Постанова
від 07.11.2014 по справі 922/3567/14
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2014 року Справа №922/3567/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Деппі-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивач - Шулатова І.С.;

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3235Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 22 вересня 2014 року по справі №922/3567/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Харпромсервіс", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський", м. Харків

про стягнення 351870,48 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 22 вересня 2014 року по справі (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 331 223,91 грн. - суму основної заборгованості , 10 896 грн. - пені, 3 338,80 грн. - інфляційних витрат, 1 411,77 грн. - 3% річних, 5 000 грн. - витрат на отримання адвокатських послуг та судовий збір у розмірі 7037,41 грн.

Відповідач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою в якій, просить його скасувати повністю.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначив, що на даний час відповідач не погасив заборгованість перед позивачем за поставлений останнім товар і не надав доказів спростування суми заявленого позивачем боргу.

Відповідач, будучи належним чином ухвалою суду повідомлений про дату і місце судового розгляду, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу не скористався, у судове засідання не з'явився, повноважного представника до суду не направив.

Враховуючи те, що явка відповідача не була визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 14 травня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Харпромсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний будинок "Салтівський" укладений договір поставки № 271 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 зазначеного Договору позивач зобов'язується поставити та передати у власність відповідачу, а відповідач прийняти та оплатити пиво, сидр, безалкогольні напої в кількості, асортименті та по цінам, вказаними в узгоджених сторонами специфікаціях та накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Сторони передбачили, що у випадку порушення своїх зобов'язань за договором, сторона несе відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. ( п.6.1 Договору). Також, сторони передбачили, що відповідач за порушення терміну визначеному у п. 3.2 зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до п. 3.2. Договору, строк, протягом якого відповідач мав розрахуватися з позивачем за поставлений товар, з моменту поставки товару, не встановлений Договором.

На підставі вищевказаного Договору в період з 01 червня 2013 року по 30 квітня 2014 року позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 576 023,91 грн.

Факт поставки товарів підтверджується накладними наявними в матеріалах справи (т. 2 а. с. 3 - 250, т.3 а. с. 1 - 253, т.4 а. с. 1 - 239, т.5 а. с. 1 - 230, т.6 а. с. 1 - 149). Вказані накладні підписані представником відповідача та засвідчені печаткою на підтвердження прийому товару.

Доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе за Договором зобов'язань матеріали справи не містять, не надано доказів відмови від цього товару та прийняття його у встановленому порядку, тобто, свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами Договору.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з

підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що за цей період часу відповідач частково погасив вартість поставленого позивачем товару на суму 244 800,00 грн., у зв'язку з чим заборгованість останнього склала 331 223,91 грн.

Наявність заборгованості відповідача перед позивачем підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 30 квітня 2014 року за період з 01 червня 2013 року по 30 квітня 2014 року, який підписаний сторонами та скріплений їх печатками, що свідчить про узгодженість між сторонами суми заборгованості.

Проте, відповідач, в порушення пунктів 3.2., 5.4. Договору, не сплатив суму заборгованості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З метою позасудового врегулювання спору, позивачем була направлена претензія із вимогою сплатити суму заборгованості у розмірі 331 223,91 грн. за поставлений товар в строк до 30 червня 2014 року.

Факт отримання відповідачем письмової претензії на суму 331 223,91 грн. підтверджується відміткою виконавця відділу кадрів відповідача - Морозвої про отримання претензії за вхідним номером 111 від 24 червня 2014 року.

Однак, сума боргу за поставлений товар погашена не була, що і стало підставою для звернення позивача з позовною заявою для захисту свого порушеного права.

У зв'язку з тим, що строк оплати відповідачем товару в Договорі не встановлений, позивач у своїй письмовій претензії до відповідача надав останньому строк для виконання ним своїх зобов'язань по сплаті за товар до 30 червня 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

На підставі чого, позивачем нараховано пеню, 3% річних та інфляційні витрати за період з 01 липня 2014 року по 22 серпня 2014 року (дату звернення з позовною заявою до суду).

Між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки за № 271 від 14 травня 2013 року з протоколом розбіжностей до Договору.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками, що свідчить про досягнення згоди щодо усіх істотних умов.

За приписами статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 193 Господарського кодексу України, що кореспондується із статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачає, що суб'єкти господарювання та учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов договору, відповідач оплатив товар не в повному обсязі.

Станом на 22 серпня 2014 року розмір простроченої основної заборгованості відповідача перед позивачем склав 331223,91грн., що не спростовано відповідачем.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу в розмірі 331223,91 грн.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 10896 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, пунктом 6.3 Договору передбачено, що у випадку прострочення відповідачем терміну оплати товару, він сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок, колегія суддів важає, що сума пені у розмірі 10896 грн., нарахована позивачем, також підлягає стягненню з відповідача.

Щодо позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа №62-97р Верховного суду України від 03 квітня 1997 року, при визначенні періоду розрахунку інфляційних втрат, необхідно враховувати порядок застосування індексів інфляції. Згідно вказаного порядку, період нарахування визначається наступним чином. Якщо прострочка виникла до 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється з урахуванням індексу інфляції цього місяця, а якщо прострочка виникла з 16 числа місяця, то розрахунок здійснюється без урахування цього місяця. За аналогією, якщо заборгованість погашена до 16 числа місяця, тоді індекс інфляції цього місяця не враховується, а якщо погашення заборгованості мало місце після 16 числа місяця, у такому випадку - враховується.

Отже, нараховані сума 3% річних у розмірі 1411,77 грн. та інфляційних витрат у розмірі 3338,80 грн. підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Стосовно витрат на отримання адвокатських послуг у розмірі 5000 грн., колегія суддів звертає увагу на таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Матеріали справи містять докази того, що позивачем було укладено договір на юридичне обслуговування №34/14 від 15 травня 2014 року та додаткову угоду №1 до нього від 15 серпня 2014 року.

Відповідно до п. 2.2. додаткової угоди № 1 від 15 серпня 2014 року до договору на юридичне обслуговуванпя №34/14 юридичні послуги, передбачені цією додатковою угодою, надає адвокат ОСОБА_2

Платіжне доручення №234 від 21 серпня 2014 року свідчить про оплату адвокатських послуг по справі за позовом ТОВ "Компанія Харпромсервіс" до ТОВ "ТБ "Салтівський" у сумі 5000 грн.

Статтею 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати збитки, завдані таким невиконанням. За нормами ч. 2 ст. 224 ГК України, абз. 2 ч. 1 ст. 225 ГК України до таких збитків також відносяться додаткові витрати, понесені стороною внаслідок порушення зобов'язання винною стороною.

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов правомірного висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача 5000 грн. за надані послуги адвоката.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи той факт, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання відповідачем своїх зобов'язань, покладених на нього умовами спірного Договору, будь-то платіжні доручення, квитанції, тощо та спростування заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає, що висновки, яких дійшов місцевий господарський суд у рішенні щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі правомірними і доведеними матеріалами справи, тому підстави для його скасування та задоволення скарги відповідача відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 22 вересня 2014 року у справі № 922/3567/14 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 07.11.2014 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Хачатрян В.С.

СудХарківський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення07.11.2014
Оприлюднено12.11.2014
Номер документу41265467
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —922/3567/14

Ухвала від 09.09.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

Ухвала від 07.10.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

Постанова від 07.11.2014

Господарське

Харківський апеляційний господарський суд

Ільїн О.В.

Рішення від 22.09.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

Ухвала від 26.08.2014

Господарське

Господарський суд Харківської області

Лаврова Л.С.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні