Постанова

від 19.09.2013 по справі 814/2076/13-а

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

19 вересня 2013 року Справа № 814/2076/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Мельника О. М.

за участю секретаря судового засідання Котенкової Л.В. розглянувши адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗИОН", вул. Потьомкінська, 33, кв. 12, м. Миколаїв, 54030

доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, вул. Потьомкінська, 24/2, м. Миколаїв, 54000

проскасування податкового повідомлення - рішення від 22.02.2013р. № 0002001600, від 22.02.2013р. № 0002011600, В С Т А Н О В И В:

Позивач ТОВ «ЗИОН» звернувся з позовними вимогами про визнання противоправними і скасування: податкового повідомлення-рішення № 0002001600 від 22.02.2013 р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток ТОВ «ЗИОН» з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 164279,00 грн.; податкового повідомлення-рішення № 0002011600 від 22.02.2013 р. ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість ТОВ «ЗИОН з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 134665,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача зроблені в акті перевірки стосовно порушень з боку ТОВ «ЗИОН» є такими, що не відповідають фактичним обставинам і не ґрунтуються на чинному законодавстві. Відповідно, податкові рішення, прийняті Відповідачем за результатами перевірки, є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з підстав викладених в письмових запереченнях.

Суд вивчив правові позиції сторін, дослідив та оцінив наявні в справі докази в їх сукупності та встановив наступне.

01.02.2013 року відповідачем складено акт за № 64/16-00/33084810 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «ЗИОН» (код ЄДРПОУ 33084810) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 30.09.2012 року» (надалі - акт перевірки), яким встановлено порушення Позивачем:

1. п.3.1 ст.З, абз.4 п.п.5.3.9 п.5.3, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР „Про оподаткування прибутку підприємств (в редакції Закону України N 283/97-ВР від 22.05.97)" із змінами та доповненнями, та п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ зі змінами і доповненнями, що призвело до заниження задекларованих сум податку на прибуток всього на суму 149207 грн., у тому числі: - в IV кварталі 2010 року у сумі 60283 грн.; - в 1 кварталі 2011 року у сумі 40982 грн.; -в II кварталі 2011 року у сумі 35788 грн.; - в III кварталі 2011 року у сумі 12154 грн.

2. пп.7.4.1 -7.4.5 п.7.4, п.7.5, пп.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами і доповненнями) та п.198.1- 198.4, п. 198.6 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-ІУ (зі змінами і доповненнями), що призвело до заниження задекларованих сум податку на додану вартість всього у сумі 120356 грн., в тому числі по періодах:

в жовтні 2010 року в розмірі 8333 грн.; в грудні 2010 року в розмірі 18260 грн.; в лютому 2011 року в розмірі 19287 грн.; в квітні 2011 року в розмірі 32786 грн.; в травні 2011 року в розмірі 6323 грн.; в червні 2011 року в розмірі 4728 грн.; в липні 2011 року в розмірі 20070 грн.; в грудні 2011 року в розмірі 10569 грн.

22.02.2013 р. Державною податковою інспекцією у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - Відповідач) були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення: № 0002001600 від 22.02.2013 р.;№ 0002011600 від 22.02.2013 р.

Відповідно до податкового рішення № 0002001600 від 22.02.2013 р.Товариству з обмеженою відповідальністю «ЗИОН» Відповідачем визначено (збільшено) суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» (далі по тексту - з ПП) у розмірі 149207,00 грн., у зв'язку із чим Позивачеві була донарахована сума в розмірі 164279,00 грн., у тому числі 149207,00 грн. основного платежу та 15072,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до податкового рішення № 0002011600 від 22.02.2013 р. Позивачу Відповідачем (збільшено) суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 120356,00 грн., у зв'язку із чим Позивачеві була донарахована сума в розмірі 134665,00 грн., у тому числі 120356,00 грн. основного платежу та 14309,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суд вважає правову позицію відповідача хибною, та непідтвердженою жодними належними доказами.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-XIV, із змінами та доповненнями, зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи зі змісту пункту 2 статті 3 цього ж Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається зі змісту акту перевірки відповідачем досліджувались усі первинні документи, що підтверджують факт реального надання послуг та виконання робіт ТОВ «Софита», TOB «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД», які були відображені в акті перевірки та наявність котрих Відповідачем не заперечувалась, а саме - акти здачі-прийняття виконаних робіт (таблиці на стор. 51-57 акту перевірки), податкові накладні (таблиці на стор. 89-91, 98, 103 акту перевірки), платіжні доручення, що свідчать про сплату Позивачем податку в ціні робіт (таблиці на стор. 51-57, 99 акту перевірки).

Наявність у Позивача належним чином оформлених первинних документів свідчить про дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум валових витрат та податкового кредиту з ПДВ по операціям з вказаними контрагентами.

Судом в судовому засіданні досліджено усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, установленим обставинам надано оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, встановлено статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартості. При цьому порушень податкового законодавства в діях позивача не встановлено.

Згідно ст. 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В підпункті 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" зазначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічно врегульовано питання віднесення до складу валових витрат нормами Податкового кодексу України, а саме п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п. 138.1, 138.2 ст.138.

Так, питання складу витрат та порядку їх визнання, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств регулюється ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.2 вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. А статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюється система оподаткування, податки і збори.

Згідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ) «податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням ...товарів (послуг)».

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону про ПДВ «податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту».

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону про ПДВ «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними».

Згідно пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону про ПДВ «платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну».

Аналогічним чином порядок формування податкового кредиту відрегульований нормами статей 198, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що регулює вказані правовідносини з 01.01.2011 року.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, ..., та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (послуг)».

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198. ст. 198 ПК України «не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними».

Вказані в деклараціях Позивача з ПДВ дані чітко відповідають даним Реєстру отриманих та виданих податкових накладних платника податків в частині отриманих накладних, які всі (накладні), що були отримані від контрагентів, були надані особам, що здійснювали перевірку, для відображення в акті перевірки. Як було вказано вище, Відповідач не заперечує проти наявності у платника податків на момент перевірки усіх вказаних податкових накладних (таблиці на стор. 89- 91, 98, 103 акту перевірки).

Вказані податкові накладні мають всі необхідні реквізити.

На час здійснення господарських операцій (за якими Відповідач не визнав обґрунтованим віднесення Позивачем до податкового кредиту сум ПДВ та формування валових витрат) продавці робіт (ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД») були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону про ПДВ платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Платники податку, визначені у підпунктах а, в, г, д пункту 10.1 статті 10 Закону про ПДВ, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону про ПДВ).

Відповідно до п. 180.1 ст.180 ПК України платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з надання послуг (виконання робіт) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата оформлення документу, що підтверджує факт поставки послуг (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Закон не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, підприємств, організацій, з якими він (по ланцюгу постачання) взагалі не мав господарських відносин.

Крім того, нормами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст наданих документів не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання правочину або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо. Зміст зазначених документів (правочинів) не суперечить актам цивільного законодавства.

Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, інспектор вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав договори недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення Підприємством приписів ст. 228 ЦК України.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Здійснені Підприємством-позивачем господарські операції оформлені усіма необхідними документами, а саме, видатковими накладними, податковими накладними, реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, актами здачі-прийняття робіт, тощо.

Крім того, статтею 204 ЦК України проголошено презумпцію правомірності правочину відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В акті перевірки не зазначено рішення суду яким встановлено, що договори укладені між ТОВ «ЗИОН» та контрагентами ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД» або документи, які свідчать про господарські взаємовідносини між підприємствами визнано недійсними. Доказів звернення до суду з такими позовами інших податкових органів відповідачем суду не надано.

На підставі даних господарських операцій та отриманих прибутків сформував свої податкові зобов'язання з ПДВ та валовий дохід та сплатив податки.

Так, з досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у зазначених суб'єктів господарювання, з якими позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

Порушення контрагентами в ланцюгу постачання, або прямим контрагентом позивача порядку здійснення господарської діяльності, не може впливати на результати діяльності позивача та не можуть бути підставою для притягнення його до відповідальності, оскільки будь-яка юридична відповідальність особи згідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер. Тому до відповідальності повинен бути притягнутий саме правопорушник, а не позивач.

Відносно права Позивача на віднесення відповідних сум ПДВ у податковий кредит слід вказати, що Відповідачем в акті перевірки (перелік платіжних доручень в таблицях на сторінках 51-57, 99 акту перевірки) встановлений факт перерахування (сплати) Позивачем грошових коштів за виконані роботи на адресу контрагентів.

Так, настала подія, що є підставою для формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, тобто він сплатив податок у ціні робіт своїм безпосереднім постачальникам, уповноважив останніх, як платників цього податку у періоді, в якому мали місце правовідносини, на перерахування відповідних сум податку до бюджету. За наступні дії контрагентів платник податків відповідальності не несе.

Крім того судом встановлено, що Позивач при укладанні та виконанні договорів підряду переконався у тому, що його контрагенти ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД» були зареєстровані у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, тобто мають необхідний обсяг цивільної правоздатності, та є зареєстрованими як платники ПДВ.

Згідно ч.1 ст. 16 та ч.1 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-ІУ з метою забезпечення органів державної влади а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та ФОП створено Єдиний державний реєстр, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними.

Відповідно до ст. 18 вказаного Закону якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

На момент здійснення господарських правовідносин, що розглядаються, всі контрагенти мали господарську правосуб'єктність, а саме визнану державою та певним суб'єктом господарювання можливість бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов'язки, відповідати за їх належне виконання й мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси). Всі вони перебували на податковому обліку як платники ПДВ та, як наслідок, мали право на виписку та видачу Позивачу податкових накладних.

Установчі документи контрагентів, свідоцтва про державну реєстрацію та первинні документи визнані недійсними, скасовані або анульовані не були. На момент виконання угод та проведення розрахунків контрагенти ліквідовані не були, не було прийнято рішень стосовно скасування державної реєстрації або припинення юридичної особи в судовому порядку.

Крім того, згідно норм п. 5.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 (зареєстровано в Мінюсті України 12.01.2011 р. за № 34/18772) у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, що підтверджують наявність факту порушення Позивачем норм податкового законодавства.

Враховуючи вказане можна зробити висновок про порушення Відповідачем порядку проведення перевірки у зв'язку з неналежним оформленням її результатів.

Наявність у діях Позивача порушень податкового законодавства, крім суб'єктивної думки перевіряючих, заснованої на домислах і припущеннях, жодними належними та допустимими доказами не підтверджується.

Таким чином, згідно діючого законодавства України Позивач правомірно відніс суми ПДВ за правочинами з ТОВ «Софита», ТОВ «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД» до складу податкового кредиту з ПДВ, а суми угод без врахування ПДВ до складу валових витрат.

У відповідності до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Висновки акту перевірки від 01.02.2013 р. № 64/16-00/33084810 про порушення ТОВ «ЗИОН» податкового законодавства, а саме - заниження податку на прибуток за період, що перевірявся, на загальну суму 149207,00 грн. та заниження податку на додану вартість за період, що перевірявся, на загальну суму 120356,00 грн., не ґрунтуються на фактичних обставинах і суперечать закону.

Відповідно, прийняті за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення № 0002001600 та №0002011600 від 22.02.2013 р. про визначення Позивачу сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість є протиправними та підлягають скасуванню, а заявлений позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № 0002001600 та №0002011600 від 22.02.2013 р.

Присудити з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (ідентифікаційний код 38790114) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗИОН" (ідентифікаційний код 33084810) судового збору в сумі 2294 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя О.М. Мельник