Рішення

від 22.09.2014 по справі 922/3567/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р.Справа № 922/3567/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Васильєва Л.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Компанія Харпромсервіс", м. Харків до ТОВ ТБ "Салтівський" м. Харків про стягнення коштів в сумі 351870,48 грн. за участю сторін:

позивача - Шулатової І.С.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2014 року до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Харпромсервіс" ( надалі - позивач) та просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський" (надалі - відповідач) 331 223,91 грн. сума основного боргу, 10896 грн. - пені, 3338,80 грн., інфляційні втрати, 1411,77 грн. 3 % річних та 5000 грн. сума витрат на отримання юридичних (адвокатських послуг), що усього 351 870,48 грн. Витрати на судовий збір покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору поставки №271 від 14.05.2013 року в частині проведення оплати за поставлений товар.

Ухвалою від 26.08.2014 року порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою від 09.09.2014 року розгляд справи відкладався до 22.09.2014 року.

У судовому засіданні 22.09.2014 року представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребуваних документів не надав.

Згідно положень ст.ст. 4-3, 33 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

14 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Харпромсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський" укладений договір поставки № 271 (надалі - Договір).

Відповідно до п.1.1 зазначеного Договору позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити пиво, сидр, безалкогольні напої в кількості, асортименті та по цінам, вказаними в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

У випадку порушення своїх зобов'язань за договором, сторона несе відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. ( п.6.1 договору) . Так, сторони передбачили, що відповідач за порушення терміну визначеному у п.3.2 зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 3.2. Договору, строк, протягом якого Відповідач мав розрахуватися з позивачем за поставлений Товар, з моменту поставки Товару, не встановлений Договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі вищевказаного Договору в період з 01.06.2013 по 30.04.2014 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 576 023,91 грн. Факт поставки товарів підтверджується накладними наявними в матеріалах справи (т.2 а.с. 3 - 250, т.3 а.с. 1 - 253, т.4 а.с. 1 - 239, т.5 а.с. 1 - 230, т.6 а.с. 1 - 149). Означені накладні підписані представником відповідача та засвідчені печаткою на підтвердження прийому товару.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно Договору зобов'язань, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами Договору.

За цей період часу відповідач частково погасив вартість поставленого позивачем товару на суму 244 800,00 грн., у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 331 223,91 грн.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 30.04.2014 за період з 01.06.2013 по 30.04.2014, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що свідчить про узгодженість між сторонами суми заборгованості. Копія акту звірки взаємних розрахунків наявна в матеріалах справи (т.1 а.с. 21)

Проте, незважаючи на складений акт звірки взаємних розрахунків відповідач не сплатив суму заборгованості, чим порушив п. п. 3.2., 5.4. Договору.

З метою позасудового врегулювання спору, позивачем була направлена претензія із вимогою сплатити суму заборгованості у розмірі 331 223,91 грн. за поставлений товар в строк до 30.06.2014. Факт отримання відповідачем письмової претензії на суму 331 223,91 грн. підтверджується відміткою виконавця відділу кадрів відповідача - Морозвої про отримання претензії за вхідним номером 111 від 24.06.2014 (т.1 а.с. 23)

Проте, як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, сума боргу за поставлений товар до теперішнього часу не погашена, що і стало підставою для звернення позивача з позовною заявою для захисту свого порушеного права.

У зв'язку з тим, що строк оплати Відповідачем Позивачу за Товар в Договорі не встановлений, Позивач у своїй письмовій претензії до Відповідача надав останньому строк для виконання ним своїх зобов'язань по сплаті за Товар до 30.06.2014.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Тому, позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні витрати за період з 01.07.2014 року по дату звернення з позовною заявою до суду 22.08.2014 року.

Матеріалами справи підтверджено, що 14.05.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки за № 271 ( а.с.18-19). з протоколом розбіжностей до договору ( а.с.20).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками, а отже сторони досягли згоди щодо його предмету та усіх істотних умов.

За приписами статей 638, 639 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Аналогічне положення закріплено в ст. 526 Цивільного кодексу України. Так, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно умовам договору та вимогам цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а у разі відсутності таких умов і вимог - згідно звичаїв ділового обігу або іншим вимогам, які звичайно ставляться.

За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки.

Положеннями ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Положення наведеної статті кореспондуються з приписами п.п.1,2 ст. 712 ЦК України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умов п. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 692 ЦК України визначає обов'язок Покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення умов договору, вимог зазначених статей Цивільного та Господарського кодексів України відповідач оплатив товар не в повному обсязі.

Станом на 22.08.2014 року розмір простроченої основної заборгованості відповідача перед позивачем склала 331223,91грн., що не спростовано відповідачем.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Тому, враховуючи наведені норми законодавства, зазначена сума основного боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, як така, що доведена належними та допустимими доказами.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 10896 грн. пені. Суд, розглянувши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність задоволення позову в цій частині, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Умовами договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем терміну оплати товару (п. 6.3. договору), він сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення .

Враховуючи наведене, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, суд дійшов висновку, що сума пені нарахована правомірно, з правильним застосуванням ставки НБУ, у зв'язку з чим, сума пені у розмірі 10896 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, тоді враховується.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річниї та інфляційних витрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому нарахована сума 3% річних у розмірі 1411,77 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3338,80 грн підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача суми витрат на отримання адвокатських послуг у розмірі 5000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати збитки, завдані таким невиконанням. За нормами ч. 2 ст. 224 ГК України, абз. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України до таких збитків також відносяться додаткові витрати, понесені стороною внаслідок порушення зобов'язання винною стороною.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що тягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем було укладено договір на юридичне обслуговування №34/14 від 15.05.2014 року та додаткову угоду № 1 від 1014 року до договору на юридичне обслуговування № 34/14 від 15.08.2014 (т.1 а.с. 28 - 30).

Відповідно до п. 2.2. додаткової угоди № 1 від 15.08.2014 року до договору на юридичне обслуговуванпя № 34/14 від 15.08.2014 юридичні послуги передбачені цією додатковою угодою надає адвокат ОСОБА_2

Матеріали справи містять платіжне доручення №234від 21.08.2014 року на оплату адвокатських послуг по справі за позовом ТОВ "Компанія Харпромсервіс" до ТОВ "ТБ "Салтівський" у сумі 5000 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено витрати позивача на послуги адвоката.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 5000 грн. за надані послуги адвоката.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ч.1 п.1-1 ст.80, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Салтівський" (61029, Харківська область, м. Харків, Салтівське шосе, буд. 129, код ЄДРПОУ 31061964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Харпромсервіс" (61030, Харківська область, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17, код ЄДРПОУ 34333652) 331 223,91 гри. - суму основної заборгованості , 10 896 грн. - пені, 3 338,80 гри. - інфляційних витрат, 1 411,77 грн. - 3% річних, 5 000 грн. - витрат на отримання адвокатських послуг та судовий збір у розмірі 7037,41 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.09.2014 р.

Суддя Л.С. Лаврова