ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"16" вересня 2014 р. Справа № 5021/2028/2011
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.
при секретарі Пляс Л.Ф.
за участю представників:
ВДВС - з'явився;
позивача - Писаренко Н.О. (довіреність №17 від 16.09.2014 року);
відповідача - не з'явився;
розглянувши апеляційну скаргу начальника ВДВС Конотопського МУЮ (вх.№ 2434 С/1-43) на ухвалу господарського суду Сумської області від 05.05.2014 року, винесеної за наслідками розгляду скарги вх. № 1014(с) від 16.04.2014 року, Товариства з обмеженою відповідальністю "Бахмач-Агро" на дії державного виконавця Коваль Я. А. та начальника Відділу державної виконавчої служби Конотопського МУЮ Данильченко І. М. у справі № 5021/2028/2011
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтаторг-К", м. Конотоп, Сумської області
про стягнення 380 933,03 грн.
ВСТАНОВИЛА:
Ухвалою господарського суду Сумської області від 05.05.2014 року у справі № 5021/2028/2011 (суддя Левченко П.І.) визнано дії державного виконавця Коваль Я. А. та начальника Відділу виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції Данильченко І. М. незаконними. Визнано недійсною постанову ВП № 30584321 від 30.12.2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, винесену старшим державним виконавцем ВДВС Конотопського МРУЮ Коваль Я. А. Зобов'язано Відділ державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції Сумської області вжити всіх, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", необхідних заходів до повного виконання наказу Господарського суду Сумської області від 26.09.2011 року № 5021/2028/2011 про примусове виконання рішення суду у справі № 5021/2028/2011.
Начальник ВДВС Конотопського МУЮ з ухвалою господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. Просить скасувати ухвалу господарського суду Сумської області від 05.05.2014 р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні скарги.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.09.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 16.09.2014 року.
15.05.2014 року від в.о. начальника ВДВС Конотопського міськрайонного управління юстиції надійшло клопотання (вх.№7765) про розгляд апеляційного скарги без участі представника ВДВС Конотопського МУЮ.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу (вх.№7813 від 16.09.2014 року), в яких вважає ухвалу господарського суду Сумської області від 05.05.2014 року №5021/2028/2011 законною та обґрунтованою та просить залишити її без змін, а в задоволенні апеляційної скарги ВДВС Конотопського МУЮ відмовити.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення.
Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що явка представників відповідача та ВДВС не була визнана обов'язковою, а також те, що їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначених представників за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача , дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі заяви позивача (стягувача) про відкриття виконавчого провадження, отриманої Відділом державної виконавчої служби Конотопського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС) 29.12.2011 року, державним виконавцем ВДВС Коваль Я. А. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 30584321 від 05.01.2012 року з виконання дублікату вищезгаданого наказу № 5021/2028/2011 від 26.09.2011 року, якою встановлено відповідачеві (боржникові) строк для самостійного виконання рішення суду до 12.01.2012 року. (а.с.102)
Як зазначає стягувач у своїй скарзі, ВДВС здійснив перерахування в рахунок виконання наказу № 5021/2028/2011 лише 1538,37 грн. 09.07.2013 року, що підтверджується кредитовим повідомленням банку, копія якого додана до скарги. (а.с.84).
01.04.2014 року стягувач отримав від ВДВС з супровідним листом № 27140/13 від 31.12.2013р., підписаним начальником ВДВС Данильченко І. М., постанову державного виконавця Коваль Я. А. від 30.12.2013р. ВП № 30584321 про повернення виконавчого документа стягувачеві, а саме дублікату наказу № 5021/2028/2011, виданого 26.09.2011 року Господарським судом Сумської області. (а.с.85-86).
Згідно поштового штемпеля на конверті, в якому ВДВС було відправлено стягувачеві вищезгадану постанову з супровідним листом, датованим 31.12.2013 року, (а.с.85) ВДВС здав для надіслання стягувачеві той лист Відділенню поштового зв'язку № 15 м. Конотоп Сумської області 24.03.2014 року, тобто майже через три місяці після винесення державним виконавцем постанови ВП № 30584321 від 30.12.2013 року про повернення виконавчого документа стягувачеві, що є грубим порушенням вимог частини четвертої статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено надіслання такої постанови стягувачеві у триденний строк.
В постанові державний виконавець зазначив, що ним встановлено: стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення. Залишок боргу складає 383439,99 грн. Враховуючи викладене, державний виконавець, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" постановив: дублікат наказу № 5021/2028/2011 , виданий 26.09.2011 року Господарським судом Сумської області про стягнення боргу в розмірі 346302,75 грн., штрафних санкцій в розмірі 34630,28 грн. державного мита в розмірі 3809,33 грн., витрат на ІТЗ в розмірі 236,00 грн., а всього 384978,36 грн. повернути стягувачеві.
Як стверджує позивач (стягувач) в своїй скарзі та в судовому засіданні, що жодного повідомлення щодо залишення нереалізованого майна боржника не отримував, а тому просить визнати дії державного виконавця Коваль Я. А. та начальника ВДВС Данильченко І. М., який затверджував постанову від 30.12.2013 року, незаконними, а також скасувати згадану постанову і зобов'язати ВДВС вжити всіх, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) необхідних заходів до повного фактичного виконання рішення суду у справі № 5021/2028/2011.
У своїх письмових запереченнях щодо скарги стягувача начальник ВДВС Данильченко І. М. пояснює, що одночасно з наказом № 5021/2028/2011 до ВДВС надійшов виконавчий документ про стягнення 230183,02 грн. на користь іншого стягувача, а тому постановою державного виконавця від 23.01.2012 року два виконавчі провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження, згідно ст. 33 Закону. В подальшому до того зведеного провадження було приєднано ще одне і всього у зведеному виконавчому провадженні перебувало три виконавчі провадження на загальну суму аж 409064,58 грн., як стверджує начальник ВДВС.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що достовірність викладених начальником ВДВС у його письмових запереченнях даних викликає сумнів, оскільки лише за наказом № 5021/2028/2011 на користь стягувача з боржника підлягало стягненню 384978,36 грн., а за другим виконавчим документом (за твердженням начальника ВДВС) підлягало стягненню на користь другого стягувача 230183,02 грн., що разом складає суму стягнення 615161,38 грн. і це ще без врахування приєднаного невідомо коли і невідомо на яку суму третього виконавчого провадження. Проте, внаслідок об'єднання трьох виконавчих проваджень в одне (за твердженням начальника ВДВС) загальна сума стягнення за ними склала 409064,58 грн., з яких на користь першого стягувача - ТОВ "Бахмач Агро" належало стягнути 384978,36 грн., а було стягнуто лише 1538,37 грн. при цьому після приєднання до двох виконавчих проваджень на загальну суму 615161,38 грн. третього виконавчого провадження загальна сума стягнення по зведеному виконавчому провадження зменшилось до 409064,58 грн., тобто на 206096,80 грн. з чого можна зробити висновок, що на час приєднання до зведеного виконавчого провадження третього виконавчого провадження, сума стягнення за яким начальником ВДВС не зазначена, за другим виконавчим провадженням на користь другого стягувача з належної до стягнення суми 230183,02 грн. було стягнуто майже всю суму, а на користь першого стягувача (скаржника) майже нічого.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.04.2014 року у справі № 5021/2028/2011 було зобов`язано ВДВС подати суду копії матеріалів виконавчого провадження, які стосуються оскаржуваних дій державного виконавця, для долучення до матеріалів справи, а також матеріали виконавчого провадження в оригіналі щодо виконання наказу Господарського суду Сумської області № 5021/2028/2011 від 26.09.2011 року для огляду. Крім того суд ухвалою зобов'язав ВДВС подати суду у строк до 30.04.2014 року письмові правові обґрунтування своєї позиції у справі щодо скарги стягувача.
Проте ВДВС вимоги ухвали суду 18.04.2014 року не виконав, та до 30.04.2014 року ВДВС взагалі нічого не подав суду, а 05.05.2014 року представник ВДВС, з'явившись в судове засідання, надав суду лише письмові заперечення начальника ВДВС від28.04.2014 року № 10654/02-54/15, а з матеріалів виконавчого провадження лише: 1) копію заяви стягувача про відкриття виконавчого провадження; 2) копію постанови від 05.01.2012р. ВП № 30584321 про відкриття виконавчого провадження за наказом № 5021/2028/2011; 3) копію листа ВДВС від 05.01.2012р. сторонам про відкриття виконавчого провадження з додатком постанови боржникові для виконання; 4) копію листа № 457 від 17.12.2012 року директора Сумської філії ТОВ ТД "Еліт-Сервіс" на ім'я начальника ВДВС про те, що арештоване рухоме майно боржника загальною вартістю 10976,00 грн., яке було передане на реалізацію до ТОВ ТД "Еліт-Сервіс" 27.07.2012 року, не було реалізовано 17.12.2012 року в зв'язку з відсутністю покупців; 5) копію листа державного виконавця Коваль Я. А. від 08.01.2013р. № 255/02-54/15 на адресу трьох стягувачів (у тому числі на адресу скаржника), в якому повідомляється про нереалізацію Сумською філією ТОВ ТД "Еліт Сервіс" вищезгаданого рухомого майна і пропонується трьом стягувачам (ТОВ "Бахмач Агро", ТОВ "Білопілля Агросвіт", ТОВ "Ніжин Агро") вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна боржника на підставі статті 62 Закону; 6) копії фіскального чека та поштового повідомлення, які свідчать про надіслання якогось рекомендованого листа ВДВС 10.01.2013 року на адресу скаржника та отримання останнім того листа 15.01.2013 року.
За таких обставин, оскільки ВДВС не надав витребувані матеріалів виконавчого провадження щодо виконання наказу № 5021/2028/2011 ні до суду першої інстанції ані до суду апеляційної інстанції, тож він позбавив можливості перевірити дотримання державним виконавцем строку здійснення виконавчого провадження. Зокрема, строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа, згідно статті 30 Закону, але у своїх письмових запереченнях начальник ВДВС навіть не згадує про дату приєднання останнього виконавчого документа до зведеного виконавчого провадження.
ВДВС не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів своєчасного та у повному обсязі вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення (наказу № 5021/2028/2011), передбачених, зокрема статтями 32 та 52 Закону.
Державний виконавець повернув наказ стягувачеві, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 47 та статтею 50 Закону, тобто у зв'язку з тим, що стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, але, згідно вимог частини другої статті 47 Закону, про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець зобов'язаний скласти акт, який є документом виконавчого провадження і який має бути в матеріалах виконавчого провадження. Акт має бути перевірений начальником ВДВС на предмет правильності вказаних у ньому відомостей, у т.ч. чи вжиті державним виконавцем усі необхідні заходи щодо стягнення грошових коштів, розшуку майна боржника тощо.
У своїх поясненнях щодо скарги стягувача ні в своїй апеляційній скарзі начальник ВДВС не згадує про складання державним виконавцем та перевірку ним такого акту. В матеріалах справи зазначений акт відсутній, що свідчить про те, що такий акт до цього часу не складався.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що копія фіскального чеку від 10.01.2013 року та поштового повідомлення про вручення скаржникові (стягувачеві) листа ВДВС, відправленого 10.01.2013 року, не є належним та допустимим доказом надіслання державним виконавцем скаржникові (стягувачеві) саме листа від 08.01.2013 року за № 255/02-54/15 з пропозицією залишити за собою нереалізоване майно боржника. Такі листи, згідно вимог частини першої статті 31 Закону, надсилаються державним виконавцем простою кореспонденцією.
В пункті 2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.
Колегія суддів зазначає, що повертаючи стягувачеві виконавчий документ без складання акту про наявність відповідних обставин, зазначених у п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, як того вимагає частина друга статті 47 Закону, державний виконавець не враховує тієї обставини, що загальна вартість нереалізованого майна боржника, яке начебто пропонувалось для залишення за собою одразу трьом стягувачам, складала лише 10976,00 грн., у той час як на користь скаржника (першого стягувача) підлягало стягненню з боржника за наказом № 5021/2028/2011 384978,36 грн., а відтак залишення чи не залишення стягувачем (стягувачами) за собою усього того майна вартістю 10976,00 грн. не могло бути підставою ні закінчення виконавчого провадження, згідно статті 49 Закону України, ні повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відмовою залишити за собою нереалізоване майно боржника, вартість якого складає менше 3% від тієї суми грошових коштів, що має бути стягнута за виконавчим документом (наказу), оскільки державний виконавець має вчиняти дії щодо своєчасного і в повному обсязі виконання рішення (наказу), а навіть з залишенням скаржником за собою усього вищезгаданого майна вартістю 10976,00 грн. повного виконання рішення не відбулося б.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що державний виконавець не встановив своїм актом, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення (інше майно), не надав доказів того, що ним вчинялися вичерпні заходи щодо стягнення заборгованості в першу чергу за рахунок грошових коштів, заходи щодо розшуку іншого майна боржника тощо з метою виконання рішення суду в повному обсязі.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Доводи апеляційної скарги начальника ВДВС Конотопського МУЮ жодним чином не спростовують висновків, викладених в ухвалі господарського суду першої інстанції, та не підтверджуються документально.
У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Таким чином, місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали додержані норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування ухвали господарського суду Сумської області від 05.05.2014 року у справі №5021/2028/2011 відсутні.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу начальника Відділу державної виконавчої служби міськрайонного управління юстиції залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Сумської області від 05.05.2014 року у справі №5021/2028/2011 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Россолов В.В.
Суддя Тихий П.В.
Суд | Харківський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 18.09.2014 |
Оприлюднено | 26.09.2014 |
Номер документу | 40585773 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Харківський апеляційний господарський суд
Тихий П.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні