рішення у справі №914/3199/13, колегія суддів вважає за доцільне задоволити заяву судді Яворського Б.І. у даній справі.

Ухвалою від 23.07.2014 р. задоволено заяву судді Яворського Б.І. про самовідвід. Справу №914/3199/13 передано для здійснення перерозподілу автоматизованою системою документообігу господарського суду.

Розпорядженням господарського суду Львівської області від 23.07.2014 р. №484 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи", призначено повторний автоматичний розподіл члена колегії суддів і замість члена колегії судді ЯворськогоБ.І., призначено суддю Король М.Р.

Рух справи відображено в ухвалах суду, які містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 17.09.2014 р. прокурор позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та письмових поясненнях, просить їх задоволити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.85 Водного кодексу України у постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. Іншим підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам землі водного фонду можуть надаватися у тимчасове користування для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Таким чином, рішеннями 9-ї сесії 2-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 26.02.1998р., 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999р. №68 та №69 в порушення ст.85 Водного кодексу України було надано в постійне користування земельну ділянку водного фонду площею 7,2775 га приватному виробпичо-торговому підприємству «Джерело» (далі - ПВТП «Джерело»), що не відноситься до водогосподарських спеціалізованих організацій, інших підприємств, установ і організацій, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Крім того, у ст. 19 чинного на момент прийняття оскаржуваних рішень ЗК України було визначено, що районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 І 79 цього Кодексу . Згідно ст.79 ЗК України землі водного фонду, що були в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, могли надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення. А, отже, Станківська сільська рада, приймаючи оскаржувані рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень, визначених чинним законодавством.

Також рішення від 29.06.1999р. №69 прийняте всупереч вимогам п.З ч.і ст.102 ЗК України , згідно якого проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджувалися радами народних депутатів, які надають І вилучають земельні ділянки. Оскільки на підставі незаконного рішення ПВТП «Джерело» видано державний акт на право постійного користування серії ЛВ - 149 від 29.06.1999р., зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №4, то даний акт підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка водного фонду - поверненню у державну власність.

В судове засідання 17.09.2014 р. відповідач - 1 явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки не повідомив. У поясненнях до позовної заяви, поданих через канцелярію суду, повідомив, що Станківська сільська рада, приймаючи оспорювані рішення, перевищила свої повноваження, оскільки земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту. У зв'язку з цим Станківська сільська рада позовну заяву прокурора підтримує в повному обсязі.

В судове засідання 17.09.2014 р. відповідач - 2 зявився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та доповненні до відзиву. Зокрема, відзначив, що позивачем пропущено як процесуальний строк оскарження рішення місцевої ради із земельних питань, так і строк позовної давності, про що зазначалось у відзиві. Поважні причини для поновлення пропущеного строку відсутні. ПТВП «Джерело» у встановленому порядку набуло право користування земельною ділянкою у зв'язку з переходом до нього права власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу. Згідно наказу №3-к від 26.02.1998р. у складі ПТВП «Джерело» створено постійно функціонуючу спеціалізовану водоохоронну службу (спеціалізовану службу по догляду за ставками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані). Орган місцевого самоврядування в межах своєї компетенції прийняв рішення про передачу земельної ділянки в користування ПВТП «Джерело». Право постійного користування земельною ділянкою, набуте до 2002р., залишається незмінним і не потребує додаткового підтвердження згідно рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005р.

В судове засідання 17.09.2014 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-1 не з'явився, незважаючи на те, що належним чином та завчасно був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, причин неприбуття в судове засідання не повідомив, вимог ухвал суду не виконав.

Як вбачається із відзиву у справі (вх. №12414/14 від 21.02.2014 року та від 20.05.2014 року вх. №2557/14 від 26.05.2014 року) позов підтримав, подальший розгляд справи просить здійснити у відсутності їхнього представника.

В судове засідання 17.09.2014 р. представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-2 не з'явився, незважаючи на те, що належним чином та завчасно був повідомлений про час та місце розгляду справи судом, причин неприбуття в судове засідання не повідомив, вимог ухвал суду від 30.07.2014 року не виконав.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідачів та третіх осіб, які не заявляють позовних вимог на предмет спору на стороні позивача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч. 1 та 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності . Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Таким чином, судом вжито усі передбачені дії і дотримано встановлені вимоги щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду даної справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 17.09.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача - 2, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, оглянувши оригінали документів, суд встановив.

23.03.1998р. між Агроторговою фірмою «Дружба» та ПВТП «Джерело» укладено договір купівлі-продажу майна ставкового господарства в селі Довге, хутір Пила Стрийського району, розміщених на землях Станківської сільської ради Стрийського району Львівської області.

26.02.1998р. 9-та сесія 2-го демократичного скликання Станківської сільської ради прийняла рішення «Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарства приватному виробничо-торговому підприємству «Джерело» в с.Довге урочище «Ліски» х.Пила згідно договору купівлі-продажу».

29.06.1999р. 6-та сесія 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради прийняла рішення №68 «Про долучення земельної ділянки приватному виробничо-торговому підприємству «Джерело» та рішення №69 «Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту на право постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству «Джерело».

29.06.1999р. Станківська сільська рада видала ПВТП «Джерело» державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ - 149. Даний Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів па право постійного користування землею за №4 у Станківській сільській раді.

На вимогу Стрийської міжрайонної прокуратури головним спеціалістом управління держкомзему у Стрийському районі проведено перевірку використання земель ПВТП «Джерело», за результатами якої складено відповідний акт від 13.02.2012р.

Вважаючи, що надання Станківською сільською радою у постійне користування земельної ділянки ПВТП «Джерело» порушує інтереси держави, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

При прийнятії рішення суд виходив з наступного.

Частиною 3 статті 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду України від 05.03.2013р. у справі №5015/5355/12 (позов Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління Держкомзему у Стрийському районі Львівської області та Стрийської районної державної адміністрації до Станківської сільської ради та Приватного виробничо-торгового підприємства «Джерело» про той самий предмет), яке не оскаржувалось та набуло законної сили 16.03.2013р.. встановлено:

«До виключної компетенції сільських селищних, міських рад, відповідно до п.34 ч.і ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування» у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень належало вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Стаття З ЗК України 1990р. у редакції чинній на момент прийняття оспорюваних рішень (далі - ЗК України 1990р.) визначала, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Стаття 19 ЗК України 1990р. передбачала, що сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл. селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, Індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною радою народних депутатів. Обласні ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті. Верховна Рада України надає земельні ділянки у разі, коли для вилучення цих земель установлено особливий порядок (стаття 32).

Згідно ст.79 ЗК України 1990р. на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, шо суперечить їх цільовому призначенню. Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення. Порядок використання земель водного фонду визначається законодавством України.

Відповідно до ст.4 Водного кодексу України у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень (далі ВК України) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Згідно п.5 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996р. №502, право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і міськими радами.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» (ст.13), прийнятий 09.04.1999р., у редакції 1999р. до відання місцевих державних адміністрацій відносив вирішення питань: 1 забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації та підприємництва; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

З наведених вище положень, чинного на момент прийняття оспорюваних рішень законодавства, чітко вбачається, вирішення питань про падання земельних ділянок у постійне користування, належало до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Стаття 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачала, що місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Однак доказів того, що Станківська сільська рада делегувала на той час повноваження щодо розпорядження землями Стрийській районній державній адміністрації сторони не подали і у матеріалах справи такі відсутні.

Повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів виникло у Стрийської районної державної адміністрації лише після набрання чинності з 1 січня 2002 року новим Земельним кодексу України (п.12 Перехідних положень ЗК України). З наведеного слідує, що на час прийняття сільською радою оскаржуваних рішень повноваження Стрийської районної державної адміністрації щодо спірнихправовідносин були відсутні, оскільки діючим законодавством не передбачено поширення повноважень районної адміністрації, отриманих з 01.01.2002р., па правовідносини, що виникли до цісї дати. Відповідно загальним положенням цивільного законодавства (ст.5 ПК України), якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Аналогічна позиція підтримується Вищим господарським судом України (постанова від 01.06.2010р. справа №11/49-04 (8/79-03)).»

Таким чином, підставам позову, наведеним Прокурором в позовній заяві (підстави однакові у справах №914/3199/13 та №5015/5355/12), суд дав правову оцінку в рішенні від 05.03.2013р. і прийшов до висновку, що на цих підставах оскаржувані рішення сільської ради не можуть бути визнані недійсними.

Аналузуючі норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд відзначає наступне.

Згідно ст. 85 Водного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення сільської ради про надання земельної ділянки в постійне користування) «Порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними, встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані».

Згідно наказу №3-к від 26 лютого 1998р. у складі Приватного виробничого торгового підприємства «Джерело» створено постійно функціонуючу спеціалізовану водоохоронну службу (спеціалізовану службу по догляду за ставками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані).

26 лютого 1998р. директором ПВТП «Джерело» затверджено посадову інструкцію доглядача (гідротехніка) спеціалізованої водоохоронної служби (спеціалізованої служби по догляду за ставками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані).

Таким чином, станом на 26.02.1998р. Станківська сільська рада мала право передавати земельну ділянку в постійне користування ПВТП «Джерело».

Згідно статуту ПВТП «Джерело», зареєстрованого 22.04.1997 р. розпорядженням голови Стрийської райдержадміністрації за №218, діючого на час прийняття оскаржуваних рішень, одним із предметів діяльності підприємства, є виробництво та реалізація риби, качок, гесей, ВРХ свиней і інших тварин (п. 1.3.5. Статуту).

Як вбачається із довідки №23/03 включення до ЄДР підприємств та організацій України, виданої ПВТП «Джерело» 03.03.1998 р. Стрийським районним відділом статистики, видом діяльності (КВЕД) ПВТП «Джерело» визначило: 05.02.1 «Діяльність рибо розвідників і рибних ферм».

В матеріалах справи міститься також ксерокопія державної звітності фрми №1-підприємство, де у рядку 204 (за КВЕД) відповідач - 2, звітує про рибне господарство, обсяг виробленої та реалізованої продукції.

Це свідчить про те, що ПВТП Джерело займалося риборозведенням з 1998 р.

Згідно ст. 19, 79 Земельного кодексу України до компетенції районних рад входило лише надання земель, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій. Іншим користувачам в тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення.

Відповідно до Земельного кодексу України 1990р. до компетенції районних рад не входило надання земельних ділянок водного фонду в постійне користування.

Статтями 23 Земельного кодексу України та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються місцевими радами.

Відповідно до п.5 постанови Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 р. N 502 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду»:

«Право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і міськими Ралами.».

Тобто, надання земельних ділянок водного фонду в постійне користування (ст. 85 Водного кодексу) входило до компетенції саме сільської ради.

Вище наведене повністю спростовує твердження позивача про те, що сільська рада не мала повноважень передавати земельну ділянку водного фонду в постійне користування.

Вищий господарський суд України в постанові від 1 червня 2010р. у справі № 11/49-04 (8/79-03) вказав:

«Повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів виникло у районних рад лише після набрання чинності з 1 січня 2002 року Земельного кодексу України (п.12 Перехідних положень ЗК).

З наведеного слідує, що на час прийняття сільрадою оскаржуваного рішення повноваження позивача щодо спірних правовідносин були відсутні. Спірною земельною ділянкою обгрунтовано та правомірно розпоряджалася сільська рада. Діючим законодавством не передбачено поширення повноважень РДА, отриманих з 1.01.2002, на правовідносини, що виникли до цієї дати.

Відповідно загальним положенням Цивільного законодавства (ст. 5 ЦК України), якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.»

Відповідно до ст.81 Земельного кодексу України «Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб».

Відтак, Станківська сільська рада, приймаючи 29.06.1999р. рішення №68 про доручення земельної ділянки ПВТП «Джерело» площею 1,2775 га із земель запасу, діяла в межах наданих їй законом повноважень.

Щодо тверджень прокурора про відсутність технічної документації земельної ділянки, слід звернути увагу суду на наступне.

Самим прокурором, як позивачем долучено до матеріалів справи документи, які входять до складу технічної документації, а саме: план встановлення меж земельної ділянки, документи про проведення геодезичних робіт та топографічної зйомки, виконані Стрийським районним державним земельно-кадастровим бюро при Стрийському районному відділі земельних ресурсів. Посилання на ніби-то непроведення оплати вказаних робіт не заслуговує на увагу, оскільки без проведення попередньої оплати зазначені роботи, взагалі, не проводяться. Також безпідставним є твердження про ніби-то неповноту технічної документації, оскільки відповідальність за складання технічної документації та її відповідність вимогам нормативних документів несе виконавець робіт - Стрийське районне державне земельно-кадастровим бюро при Стрийському районному відділі земельних ресурсів.

Прокурором не надано суду доказів наявності порушень при складанні технічної документації на земельну ділянку (матеріали службового розслідування, притягнення до відповідальності посадових осіб Стрийського районного відділу земельних ресурсів, винних у неповноті технічної документації тощо).

Згідно рішення Станківської сільської ради від 29.06.1999р. №69, сільська рада вирішила «затвердити технічні документи на виготовлення державного акта на право постійного користування землею площею 7,2775 га приватному виробничо-торговому підприємству «Джерело».

Вищенаведене повністю спростовує твердження позивача про те, що сільська рада не затверджувала технічну документацію щодо даної земельної ділянки.

Таким чином, Станківська сільська рада, приймаючи рішення про надання земельної ділянки в постійне користування ПВТП «Джерело», діяла законно, в межах наданих їй повноважень, а відтак, відсутні правові підстави для визнання недійсними рішень сільської ради державного акту на право постійного користування землею та повернення земельної ділянки, а тому суд приходить до висновку про відмову в позові.

Крім того, щодо пропуску строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем-2, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 112 Земельного кодексу України (в редакції 1990р.) «Рішення Рад народних депутатів може бути оскаржено в суд, арбітражний суд в місячний строк.»

Передбачений ст. 112 Земельного кодексу України 1990р. процесуальний строк оскарження в судовому порядку рішень Станківської сільської ради із земельних питань закінчився у 1998 та 1999 роках відповідно.

Станом на момент подання позовної заяви до суду (09.08.2013р.) сплив строк позовної давності щодо оскарження рішень Станківської сільської ради.

Доводи прокурора про те, що моментом з якого прокурор дізнався про порушення права позивача є обставини проведення перевірки в листопаді 2012р., не можуть розглядатись як поважні причини для поновлення пропущеного строку позовної давності, виходячи з наступного.

За змістом роз'яснення в п. 6 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) представництво прокуратурою України інтересів держави в суді с одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і викопує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб'єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного ГПК України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою в інтересах якої він звернувся.

Таким чином, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (стаття 260 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статі 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

1.. .Перебіг строку позовної давності щодо оскарження рішення 9-ї сесії 2-го демократичного скликанняСтанкІвської сільської ради від 26.02.1998р.«Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарстваприватномувиробничо-торговомупідприємству «Джерело» в с. Довге урочище «Ліски» х. Пилазгіднодоговорукуиівлі-продажу»-розпочався 27.02.1998р. і закінчився 27.02.2001р.

Позов поданий 09.08.2013р., тобто через 12 років після спливу строку позовної давності.

2.Перебіг строку позовної давності щодо оскарження рішення 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 р. «Про доручення земельної ділянки виробничо-торговому підприємству «Джерело»-розпочався 30.06.1999р. і закінчився 30.06.2002р.

Позов поданий через 11 років після спливу строку позовної давності.

3.Перебіг строку позовної давності щодо оскарження рішення 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999р. №69 «Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту направо постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству «Джерело» - розпочався 30.06.1999р. і

закінчився 30.06.2002р.

Позов поданий через 11 років після спливу строку позовної давності.

4.Перебіг строку позовної давності щодо оскарження державного акта на право постійного користування землею серії ЛВ-149 від 29.06.1999р.розпочався 30.06.1999р.і закінчився 30.06.2002р.

Позов поданий через 11 років після спливу строку позовної давності.

Згідно частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином прокурором, всупереч приписам ст. 33 ГПК України, не доведено суду поважності причин пропуску строку позовної давності та не доведено неможливості звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів держави протягом 2002-2013 років.

Оскільки відповідачем заявлено клопотання про застосування позовної давності, тому пропуск позовної давності є підставою для відмови в позові.

Аналогічної правової позиції щодо застосування норм Цивільного кодексу України, що регулюють питання позовної давності у справах за позовом прокурора, дотримується Вищий господарський суд України в постановах від 2 жовтня 2012р. у справі № 16/296-31/91-2012 та від 21 червня 2012р. у справі № 5019/1841/11.

Відповідно до Розділу II Цивільного Кодексу України поняття осіб, що передбачено вказаним Кодексом охоплює фізичних осіб та юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст. 24 ЦК України, людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦК України, юридичного особою с організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Посилання позивача на норми п.п.4 п.1 ст. 268 ЦК України, згідно якого позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, не можуть бути прийняті до уваги, в даному випадку, в зв'язку з тим, що "Держава", виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, не є особою, в розумінні Розділу II ЦК України та не є суб'єктом цивільних правовідносин, що врегульовані п.п.4 п.1 ст. 268 ЦК України, тобто, виходячи з викладеного, вказані норми цивільного права не можуть буті застосовані.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог на підставі пропуску строку позовної давності в тому випадку, якщо наявні матєріально-правові підстави для задоволення позову. В даному ж випадку суд не застосовує позовну давність, оскільки відсутні матеріально-правові підстави для задоволення позовних вимог.

Крім того, при прийнятті рішення суд враховує наступне.

Вищий господарський суд України, переглядаючи в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2013р., вказав:

«Як убачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись з даним позовом, зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме Державну інспекцію сільського господарства України, та зазначив про відсутність у неї повноважень щодо звернення з даним позовом до господарського суду. З огляду на те, що у розумінні приписів частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор у даній справі набув статусу позивача, таким чином, позивачем у даній справі є прокурор, а у справі № 5015/5333/12 -Управління Дсржкомзему у Стрийському районі Львівської області та Стрийська районна державна адміністрація, тобто сторони у зазначених справах різні, що, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, виключає припинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, однак не позбавляє суд обов'язку під час розгляду спору по суті дати правову оцінку доводам прокурора про відсутність, і урахуванням наведених положень статті 13 Конституції України, органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах з урахуванням аналогічних вимог прокурора в іншій справі № 5015/5333/12.»

Таким чином, Вищим господарським судом України на суд І інстанції покладений обов'язок перевірити, чи дійсно відсутній орган держави, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Суд вважає, що твердження прокурора про відсутність органу держави, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності та спростовується наступним.

Вищий господарський суд України в постанові від 06 лютого 2014 року звернув увагу на тс, що «Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією».

Згідно ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції від 25 жовтня 2001 року № 2768-ПІ): Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;б)земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України: У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно доповноважень, визначених цим Кодексом (уповноважені державні органи).

Прокурор в позовній заяві посилається на те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту (стор. З позовної заяви), відтак вона належить до земель державної, а не комунальної власності.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України (Способи захисту прав на земельні ділянки) Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, власником земельної ділянки є Держава в особі місцевої державної адміністрації. І саме Стрийська районна державна адміністрація, як державний орган, який здійснює повноваження власника щодо земельної ділянки, є уповноваженим державним органом у спірних правовідносинах - на підставі п.2 ст. 84 Земельного кодексу України.

Вищий господарський суд зобов'язав суд І інстанції під час розгляду спору по суті дати правову оцінку доводам прокурора про відсутність, з урахуванням наведених положень статті 13 Конституції України, органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах з урахуванням аналогічних вимог прокурора в іншій справі № 5015/5333/12.

У справі № 5015/5333/12 Стрийський міжрайонний прокурор вказав саме Стрийську районну державну адміністрацію в якості державного органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно п.З Постанови Пленуму вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»: «У випадках неправильного визначення прокурором позивача, тобто органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, господарський суд на підставі пункту 1 частини першої статті 63 ГПК повертає таку позовну заяву і додані до неї документи без розгляду.

Якщо господарський суд помилково порушив провадження у справі за позовом прокурора, в якій неправильно визначено позивача за вимогами про захист інтересів держави, такий позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 81 ГПК.»

Господарський суд у справі №5015/5355/12 не залишав позов прокурора без розгляду в зв'язку з неправильним зазначенням позивача, а прийняв рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, Господарський суд Львівської області в рішенні від 05.03.2013р. у справі 5015/5333/12 погодився з визначенням Стрийської районної державної адміністрації як позивача (державного органа, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах) та розглянувши позовні вимоги по суті прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.268 Цивільного кодексу України, ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст.ст.13,14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001р.. ст.ст.3,19,79 Земельного кодексу України від 18.12.1990р.. ст.4 Водного кодексу України, п.5 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996р. №502, ст.ст.З,12,2І,29,33,34,35,44,49, 75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 22.09.2014 р.

Головуючий суддя Долінська О.З.

Суддя Запотічняк О.Д.

Суддя Король М.Р.