Постанова

від 19.11.2014 по справі 914/3199/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2014 р. Справа № 914/3199/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Кузя В.Л.

Суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги від 02.10.14 за № 05/1-663-вих-14 першого заступника прокурора Львівської області

на рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.14

у справі № 914/3199/13

за позовом: Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави, м. Стрий Львівської області

до відповідача -1: Станківської сільської ради, с. Станків Стрийського району Львівської області

до відповідача-2: Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело", с. Довге Стрийського району Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -1: Управління Держземагенства у Стрийському районі Львівської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - 2: Стрийська районна рада, м. Стрий

про : визнання недійсними і скасування рішень: 9-ї сесії 2-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 26.02.1998 року „Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарства приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" в с.Довге, урочище „Ліски", х.Пила, згідно договору купівлі-продажу"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 68 „Про долучення земельної ділянки виробничо-торговому підприємству „Джерело"; 6-ї сесії 3-го демократичного скликання Станківської сільської ради від 29.06.1999 року № 69 „Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту на право постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; визнання недійсним державного акту на право постійного користування землею серії ЛВ - 1.49 від 29.06.1999 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4, виданого приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело"; зобов'язання Приватного виробничого-торгового підприємства "Джерело" повернути земельну ділянку пл.7,2775 га в державну власність

За участю представників:

прокурор - Макогон Ю.І.;

від відповідача 2 - Попельчук С.О. - представник;

від інших учасників судового процесу - не з'явилися;

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/3199/13 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кузю В.Л.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.14 до складу судової колегії для розгляду апеляційної скарги у даній справі введено суддів Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.10.14 апеляційну скаргу у справі №914/3199/13 прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 19.11.14 .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.14 у справі №914/3199/13 (головуючий суддя Долінська О.З., судді Запотічняк О.Д., Король М.Р.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду прокуратурою Львівської області подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області у даній справі та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому, скаржник посилається на те, що місцевим господарським судом не враховано того, що повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів виникли у Стрийської районної державної адміністрації лише після набрання чинності Земельним кодексом України з 01.01.12, тому вказана юридична особа не може бути органом , чиї інтереси порушенні у 1998-1999 роках. А тому, посилання суду першої інстанції на те, що суд, під час розгляду справи №5015/5355/12, погодився з визначення Стрийської районної державної адміністрації як позивача та розглянув позовні вимоги по суті, на думку прокурора , є безпідставними.

Також, апелянт вказує на те, що господарським судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам прокурора стосовно протиправності прийняття оспорюваних рішень Станківської сільської ради, оскільки така вийшла за межі своїх повноваження під час його прийняття. Зазначене прокурор обґрунтовує тим, що земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту, а тому, відповідно до положень ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення органу місцевого самоврядування, повноваження щодо розпорядження таким земельними ділянками належали районній раді народних депутатів.

Оскільки вказане, на думку скаржника, не було взято до уваги місцевим господарським судом, то це призвело до прийняття неправильного рішення у даній справі та відмові у позові.

Відповідач - 2 повністю заперечив доводи апеляційної скарги та навів правові підстави стосовно правильності рішення місцевого господарського суду.

12 листопада від третьої особи 1 надійшли пояснення у справі, в яких зазначено про те, що Управління Держземагенства у Стрийському районі Львівської області підтримує позицію прокуратури, викладену в апеляційній скарзі та просить її задоволити, а рішення місцевого господарського суду в даній справі скасувати.

Прокурор та представник відповідача 2 навели свої доводи, міркування та заперечення, з приводу поданої апеляційної скарги.

Інші учасники судового участі уповноважених представників у судовому засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про час і місце судового розгляду, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Зважаючи на це, а також, що наявних матеріалів справи достатньо для правильного вирішення даного спору, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч.2 ст. 85 та ч.1 ст. 99 ГПК України у судовому засіданні 19.11.14 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Львівського апеляційного господарського суду.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні пояснення присутніх представників, Львівський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.14 у справі №914/3199/13, з огляду на наступне:

26 лютого 1998 року дев'ята сесія другого демократичного скликання Станківської сільської ради прийняла рішення "Про закріплення земельної ділянки для ведення ставкового господарства приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" в с.Довге урочище "Ліски" х.Пила згідно договору купівлі-продажу" (, Т.1, а.с.61).

29 червня 1999 року шоста сесія третього демократичного скликання Станківської сільської ради прийняла рішення №68 "Про долучення земельної ділянки приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" та рішення №69 "Про затвердження технічних документів на виготовлення державного акту на право постійного користування землею приватному виробничо-торговому підприємству "Джерело" (Т.1, а.с.11-12).

29 червня 1999 року Станківська сільська рада видала ПВТП "Джерело" державний акт на право постійного користування землею серії ЛВ - 149. Даний Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів па право постійного користування землею за №4 у Станківській сільській раді (Т.1, а.с.13-14).

На вимогу Стрийської міжрайонної прокуратури головним спеціалістом управління держкомзему у Стрийському районі проведено перевірку використання земель ПВТП "Джерело", за результатами якої складено відповідний акт від 13.02.12 (Т.1, а.с.15-15/зворот).

Беручи до уваги результати перевірки та вважаючи, що надання Станківською сільською радою у постійне користування земельної ділянки ПВТП "Джерело" порушує інтереси держави, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Як зазначено вище, місцевим господарським судом відмовлено в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду та зазначає наступне:

Подаючи апеляційну скаргу прокурор посилається на безпідставність тверджень місцевого господарського суд стосовно того, що суд, під час розгляду справи №5015/5355/12 (підстави та предмет якої є аналогічними з даною справою), суд погодився з визначення Стрийської районної державної адміністрації як позивача та розглянув позовні вимоги по суті. Зазначене скаржник аргументує тим, що п повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів виникли у Стрийської районної державної адміністрації лише після набрання чинності Земельним кодексом України з 01.01.02, тому вказана юридична особа не може бути органом , чиї інтереси порушенні у 1998-1999 роках, а відтак відсутній орган в інтересах якого мав би звернути ся прокурор.

Стосовно наведених доводів, судова колегія звертає увагу на те, що Вищий господарський суд України, переглядаючи в касаційному порядку постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.13 у даній справі вказав:

"Як убачається з матеріалів справи, прокурор, звертаючись з даним позовом, зазначив орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, а саме Державну інспекцію сільського господарства України, та зазначив про відсутність у неї повноважень щодо звернення з даним позовом до господарського суду. З огляду на те, що у розумінні приписів частини 2 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор у даній справі набув статусу позивача, таким чином, позивачем у даній справі є прокурор, а у справі № 5015/5333/12 -Управління Дсржкомзему у Стрийському районі Львівської області та Стрийська районна державна адміністрація, тобто сторони у зазначених справах різні, що, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, виключає припинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, однак не позбавляє суд обов'язку під час розгляду спору по суті дати правову оцінку доводам прокурора про відсутність, і урахуванням наведених положень статті 13 Конституції України, органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах з урахуванням аналогічних вимог прокурора в іншій справі № 5015/5333/12."

Зважаючи на наведене, Вищим господарським судом України покладений обов'язок перевірити, чи дійсно відсутній орган держави, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вірно зазначено місцевим господарським судом, твердження прокурора про відсутність органу держави, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не відповідає дійсності та спростовується наступним.

Вищий господарський суд України в постанові від 06 лютого 2014 року у даній справі звернув увагу на те, що "Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією".

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України (в редакції від 25.10.01) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;б)земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Згідно чинної редакції ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності, право державної власності на землю набувається і реалізується державою , Кабінетом Міністрів України, радою міністрів в особі Автономної республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій , державних органів приватизації згідно до закону.

Згідно ст. 17 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Крім того, пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України(в редакції чинній на момент подання позову прокурором - 09.08.13) визначено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські селищні, міські ради, а за межами населених пун кітві - відповідні органи виконавчої влади.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується прокурором, спірна земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, відтак районна державна адміністрація була уповноваженим державним органом у спірних правовідносинах на час подання позову.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з рішення у справі № 5015/5333/12, у зазначеній справі Стрийський міжрайонний прокурор вказав саме Стрийську районну державну адміністрацію в якості державного органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Зважаючи на це, Господарський суд Львівської області в рішенні від 05.03.13 розглядаючи справу №5015/5333/12, погодився з визначенням Стрийської районної державної адміністрації як позивача та, розглянувши позовні вимоги по суті, прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Варто також зазначити, що вказане рішення прокурором не оскаржувалось.

Таким чином, твердження прокурора про відсутність органу, в інтересах якого мав бути заявлений позов, є безпідставними, про що вірно зроблено висновок місцевим господарським судом.

Також суд апеляційної інстанції зазначає про необґрунтованість решти доводів, які викладені в апеляційній скарзі, зважаючи на наступне:

Положеннями ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 05.03.13 у справі №5015/5355/12 за позовом Стрийського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Управління Держкомзему у Стрийському районі Львівської області та Стрийської районної державної адміністрації до Станківської сільської ради та Приватного виробничо-торгового підприємства "Джерело" про , зокрема: визнання недійсними тих самих рішень та державного акта на землю, прийнятих й виданого Станківською сільською радою та зобов'язанням повернути цю ж земельну ділянку, яке набрало законної сили встановлено, що до виключної компетенції сільських селищних, міських рад, відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування", Земельного та Водного кодексів України у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень, належало вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин в тому числі і надання у постійне користування земель водного фонду.

Разом з ци, при розгляді справи, з якої рішення суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку також встановлено наступне:

Статтею третьою ЗК України 1990 року у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваних рішень органу місцевого самоврядування, визначено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 19 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття оспорюваних рішень) сільські, селищні ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл. селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання , ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів: із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною радою народних депутатів.

Згідно ст.79 ЗК України 1990 року на землях водного фонду забороняється будь-яка діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню. Землі водного фонду, що є в користуванні водогосподарських підприємств і організацій, можуть надаватися за рішенням районної , міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів у тимчасове користування для сінокосіння і риборозведення .

Тобто, районна рада мала право надавати землі водного фонду лише у тимчасове, а не постійне користування, із земель, що були у постійному користування інших підприємств, що здійснювали водогосподарську діяльність

Статтею 4 Водного кодексу України (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ст.81 Земельного кодексу України землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Згідно ст. 85 Водного кодексу України (в редакції, чинній станом на момент прийняття рішення сільської ради про надання земельної ділянки в постійне користування) порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними, встановлюється земельним законодавством.

У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям , іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані.

Діяльністю ПВТП «Джерело» було визначено "Діяльність рибо розвідників і рибних ферм" .

Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, згідно наказу №3-к від 26 лютого 1998 року (Т.1, а.с.76) у складі Приватного виробничого торгового підприємства "Джерело" створено постійно функціонуючу спеціалізовану водоохоронну службу (спеціалізовану службу по догляду за ставками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані).

26 лютого 1998 року директором ПВТП "Джерело" затверджено посадову інструкцію доглядача (гідротехніка) спеціалізованої водоохоронної служби (спеціалізованої служби по догляду за ставками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані) (Т.1, а.с.75-75/зворот).

Згідно статуту ПВТП "Джерело", зареєстрованого 22.04.97 (Т.1, а.с.77-82) розпорядженням голови Стрийської райдержадміністрації за №218, діючого на час прийняття оскаржуваних рішень, одним із предметів діяльності підприємства, є виробництво та реалізація риби, качок, гусей, ВРХ, свиней і інших тварин (п. 1.3.5. Статуту).

Як вбачається із довідки №23/03 включення до ЄДР підприємств та організацій України, виданої ПВТП "Джерело" 03.03.1998 р. Стрийським районним відділом статистики, видом діяльності (КВЕД) ПВТП "Джерело" визначило: 05.02.1 "Діяльність рибо розвідників і рибних ферм" (Т.2, а.с.188-188/зворот).

В матеріалах справи міститься також ксерокопія державної звітності фрми №1-підприємство, де у рядку 204 (за КВЕД) відповідач - 2, звітує про рибне господарство, обсяг виробленої та реалізованої продукції (Т.2, а.с.189-190).

Відповідно до п.5 Порядку користування землями водного фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 року №502, право постійного користування землями водного фонду посвідчується державним актом, який видається і реєструється сільськими, селищними і міськими радами.

В матеріалах справи міститься державний акт на право постійного користування землею ПВТП «Джерело» серії ЛВ - 149, виданий Станківською сільською радою народних депутатів (Т.1, а.с.13-13/зворот).

Статтею 13 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.99, який набрав чинності з 12.05.99, визначено, що до відання місцевих державних адміністрацій віднесено вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації та підприємництва; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та неповнолітніх; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Таким чином, наведеними вище положеннями чинного на момент прийняття оспорюваних рішень законодавства, вбачається, що вирішення питань про надання земельних ділянок у постійне користування , належало до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Окрім того, судова колегія зазначає, що ст. 14 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що Станківська сільська рада (після набрання чинності ЗУ «Про місцеві державні адміністрації») делегувала на час прийняття рішень від 29.06.99 №68;69 повноваження щодо розпорядження землями Стрийській районній державній адміністрації.

Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, щодо наявності повноважень у Станківської сільської ради розпоряджатися спірними земельними ділянками водного фонду. Таким чином, зважаючи на преюдиційні обставини, встановлені рішенням суду у справі №5015/5355/12, а також за результатами встановлення обставин за даним апеляційним провадженням, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.14 у даній справі.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, щодо відмови у задоволенні клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки:

Відповідно до п.2.2. постанови Пленуму ВГС України №10 від 29.05.13 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що ні місцевим, ні апеляційним господарським судом не знайдено підстав для задоволення позову, то у даному випадку відсутня можливість застосування строку позовної давності, оскільки суд відмовляє у позові у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю обставин, на які посилається позивач у справі.

Враховуючи те, що прокурором недоведено неправомірність прийняття оспорюваних рішень Станківською сільською радою та видачі державного акта на землю, а наявні в матеріалах справи докази спростовують даний факт, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 17.09.14 у справі №914/3199/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу від 02.10.14 за № 05/1-663-вих-14 першого заступника прокурора Львівської області - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови складено 19.11.14

Головуючий суддя Кузь В.Л.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.