Ухвала

від 11.09.2014 по справі 2а-7493/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року Справа № 9104/142928/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Кухтея Р.В., Клюби В.В.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Богданова О.В.

відповідача по справі: представника Хомин Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євроген-Україна» до Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000712301 форми ВІ та №0000722301 форми «р» від 07.06.2011 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Євроген-Україна» (далі - ТзОВ «Євроген-Україна») в липні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень №0000712301 форми ВІ та №0000722301 форми «р» від 07.06.2011 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідачем безпідставно виставлені податкові повідомлення-рішення, оскільки у підприємства є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства позивач не порушував.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року в справі №2а-7493/11/1370 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в Дрогобицькому районі Львівської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року в справі №2а-7493/11/1370 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог, апелянт, стверджує, що господарські зобов'язання між позивачем та його контрагентами виникли не з метою настання реальних правових наслідків, обумовлених угодами, а з метою безпідставного формування позивачем на підставі податкових накладних податкового кредиту з ПДВ.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією в Дрогобицькому районі Львівської області у період з 16.05.2011р. по 12.05.2011р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Євроген-Україна» з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Гелей» за період з 01.08.2010 р. по 31.08.2010 року та використання придбаних товарів (робіт, послуг) у вказаного платника податків, про що 19.05.2011 року складено акт №398/23-1/33968774.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.5.1. пп.5.2.1 п.5.2. пп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 11 364 грн.. в т.ч. за 2010 рік на суму 7 246 грн. за 1 квартал 2011 року на суму 4 118 грн.;

- пп.7.4.1. пп.7.4.4. пп.7.4.5 п.7.4. пп.7.7.1 п.7,7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010 року на суму 4 020грн. що відповідно привело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації) за серпень місяць 2010 року на суму 4 020 грн. завищення значення рядка 26 податкової декларації попереднього звітного періоду (рядок 23.2 Декларації) за вересень місяць 2010 року на суму 4 020 грн. та до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації) за вересень місяць 2010 року на суму 4 020 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за серпень 2010 року на суму 5 072 грн. що відповідно привело до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за вересень місяць 2010 року на суму 5 072 грн.

- ч. 1 ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину з ПП «Гелей» вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п.5 ст. 203 ЦК України).

За результатами та на підставі Акта перевірки, відповідачем 07.06.2011р. виставлено податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000712301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств 14 205 грн., в тому числі 11 364 грн. основного платежу і 2 841 грн. штрафних санкцій та податкове повідомлення-рішення форми «В1» №0000722301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 5 072 грн. та визначено штрафну санкцію 1 268 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Як зазначає відповідач на підставі акту перевірки від 19.05.2011 року №398/23-1/33968774 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Євроген-Україна» позивач за перевіряємий період мав господарській відносини з платником податків ПП «Гелей». Останній в свою чергу згідно акту перевірки Державної податкової інспекції в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 26.01.2011 року №76/233/34499741 за перевіряємий період мав господарські відносини з платником податків ТзОВ «Е-Восток Україна» та ТзОВ «Елфра Дисплей». Відповідач зазначає, що в ході перевірок не встановлено факту поставок по ланцюгу ТзОВ «Е-Восток Україна» - ПП «Гелей» та ТзОВ «Елфра Дисплей» - ПП «Гелей». Також в ході перевірок встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників та по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам-покупцям у липні 2010 року. Податкова вважає, що ПП «Гелей» здійснював діяльність спрямовану на вчинення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності формування податкового кредиту по господарських операція з контрагентами.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Крім того, в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1.Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2.Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3.Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 6 липня 1999 року № 996-Х1У визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брата участь у здійсненні господарської операції.

Порядком складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого Наказом ДПА України від 29.03.03р. №143 визначено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №8 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95р. за №168/704 (надалі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно п. 2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України - господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінського-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 3 Господарського Кодексу України - під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст. 655 Цивільного Кодексу України - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар, послуги) у власність другій стороні (покупцеві) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі - продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За ст. 662 Цивільного Кодексу України - продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосується товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та формування податкового кредиту з податку на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Матеріалами справи стверджується, що позивачем укладено 24.09.2009 року договір поставки № 1-0405/19 з ПП «Гелей» на поставку оцинкованого прокату згідно специфікації №5 від 25.08.2010 року в кількості 6.27 т. на загальну суму - 54 549 грн.

Оплата за придбаний товар здійснена позивачем згідно виписки банку 03.09.2010 року в сумі 54 549 грн., а товар отримано згідно видаткової накладної № 30/08-04 від 30.08.2010 року, на підставі чого продавцем виписано податкову накладну від 30.08.2010 р., № 083004.

Також матеріалами справи стверджується, що придбаний товар позивачем використано у господарській діяльності, а саме: митними деклараціями, видатковими накладними про відвантаження товару ТзОВ «АТП-Дніпро», ТзОВ «Ельплат-Тепло», ТзОВ «Технологічно-експерементальний завод».

З урахуванням наведеного, колегія суддів, вважає, що апеляційні вимоги Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Дрогобицькому районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2011 року в справі №2а-7493/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.В. Кухтей

В.В. Клюба