Рішення

від 16.09.2014 по справі 922/3403/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2014 р.Справа № 922/3403/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів. про стягнення коштів в розмірі 607377,38 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Григоренко Т.В. (директор), Кіпоть А.В., дов. від 07.08.2014р.;

представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром", м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод", м. Богодухів, про стягнення заборгованості в розмірі 643496,32 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором постачання продукції № 3 від 03.01.2014р. та просить покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 15.08.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.09.2014р. об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду від 03.09.2014р., за клопотанням представника відповідача, розгляд справи відкладався.

У призначеному судовому засіданні 16.09.2014р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні. Через канцелярію господарського суду надав додаткові докази по справі (вх. № 32228) та письмові пояснення (вх. № 32229), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача у призначене судове засідання 16.09.2014р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представника позивача, судом встановлено наступне:

Як свідчать матеріали справи, 03.01.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод" (покупець, відповідач) було укладено договір постачання продукції № 3 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором та відповідно до заявок відповідача поставляти продукцію - вироби з гофрокартону, а відповідач зобов'язується приймати продукцію і оплачувати її вартість.

Відповідно до п. 2.4. договору, оплата за поставлену продукцію проводиться переказом покупця на поточний рахунок постачальника протягом 20 календарних днів після отримання партії продукції. під партією продукції розуміється обсяг, що поставляється в один день. Платіжне зобов'язання вважається виконаним покупцем в момент зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника.

Разом з продукцією постачальник передає покупцеві наступні документи: товарно-транспортну накладну, сертифікат якості, висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи. В тому числі рахунок-фактуру, накладну, податкову накладну та інші документи, передбачені вимогами діючого законодавства. (п. 3.3. договору).

Відповідно до матеріалів справи, позивач здійснив поставки продукції відповідно до заявок відповідача та умов договору №3, в період з січня по червень 2014 року, що підтверджується відповідними накладними:

- Накладна №9 від 11.01.2014 року на суму 65715,84 гривень;

- Накладна № 33 від 17.01.2014 року на суму 53688,96 гривень;

- Накладна № 42 від 20.01.2014 року на суму 9676,80 гривень;

- Накладна № 22 від 22.01,2014 року на суму 83558,40 гривень;

- Накладна № 56 від 27.01.2014 року на суму 73306,56 гривень;

- Накладна № 27 від 07.02.2014 року на суму 10886,40 гривень;

- Накладна № 28 від 08.02.2014 року на суму 83558,40 гривень;

- Накладна № 39 від 11.02.2014 року на суму 56505,46 гривень;

- Накладна № 52 від 13.02.2014 року на суму 19660,80 гривень;

- Накладна № 69 від 19.02.2014 року на суму 44439,48 гривень;

- Накладна № 79 від 21.02.2014 року на суму 61986,24 гривень;

- Накладна № 84 від 24.02.2014 року на суму 77338,22 гривень.

- Накладна № 2 від 03.03.2014 року на суму 79872,00 гривень.

- Накладна № 8 від 05.03.2014 року на суму 511582,40 гривень.

- Накладна № 23 від 14.05.2014 року на суму 27264,60 гривень.

- Накладна № 24 від 14.05.2014 року на суму 44953,92 гривень.

- Накладна № 84 від 28.06.2014 року на суму 55328,40гривень.

- Накладна № 85 від 28.06.2014 року на суму 37829,52гривень

Таким чином, за період з січня по червень 2014р., відповідач прийняв продукцію, відповідно до умов договору №3, на загальну суму 936728,40 грн. Однак, в порушення п. 2.4. договору, відповідач за поставлену продукцію розрахувався частково.

Як свідчать матеріали справи, згідно з актом звірки взаєморозрахунків за договором, складеним між сторонами станом на липень 2014 р. та скріпленим печатками сторін, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором постачання №3 від 03.01.2014р. становить 607377,38 грн.

Враховуючи невиконання відповідачем умов договору постачання щодо своєчасної оплати за поставлений товар, позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості, яка складається з суми основного боргу в розмірі 607377,38 грн. та пені в розмірі 36118,94 грн., розрахованої відповідно до п. 6.2. договору.

На час звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем зазначеної суми заборгованості у добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, відповідно до наданих до матеріалів справи накладних, відповідач (покупець) отримав від позивача товар на загальну суму 936728,40 грн. Проте, всупереч вимогам договору поставки від 03.01.2014р., відповідач свої зобов"язання щодо своєчасної оплати за отриманий товар виконав не в повному обсязі та не надав суду доказів на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 607377,38 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару за договором поставки від 03.01.2014р.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду доказів на підтвердження сплати суму боргу за договором поставки від 03.01.2014р. в сумі 607377,38 грн., суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 607377,38 грн. заборгованості за договором поставки належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено п. 6.2. договору поставки, в разі прострочення оплати за поставлену продукцію, покупець зобов"язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої продукції за кожний день прострочення платежу.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов"язань за договором поставки від 03.01.2014р., позивач нарахував відповідачеві пеню, яка, станом на 05.08.2014р., складає 36118,94 грн.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов'язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про правомірність нарахування позивачем пені в розмірі 36118,94 грн.

Щодо наданих відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень №№ 371, 6363, 406 на підтвердження часткової сплати за поставлений товар, суд зазначає, що, відповідно до наданих позивачем пояснень (вх. № 32229) та виписок по особовому рахунку ТОВ "Богодухівський молзавод" (вх. № 32228), сплачена зазначеними платіжними дорученнями сума в розмірі 35000,00 грн. - була врахована позивачем при зверненні з даним позовом до суду та акті звірки взаєморозрахунків станом на липень 2014р., підписаним сторонами спору.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та таким, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати в даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 55 Конституції України; ст.ст. 6, 11, 16, 509, 525, 530, 548, 549, 598, 599, 610-612, 625-629, 692, 712 Цивільного кодексу України; ст. ст. 20, 173, 174, 179, 193, 230-232, 343 Господарського кодексу України; ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Богодухівський молзавод" (62103, Харківська область, м. Богодухів, пров. Харківський, б. 6, код ЄДРПОУ 36537542) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-Пром" (04211, м. Київ, вул. Лайоша Гавро, б. 5-а, кв. 235, код ЄДРПОУ 22855133) суму заборгованості за договором постачання №3 від 03.01.2014р. в розмірі 607377,38 грн., пеню в розмірі 36118,94 грн., судовий збір в розмірі 12869,93 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 22.09.2014 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/3403/14