Постанова

від 19.09.2013 по справі 814/387/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 вересня 2013 року Справа № 814/387/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Зощака В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомФізична особа-підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1,54000

доДержавної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Артема, 1-А, м.Миколаїв,54001

проскасування податкового повідомлення - рішення від 02.01.2013р. № 0000011720, В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення, прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 02.01.2013р. №0000011720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 25635,67 грн та застосовано штрафну санкцію 12817,84 грн. Посилався на те, що висновки акту перевірки від 21.12.2012р. №2210/17-20/НОМЕР_2 є необґрунтованими, контролюючим органом не встановлено порушень при видачі та оформленні податкових накладних, постачальники на момент видачі цих накладних були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ, та позивач не може нести відповідальність за невиконання постачальниками його обов'язків щодо декларування та сплати ПДВ.

Відповідач - Державна податкова інспекція у Корабельному районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі також - відповідач, контролюючий орган, податковий орган) проти позову заперечував, вважав, що податкове повідомлення-рішення прийняте законно і обґрунтовано.

Дослідивши матеріли справи суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В період з 17.12.2012 по 21.12.2012р. відповідачем було проведено документальну позапланову перевірку позивача щодо правових відносин з ПП «Пояс Оріона» (код 36794295) за період травень 2012р. та ПП «Агачель» (код 37760288) за період липень 2012р.

В результаті перевірки було складено акт від 21.12.2012р. №2210/17-20/НОМЕР_2, яким встановлено порушення позивачем по взаємовідносинам із зазначеними підприємствами п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено заниження податку на додану вартість за травень, липень 2012р. в сумі 25635,67 грн. Крім того встановлено порушення норм ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України, та встановлено, що правочини із зазначеними контрагентами мають ознаки нікчемності.

За наслідками зазначеної перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0000011720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 25635,67 грн та застосовано штрафну санкцію 12817,84 грн.

Зокрема в акті перевірки встановлено, що позивач сформував податковий кредит з податку на ПДВ за травень 2012р. за рахунок постачальника ПП «Пояс Оріона» (код 36794295) на суму 11413 грн. Так, позивачем було укладено із зазначеним підприємством договір підряду на ремонт та технічне обслуговування автомобілів від 21.05.2012р. №21/02/12. На виконання цього договору позивачем отримано від постачальника податкові накладні та акти виконаних робіт, зазначені в акті перевірки (а.с. 15), на суму ПДВ 11413 грн. На підставі зазначених документів позивач включив до сум податкового кредиту за травень 2012 року 11413 грн.

В той же час, відповідачем отриманий лист від ДПІ у Приморському районі м.Одеси вих..№25699/7/22-5/03 від 18.07.2012р., акт від 11.07.2012р. №952/22-5/36794295/01 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Пояс Оріона» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р. та висновок з відділу податкової міліції від 09.07.2012р. №1505/07, згідно з яким встановлено, що підприємство за адресою реєстрації не знаходиться, а директор та засновник підприємства - ОСОБА_2 - дав пояснення, що фактично до діяльності підприємства не має відношення, крім того, двічі втрачав свій паспорт. Основні засоби ведення фінансово-господарської діяльності, в тому числі виробничі приміщення та транспорті засоби у підприємства відсутні.

Із цього податковий орган зробив висновок про наявність ознак фіктивності в діяльності цього контрагента, а відповідно - про безтоварність фінансово-господарських операцій даного суб'єкта за період травень 2012 року.

Крім того, на виконання договору підряду від 09.07.2012р. №09/07/12, укладеного позивачем з ПП «Агачель» (код 37760288), позивач отримав від цього контрагента у липні 2012р. акти виконаних робіт та податкові накладні (а.с. 21-22) на суму ПДВ 14222,67 грн. Розрахунки з цим контрагентом проведено шляхом внесення готівкових коштів до каси підприємства в липні 2012р. та отримані квитанції до прибуткових касових ордерів в кількості 10 квитанцій.

Відповідно до цього позивач сформував податковий кредит за зазначений період на суму 14222,67 грн.

В той же час відповідачем було отримано акт від 09.10.2012р. №1918/22-5/37760288 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Агачель», в якому встановлено, що відповідно до висновку відділу податкової міліції ДПІ у Приморському районі м.Одеси, зазначене підприємство за податковою адресою не знаходиться, директора та засновника підприємства не встановлено, за адресою реєстрації він не мешкає.

Враховуючи це, податковий орган вважав, що операції з зазначеним контрагентом мають ознаки безтоварних, а отже позивач неправомірно сформував податковий кредит по контрагенту ПП «Агачель» в сумі 14222,67 грн.

Відповідно до зазначеного податковий орган вважав неправомірним формування позивачем податкового кредиту за рахунок двох вказаних контрагентів за період травень, липень 2012 року в сумі 25635,67 грн., а тому збільшив йому податкове зобов'язання з ПДВ на цю суму та застосував штрафну санкцію в сумі 12817,84 грн.

В той же час погодитися з такою позицією відповідача не можна.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту законодавством не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі податкового кредиту сум, сплачених у зв'язку з придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Судом встановлено, що позивачем для проведення перевірки були надані первинні документи, які підтверджують факт реальної поставки на його адресу послуг (робіт, товарів) від безпосередніх контрагентів - ПП «Пояс Оріона» та ПП «Агачель».

Видані позивачеві контрагентом податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальники послуг були зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно застосовувати наслідки недійсності правочинів, оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку. В акті перевірки немає посилань на відповідні рішення суду, а висновки акта є суто суб'єктивною думкою державних податкових ревiзорів-iнспекторів, а тому умовивід про нікчемність цих правочинів та безтоварність господарських операцій є невмотивованими. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагента за юридичною адресою та неможливість здійснення його перевірки не є підставою для визнання правочинів недійсними, а господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення №0000011720 від 02.01.2013р. прийняте Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Відшкодувати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 із Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 385,00 гривень.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник