Ухвала від 25.11.2014 по справі 814/2076/13-а

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

25 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/2076/13-а

Категорія: 8.3.1 Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗИОН" до Державної податкової інспекції у Центральному районі міста Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗИОН" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень №0002001600 та №0002011600 від 22 лютого 2013 року.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗИОН" задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0002001600 та №0002011600 від 22 лютого 2013 року.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2013 року відповідачем складено акт за № 64/16-00/33084810 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "ЗИОН" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 вересня 2012 року".

На підставі висновків акту перевірки 22 лютого 2013 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002001600 від 22 лютого 2013 року про збільшення ТОВ "ЗИОН" грошового зобов'язання з податку на прибуток з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 164 279,00 грн. та податкове повідомлення-рішення №0002011600 від 22 лютого 2013 року про збільшення ТОВ «ЗИОН грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 134 665,00 грн..

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що податковим органом безпідставно та необґрунтовано зроблено висновки про порушення ТОВ «ЗИОН» вимог податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було отримано від ТОВ «Софита», TOB «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД» послуги (транспортно-експедиторські, завантажувальні роботи), на підтвердження виконання яких до матеріалів справи надано: акти здачі-прийняття виконаних робіт, податкові накладні, платіжні доручення, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та інш..

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абз.4 п.5.3.9 ст. 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.п.139.1.1. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Вище вказані норми Податкового Кодексу України повністю кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 вказаної статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем послуг у ТОВ «Софита», TOB «Адекс-Пром», ТОВ «Агросенд», ТОВ «Вегас Юкрейн», ПП «Фарад», ПП «Агросервіс-Юг-ЛТД», на які позивач як платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, які слугували фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань згідно спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вище наведених вимог Податкового Кодексу України.

Між тим, отримані позивачем документи (податкові і видаткові накладні, акти виконаних робіт (послуг), товарно-транспортні накладні та інш.), на які в тому числі послався суд першої інстанції, дають можливість встановити як обсяги наданих позивачу послуг з завантажувальних робіт, так і обсяги транспортно-експедиторських послуг, що в тому числі, дає підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання послуг своїм безпосереднім постачальникам, які видали йому податкові накладні, маючи статус платників податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм Податкового кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якими встановлено порядок та підстави формування податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про не відповідність товарно-транспортних накладних вимогам чинного законодавства, оскільки сама по собі відсутність у них таких даних як код, номенклатура товару, особа відповідальна за відвантаження товару, не може бути доказом відсутності господарських операцій в даному випадку між позивачем та контрагентами, якими надавались транспортно - експедиційні послуги.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності формування позивачем у спірний період податкового кредиту за рахунок сум податку на додану вартість, згідно податкових накладних, виписаних вказаними контрагентами, з посиланням на неможливість проведення зустрічної перевірки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки податковий орган неправомірно співвідносить господарські правовідносини позивача в залежність від результатів фінансово-господарської діяльності його контрагентів та неможливості перевірки таких контрагентів, з огляду на індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України.

Між іншим, колегія суддів звертає увагу на те, що діючим податковим законодавством не пов'язане право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням його контрагента за юридичною адресою, натомість податкові органи не мають повноважень тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника за місцем реєстрації та наявність у контрагента технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відповідачем не надано до матеріалів справи доказів наявності вироків судів та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності нереальності господарських операцій або порушення публічного порядку з боку позивача або його контрагентів при укладенні та виконанні договорів.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: І.Г.Ступакова

Судді: А.І.Бітов

М.М.Милосердний