Постанова

від 09.09.2014 по справі 910/5375/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2014 р. Справа№ 910/5375/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тарасенко К.В.

при секретарі Дмитрина Д.О.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2014 (повний текст підписано - 16.06.2014р.)

у справі №910/5375/14 (суддя - Босий В.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Побуттехніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКО"

про стягнення 202 926,53 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Побуттехніка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» про стягнення 202 926,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням ТОВ "Еко" зобов'язань за договором № 1 від 20.01.13 р., яке полягає у неповній оплаті коштів за поставлений товар, у зв'язку з чим у відповідача станом на момент звернення до суду утворилась заборгованість у розмірі 192 500,02 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 10 426,51 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі №910/5375/14 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО» (03039, м. Київ, просп. Науки, 8; ідентифікаційний код 32104254) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Побуттехніка» (83003, м. Донецьк, вул. Ратникова, 1; ідентифікаційний код 23420041) заборгованість у розмірі 192 500 (сто дев'яносто дві тисячі п'ятсот) грн. 02 коп., пеню у розмірі 9 609 (дев'ять тисяч шістсот дев'ять) грн. 28 коп. та судовий збір у розмірі 4 042 (чотири тисячі сорок дві) грн. 19 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що відповідно до договору №1 від 20.01.2013 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 266 681, 02 грн., однак відповідачем зобов'язання по оплаті за поставлений товар були виконані частково у розмірі 74 181,00 грн., у результаті чого у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 192 500,02 грн. Оскільки доказів погашення суми заборгованості у розмірі 192 500,02 грн. відповідачем надано не було, суд визнав за правомірне задоволення вказаної позовної вимоги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2014 року у справі № 910/5375/14 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в частині стягнення 81 160,04 грн. основного боргу та 3 405,1 грн. пені

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2012 року відновлено строк для подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.09.2014 року у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.14 р. у справі № 910/5375/14 скасувати, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в частині стягнення 81 160,04 грн. основного боргу та 3 405,1 грн. пені

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.14 р. у справі № 910/5375/14.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

20.01.2013 р. між ТОВ "Торговий дім "Побуттехніка" (продавець) та ТОВ "ЕКО" (покупець) було укладено договір №1 на постачання товарів (надалі - "Договір").

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити обладнання та кухонний інвентар на умовах та в строки, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 6.1 Договору покупець зобов'язаний зробити повний розрахунок за замовлену партію товару згідно рахунку-фактури.

Пунктом 6.3 Договору розрахунки за товар здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування 100% оплати на поточний рахунок продавця протягом 20 днів з моменту поставки товару.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 266 681,02 грн., що підтверджується видатковими накладними №7622 від 09.07.2013 р., №7623 від 09.07.2013 р., №7624 від 19.08.2013 р., №10742 від 03.10.2013 р., №10744 від 30.10.2013 р., №11249 від 22.10.2013 р., №11251 від 22.10.2013 р., №11853 від 06.11.2013 р. та №11854 від 06.11.2013 р.

Відповідачем частково оплачено поставлену продукцію на загальну суму 74 181,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Як вбачається з матеріалів справи за поставлену продукцію на загальну суму 266 681,02 грн., ТОВ «Еко» сплатив лише частину у розмірі 74 181,00 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 192 500,02 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцю у строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема примусове виконання обов'язку в натурі.

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами було укладено договір поставки № 1 від 20.01.2013 року предметом, якого являється постачання продукції - кухонного обладнання та інвентарю.

Позивачем на виконання умов договору поставки № 1 від 20.01.2013 року поставлено відповідачу товар, зокрема, на суму 266 681,02 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та виставленими рахунками на оплату замовлення.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку ( Мінфін, наказ №88 від 24.05.95 та Мінюст 05.06.95 №168/704), первинні документи на паперових носіях інформації для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обов'язкові реквізити посад, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції.

Частиною 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку ( Мінфін, наказ №88 від 24.05.95 та Мінюст 05.06.95 №168/704) визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні бухгалтерські документи колегія суддів дійшла висновку про їх відповідність наведеними вище положенням законодавства.

До того ж слід відзначити, що позиція апелянта ґрунтується лише на власних припущеннях та незрозумілій вибірковості, оскільки усі наявні в матеріалах справи первинні документи оформленні в однаковому стилі за наявності необхідних реквізитів та скріплені печатками юридичних осіб обох сторін за наявності підписів уповноважених осіб (при цьому особи, як свідчать підписи, не змінювались).

Щодо тверджень апелянта про можливу наявність зловмисних домовленостей між представниками сторін, то дані обставини повинні досліджуватися в кримінальному провадженні.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 192 500,02 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Доказів на виконання покладеного на відповідача обов'язку з оплати вартості поставленого йому товару суду не надано.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність задоволення позовної вимоги в цій частині.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що у випадку порушення строків й/або порядку оплати товару покупець сплачує продавцеві неустойку у розмірі 0,2% від неоплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків за Договором в частині своєчасної оплати за отриманий товар, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 426,51 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за спірний період.

Колегією суддів було перевірено розрахунок розміру пені за неналежне виконання відповідачем обов'язків щодо своєчасної оплати за поставлений позивачем товар з урахуванням положень ст. 232 ГК України та встановлено, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність часткового задоволення цієї позовної вимоги, а саме у розмірі 9 609,28 грн.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 11.06.2014 року по справі № 910/5375/14 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/5375/14 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді І.А. Іоннікова

К.В. Тарасенко