Ухвала

від 18.09.2014 по справі 810/2238/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/2238/14 Головуючий у 1-й інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

18 вересня 2014 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Старової Н.Е.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вега - ОПТ" до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт», звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 18.11.2013 року № 0005892201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 237395,00 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області відповідача від 18.11.2013 року № 0005892201, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Вега-Опт» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 237395,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

В судове засідання 18 вересня 2014 року сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином, в зв'язку колегія суддів вирішила справу розглянути в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань відображення в складі витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування з податку на прибуток, витрат за договорами страхування з ПрАТ «Стахова компанія «Прогрес-фонд» за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 24.10.2013 року № 1270/22-00/36444956 (надалі - акт перевірки).

В ході перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем положень пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 237395 грн., за ІІ- ІV квартали 2011 року.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2013 року № 0005892201, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 237395,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до ГУ Міндоходів у Київській області та Міністерства доходів і зборів України з відповідними скаргами. Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарги.

У той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та податкового кредиту за результатами господарських відносин із вказаними контрагентами за спірний період а тому у відповідача відсутні підстави для донарахування позивачу суми податку на додану вартість, податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що висновок податкового органу ґрунтується виключно на матеріалах перевірок та інформації, наявної в базах даних податкових органів контрагентів ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», зокрема, ТДВ «УСК «Сучасний вибір», ТДВ «СК «Зеніт», ТДВ «СК ТДВ «СК «Говерла», Київська філія ВАТ СК «Мир», ТДВ «СПК «Впевненість-Безпека», ТДВ СК « Універсальсаний страховий альянс» та інші.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 01 квітня 2011 року між ТОВ «Вега-Опт» та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» було укладено генеральний договір добровільного страхування майна № 0401/23-320.

За умовами договору ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (страховик) зобов'язується за обумовлену плату (страховий платіж) при настанні передбаченої договором страхової події відшкодувати ТОВ «Вега-Опт» (страхувальник) завдані внаслідок цієї події збитки.

Предметом договору від 01.04.2011 року є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а саме: ТМЦ (зернозбиральний комбайн та запчастини до імпортної сільськогосподарської техніки), що знаходиться на складі за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Озерна, 20 Б (А).

Страховими випадками за цим договором є:

1 групи: пошкодження або загибель застрахованого майна внаслідок пожежі, стихійних лих (бурі, вихору, землетрусу, удару блискавки, виверження вулкану, обвалу, зсуву та інше);

2 групи: пошкодження або загибель застрахованого майна внаслідок вибуху парових котлів, газосховищ, газопроводів, машин; збитки задані застрахованому майну в внаслідок аварії водопровідної, каналізаційної або опалювальної системи; збитки, яких зазнав страхувальник наслідок противоправних дій третіх осіб; пошкодження або знищення майна внаслідок падіння льоду, дерев, стовпів, іншого майна.

Договір страхування діє з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року.

Страхова сума встановлюється на підставі наданих страхувальником даних, підтверджених відповідними документами та зазначених в додаткових угодах, які є невід'ємною частиною договору. Страховий тариф встановлювався на підставі наданих страхувальником даних, підтверджених відповідними документами та зазначається в додаткових угодах.

На виконання умов генерального договору добровільного страхування майна від 01.04.2011 року №0401/23-320 між ТОВ «Вега-Опт» та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» було підписано додаткові угоди та акти виконаних робіт, зокрема:

додаткова угода від 04.04.2011 року № 1 та акт виконаних робіт від 30.04.2011 року № 1, згідно яких страхова сума складає 475814,16 грн., а страховий платіж - 23790,70 грн.;

додаткова угода від 05.05.2011 року № 2 та акт виконаних робіт від 31.05.2011 ркоу № 2, згідно яких страхова сума складає 1998107,43 грн., а страховий платіж - 99905,38 грн.;

додаткова угода від 07.06.2011 року № 3 та акт виконаних робіт від 30.06.2011 року № 3, згідно яких страхова сума складає 2548772,74 грн., а страховий платіж - 127438,64 грн.;

додаткова угода від 07.07.2011 року № 4 та акт виконаних робіт від 31.07.2011 року № 4, згідно яких страхова сума складає 3426743,33 грн., а страховий платіж - 171337,16 грн.;

додаткова угода від 03.08.2011 року № 5 та акт виконаних робіт від 31.08.2011 року № 5, згідно яких страхова сума складає 5105757,15 грн., а страховий платіж - 127643,93 грн.;

додаткова угода від 02.09.2011 № 6 та акт виконаних робіт від 30.09.2011 року № 6, згідно яких страхова сума складає 2733939,95 грн., а страховий платіж - 136697,00 грн.;

додаткова угода від 03.10.2011 року № 7 та акт виконаних робіт від 31.10.2011 року № 7, згідно яких страхова сума складає 915461,37 грн., а страховий платіж - 45773,06 грн.;

додаткова угода від 01.11.2011 року № 8 та акт виконаних робіт від 30.11.2011 року № 8, згідно яких страхова сума складає 796397,98 грн., а страховий платіж - 39819,40 грн.;

додаткова угода від 01.12.2011 року № 9 та акт виконаних робіт від 31.12.2011 № 9, згідно яких страхова сума складає 771505,80 грн., а страховий платіж - 38575,30 грн.

Окрім того, 04.05.2011 року між ТОВ «Вега-Опт» (страхувальник) та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» (страховик) було укладено генеральний договір добровільного страхування вантажів № 0504/05-309.

Предметом договору від 04.05.2011 року є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з вантажем, що перевозиться.

Даний договір страхування укладено на умові: «З відповідальністю за всі ризики». Підлягають відшкодуванню: збитки від пошкодження чи повної загибелі всього або частини застрахованого вантажу, що сталися з будь-якої причини; збитки, втрати і внески по загальній аварії.

Договір страхування діє з 04.05.2011 року по 31.12.2011 року.

За умовами договору страхування від 04.05.2011 року, відповідальність страховика починається з моменту,коли вантаж прийнятий до перевезення в пункті, зазначеному в реєстрі перевезень, що є невід'ємною частиною цього договору страхування. При цьому страховик несе відповідальність протягом всього перевезення.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до договору страхування зобов'язаний зробити виплату при настанні страхового випадку, яка зазначається окремо по кожному перевезенню та вказується в реєстрі перевезень, але не вище вартості вантажу, вказаної у вантажених документах. Ліміт відповідальності страховика по кожному перевезенні становить 5000000,00 грн. Безумовна франшиза становить 2% від страхової суми перевезення, що знаходилось на рахуванні під час страхового випадку, по одному та кожному страховому випадку. Страховий тариф складає 5% від страхової суми, вказаної в реєстрі перевезень.

На виконання умов генерального договору добровільного страхування вантажів від 04.05.2011 року № 0504/05-309 між ТОВ «Вега-Опт» та ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» було підписано акти виконаних робіт, зокрема:

акт виконаних робіт від 31.05.2011 року № 1 щодо страхування вантажів, страхова сума складає 1612935,58 грн., а страховий платіж - 80646,78 грн.;

акт виконаних робіт від 30.06.2011 року № 2 щодо страхування вантажів, страхова сума складає 2810484,92 грн., а страховий платіж - 140524,10 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано до матеріалів справи копії реєстрів перевезень вантажів (запчастин) у період з 04.05.2011 року по 31.05.2011 року та з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року (а.с.132-133).

Як вбачається з матеріалів справи, у період з липня по грудень 2011 року страхування вантажів не здійснювалося, що підтверджується відповідними актами, наявними у матеріалах справи.

Розрахунки між сторонами проводилися у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи (а.с.110-128).

Суд першої інстанції обгрунтвоано зауважує, що вищевказані документи було надано позивачем під час перевірки та досліджено перевіряючими, що відображено в акті перевірки позивача. Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що за вказаним договорами страхування страхових внесків позивачем було віднесено до витрат у сумі 1032151,45 грн., а саме: у ІІ кварталі 2011 року - 472305,60 грн., у ІІІ кварталі 2011 року - 435678,09 грн. та у ІV кварталі 2011 року - 124167,76 грн.

Так, судом першої інстанції встановлено, що одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є, зокрема, посередництво в торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами, літаками.

Між тим, основним видом діяльності ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» є страхова діяльність.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик отриманих послуг, які б однозначно свідчили про їх призначення для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна та вантажів позивача.

Страхування майна може бути як обов'язковим (страхування предмета іпотеки, страхування майна, переданого у концесію, тощо), так і добровільним (страхування КАСКО, виробничих приміщень, обладнання, готової продукції, споруд, будівель тощо).

Так, за приписами статті 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Так, судом першої інстанції встановлено, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна позивача (ТМЦ - зернозбиральний комбайн та запчастини до імпортної сільськогосподарської техніки) та перевезень вантажів (запчастин).

Суд першої інстанції правомірно зауважує, що відповідачем не заперечується та обставина, що вищевказане майно використовується позивачем у межах власної господарської діяльності.

Так, у ході судового розгляду справи встановлено, що спірні правочини було укладено із ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», зокрема, з метою страхування транспортування продукції (вантажу), за для забезпечення майнових інтересів страхувальника, який є власником цього вантажу, що можуть бути порушені внаслідок ушкодження або знищення вантажу. Окрім того, позивачем наголошено, що страхування майна спрямоване на запобігання шкоди від настання різних негативних подій і сприяє відновленню виробничого процесу.

З огляду на вищевказане суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що визначення страхування, як форми захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування, не включає такої ознаки, як обов'язкове і неминуче настання відповідної події. Така подія може настати, а може не настати, а суть страхування полягає в тому, що застрахована особа (страхувальник) за плату страховику, отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Тобто з моменту набрання чинності договором страхування (сплати страхового платежу) і протягом всього строку дії договору страхування, послуга страхування є наданою, адже протягом всього терміну дії такого договору застрахований інтерес страхувальника є захищеним.

Відповідно до Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 № 40, для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність (пункт 1.4.). При цьому відповідно до пункту 1.5. цих же умов після отримання відповідної ліцензії в Держфінпослуг страховик має право здійснювати страхову діяльність на всій території України.

Також, матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» є діючою страховою компанією з діючими до цього часу ліцензіями у сфері страхової діяльності. На підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи відповідні копії ліценції ПрАТ «СК «Прогрес-Фонд» на право займатися страховою діяльністю у формі добровільного страхування вантажів та багажу серії АВ № 546795 від 04.08.2010, страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ серії АВ № 546789 від 04.08.2010, страхування фінансових ризиків серії АВ № 546798 від 04.08.2010 та страхування майна серії АВ № 546794 від 04.08.2010 , які діють з 25.06.2009 безстроково.

Доказів анулювання або скасування вищевказаних ліценцій відповідачем суду не надано.

Таким чином, вказана юридична особа мала право на укладення договорів страхування.

Окрім того, на підтвердження фактичного виконання умов договорів позивачем надано до матеріалів справи первинно-бухгалтерські документи щодо взаємовідносин із ПрАТ «СК «Прогрес-фонд», що в повній мірі підтверджують товарність та реальність спірних угод.

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є добровільне страхування майна та вантажів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Так, судом першої інстанції досліджено всі первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності та товарності укладених договорів, та колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз зазначених вище документів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. у вказаних документах зафіксовано факти здійснення господарських операцій

Частиною 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, аналіз зазначених вище актів свідчить, що в них наявні всі необхідні реквізити, яким має відповідати первинний документ, відповідно до вимог чинного законодавства. Жодним нормативним актом не визначено яким має бути опис обсягу господарської операції в первинному документі. В актах зафіксовано факти здійснення господарських операцій, а тому позивачем належним чином підтверджено правомірність віднесення витрат, понесених позивачем у зв'язку із з отриманням послуг від контрагентів, до складу валових витрат.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентами доведена позивачем, у зв'язку з чим у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами .

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів, то відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Так, до висновку про безтоварність господарських операцій, відповідач дійшов на підставі висновків акту податкового органу про результати перевірки ПрАТ «СК «Прогрес-фонд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, які у свою чергу зводиться виключно до розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншими податковими органами, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТДВ «СК «Прогрес-Фонд» з іншими підприємствами.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт порушення контрагентом своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди - відшкодування ПДВ з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Дані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору як в суді першої, так і апеляційної інстанцій.

Крім того, при розгляді справи судом першої інстанції було перевірено чи мали операції між позивачем та його контрагентами мали реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

Відповідачем, в порушення ст.71 КАС України, доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази суду не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що контрагенти позивача не відобразили у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім того, судом апеляційної інстанції в порядку ст.71 КАС України біло витребувано у позивача додаткові документи на підтвердження товарності спірних угод. На виконання ухвали суду позивачем надано видаткові накладні з довіреностями на отримання цінностей, довідки по вартості застрахованого майна, реєстри перевезень майна, платіжні доручення, вантажно-митні декларації, оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 «Товари на складі». Вказані документи в повній мірі доводять товарність спірних угод з контрагентом ПрАТ «СК «Прогрес-фонд».

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути належними доказами на підтвердження допущення позивачем порушення норм податкового законодавства.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за фінансово - господарськими відносинами з контрагентами відповідачем не надано та не зазначено про причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та зазначеними мали реальний товарний характер.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд першої інстанції правомірно зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагента.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених вище угод не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд першої інстанції правомірно звертає увагу на те, що позивач, як покупець, не може нести відповідальності за неправомірні дії контрагента.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

А посилання представника відповідача на акти перевірки контрагентів позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, так як жодним чином не спростовують товарність та реальність укладених угод.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Разом з тим, в порушення ст.. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2014 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Н.Е. Старова

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Старова Н.Е.