Ухвала

від 18.09.2014 по справі 330/1480/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/3100/14 Головуючий у 1-й інстанції Куценко О.О.

Суддя-доповідач Воробйова І.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Боєвої В.В.

суддів Воробйової І.А.,

Полякова О.З.

при секретарі Хомяк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Прокуратури Запорізької області на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2014 року у справі за позовом прокурора Якимівського району Запорізької області в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування п. 1, 2 рішення Кирилівської селищної ради № 13 від 25 лютого 2010 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року прокурор Якимівського району Запорізької області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування п. 1, 2 рішення Кирилівської селищної ради № 13 від 25 лютого 2010 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позову, позивач зазначав, що Кирилівською селищною радою 25.02.2010 року прийнято рішення № 13 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», п. 1, 2 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації.

На підставі зазначеного рішення 23.03.2010 року за ОСОБА_3 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026400126 державного акту на право власності серії ЯИ №798655 на зазначену земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0408.

Вважають, що проект відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва ОСОБА_3 погоджено та затверджено з порушенням водного, земельного та містобудівного законодавства, а тому рішення Кирилівської селищної ради в частині прийнятих пунктів 1, 2, а також державний акт на право власності серії ЯИ №798655 підлягають визнанню недійсними, реєстрацію державного акта необхідно скасувати, а земельну ділянку - повернути за належністю територіальній громаді смт. Кирилівка.

Позов обґрунтовують тим, що спірна земельна ділянка, відповідно до ст.. 51 ЗК України , відноситься до земель рекреаційного призначення.

Статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок вказаної категорії підлягають обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації.

У той же час зазначена вимога виконана не була, проект землеустрою щодо

відведення земельної ділянки затверджено без проведення зазначеної експертизи.

Крім того, відповідно до схеми місцезнаходження земельної ділянки, кадастрового плану проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, остання знаходиться в межах смт. Кирилівка, на території Коси Федотової в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а тому вважають, що при виділенні земельної ділянки було порушено вимоги норм Водного кодексу України

Таким чином, з наведених норм закону вбачається, що спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність.

Викладене підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 08 травня 2013 року, матеріалами проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Крім того, спірним рішенням міської ради порушено вимоги містобудівного законодавства.

Так, відповідно до Законом України «Про планування та забудову території», режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів або місцевих правилах забудови. Режим забудови та іншого використання земель, визначених для містобудівних потреб, враховується при розробленні землевпорядної документації.

Враховуючи вищезазначені норми законодавства, забудова та використання території населених пунктів повинні відповідати Генеральному плану відповідного населеного пункту.

Відповідно до проектних рішень генерального плану розвитку смт. Кирилівка будівництво нових дачних районів в межах смт. Кирилівка не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктів, також передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Крім того, статтями 48, 52 Земельного кодексу України забороняються передача земельних ділянок оздоровчого призначення у власність і надання у користування громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Однак, у порушення вищенаведених норм законодавства та Генерального плану сит. Кирилівка, спірним рішенням Кирилівською селищною радою ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва.

Таким чином, Кирилівською селищною радою при прийнятті рішення № 13 від 25.02.2010 року порушено вимоги земельного, водного та містобудівного законодавства, тому зазначене рішення є незаконним.

У зв'язку з наведеним вважають, що є підстави стверджувати, що ОСОБА_3 незаконно набув право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

Посилаючись на положення ст. 1212, ст. 1213 ЦК України, рахують що ОСОБА_3 зобов'язаний повернути безпідставно отримане майно в натурі.

В зв'язку з викладеними обставинами просили суд визнати незаконним та скасувати п.1,2 рішення тридцять шостої сесії Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області п'ятого скликання №13 від 25 лютого 2010 року "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва». Визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯИ №798655 на земельну ділянку площею 0,10 га виданого на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1. Визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 2320355400:11:001:0408. розташовану в АДРЕСА_1. Зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку площею 0,10 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯИ №798655.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2014 року в задоволенні позову прокурора Якимівського району Запорізької області в інтересах держави відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, прокуратура Запорізької області подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст..212 ЦПК України), дійшов правильного висновку про те, що позов прокурора Якимівського району Запорізької області в інтересах держави не підлягає задоволенню, керуючись при цьому нормами ст.ст.48, 51, 52, 58-60, 116, 118 Земельного кодексу України, ст.ст.85, 87, 89, 90 Водного кодексу України, ст.ст.10, 60 ЦПК України, оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.

За ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст. 116 , 118 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Отже, необхідною умовою набуття права на земельну ділянку, яка перебуває в державній або комунальній власності, є рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки.

Як встановлено судом, Рішенням Кирилівської селищної ради №32 від 28.12.2009 року «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будівництва» надано згоду на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва ОСОБА_3 за рахунок земельної ділянки наданої йому в оренду для дачного будівництва згідно договорів оренди від 15.04.2009 року, зареєстрованих у Якимівському районному відділі державного підприємства «Центр земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах України», про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 14.09.2009 року за №040926400219 та №040926400220, загальною площею 0,433 га, яка розташована в АДРЕСА_1.

25.02.2010 року Кирилівською селищною радою прийнято рішення № 13 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва», п. 1, 2 якого затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельну ділянку та надано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва в межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель. Раніше наданих в оренду ПП ОСОБА_3 на території смт.Кирилівка Якимівського району Запорізької області.

На підставі зазначеного рішення 23.03.2010 року за ОСОБА_3 проведена державна реєстрація за реєстраційним номером 011026400126 державного акту на право власності серії ЯИ №798655 на зазначену земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:001:0408.

Тобто, ОСОБА_3, набув право власності на земельну ділянку відповідно до вимог земельного законодавства України, оскільки передбачений чинним законодавством порядок передачі земельних ділянок у власність ним не був порушений .

На час набуття права власності на земельну ділянку рішення міської ради не було оскаржене.

Крім того, на час вирішення питання про передання земельної ділянки відповідачу земельна ділянка відносилася до громадської та житлової забудови. Зазначене рішення про надання земельної ділянки у власність за своєю природою є індивідуальним актом застосування норм права (правозастосовним актом індивідуальної дії), який за юридичними наслідками відноситься до правоконстатуючих актів, і який є виконаними в силу самого його прийняття.

Така позиція узгоджується з п. 4 рішення Конституційного суду України №1-9/2009 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), в якому вказується, що ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, задоволення позовних вимог в частині визнання судом незаконним п. 1,2 рішення 36-ої сесії Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області №13 від 25. 02.2010 року як підстава задоволення позовних вимог та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку не відповідає загальним принципам права, тому що відповідачем по справі, на реалізацію оскаржуваного рішення сільради вже було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку.

Право власності є абсолютним правом, яке включає володіння, користування, розпорядження, та якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (ст. 41 Конституції України , ст. ст. 316 , 319 ЦК України ).

Відповідно до положень ст. 140 Земельного кодексу України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; є) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Статтею 143 ЗК України встановлено, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об'єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров'ю населення) в строки, встановлені вказівками-приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) у агропромисловому комплексі; в) конфіскації земельної ділянки; г) гумусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов'язаннях власника цієї земельної ділянки; д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Отже, статтями 140 та 143 ЗК України , встановлено вичерпний перелік підстав, в тому числі і примусових, припинення права власності на земельну ділянку, серед яких підстави на які посилається прокурор відсутні.

Жодної з підстав передбачених ст.ст. 140 , 143 ЗК України в позові не наведено та не зазначено доказів їх наявності. Оскільки вилучення земельних ділянок в порядку, передбаченому земельним законодавством не проводилося, а відповідачем отримано державний акт і він заперечувала проти припинення свого права власності на земельну ділянку, слід вважати, що передбачені законом підстави для визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її в комунальну власність відсутні.

Згідно ст. 378 ЦК України право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення відповідачами вимог ст.9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не підтверджено матеріалами справи.

Так, згідно матеріалів справи, в оренду, відповідно до рішення Двадцять дев»ятої сесії п»ятого скликання Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 12 березня 2009 року за №14 ОСОБА_3 передано земельна ділянка загальною площею 0,3583 га за рахунок земель житлової та громадської забудови Кирилівської селищної ради (а.с.19). Відповідно до рішень Кирилівської селищної ради від 28.12.2009 року №32 та від 25.02.2010 року №13 у власність ОСОБА_3 надана спірна земельна ділянка площею 0,10 га за рахунок земель, раніше наданих в оренду ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги, що земельна ділянка має бути вилучена з власності відповідача як така, що знаходиться у межах прибережної захисної смуги, тому що у відповідності з редакцією ст. 88 Водного Кодексу , яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, така смуга встановлювалася шириною не менше двох кілометрів від урізу води, також матеріалами справи не підтверджуються.

Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам є наслідком порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Статтею 155 ЗК України встановлено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

За змістом статей 60 , 61 ЗК України та статей 88 , 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги встановлюються з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення й засмічення та збереження їх водності. На цих смугах, як природоохоронних територіях, з вищезазначеною метою встановлюється режим обмеженої господарської діяльності.

Відповідно до ст. 87 ВК України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За змістом пунктів 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 , проекти водоохоронних зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад.

Пунктом 10 Порядку передбачено, що на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови.

Виконавчі комітети місцевих Рад зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях (частина сьома статті 87 ВК України).

Таким чином, фактичні розміри і межі прибережних захисних смуг існують не в силу їх законодавчого закріплення. Для визначення, встановлення та закріплення меж прибережної захисної смуги та як наслідок віднесення цієї території до земель водного фонду, законодавством визначено певний порядок, який полягає у розробці відповідного проекту та виділення на його підставі земель водоохоронних зон та прибережних захисних смуг.

Віднесення спірних земельних ділянок до земель прибережної захисної смуги та категорії земель водного фонду, без відповідних доказів, що підтверджували б існування таких обставин, є порушенням ст. 60 ЦПК України .

Суд першої інстанції, вирішуючи справу, прийняв до уваги, що прокурор Якимівського району Запорізької області не надав належних доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, не надано доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, також позивачем не було надано ані в суд першої інстанції, ані в апеляційній інстанції оригінал чи належним чином засвідчену копію акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства державної інспекції сільського господарства від 08.05.2013 року, на який прокурор посилався в позові.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303 , 307 , 308 , 313 , 314 , 315 , 317 , 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Прокуратури Запорізької області відхилити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2014 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: