Постанова

від 30.04.2014 по справі 823/1080/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року справа № 823/1080/14

м. Черкаси

10 год. 00 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Тимошенко В.П.

за участю секретаря судового засідання Цаплі І.Ю.,

представника позивача - Губаненка Ю.П. - за довіреністю,

представника відповідача - Зубенка С.М. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС - сервіс» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

22 квітня 2014 року до суду з позовною заявою звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС - сервіс», в якій просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004632301 та №0004622301 від 11.12.2013.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувані рішення базуються на акті позапланової виїзної перевірки державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 29.11.2013 № 127/23-01-22-06/32941128 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.06.2011 по 01.06.2013 при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Фасадрем-Сервіс», згідно описово-мотивувальної частини якого фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом не відбувалися. Позивач вважає, що висновки акту побудовані виключно на припущеннях, господарські відносини між підприємствами оформлені відповідними первинними бухгалтерськими документами, відображені у податковій звітності позивача та фактично відбулися. Договірні відносини суб'єктів господарювання відбувалися у правовому полі, досягнуті угоди на момент проведення перевірки є чинними та не були визнані в законному порядку недійсними чи нікчемними, а тому податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню як незаконні.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення.

Представник державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області проти задоволення позову заперечувала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

З 21.11.2013 по 27.11.2013 головним державним ревізором-інспектором сектору спеціальних перевірок управління податкового та митного аудиту Головного управління Міндоходів у Черкаській області Шпильовою А.В. проведено документальну позапланову виїзну документальну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС - сервіс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» за період з 01.06.2011 по 01.06.2013.

За результатами перевірки складений акт від 29.11.2013 № 127/23-01-22-06/32941128, згідно з висновками якого встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема:

п. 138.1, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 58984 грн., в тому числі за ІІ - IV квартали 2011 року в сумі 50663 грн (в т.ч. за ІІ - ІІІ квартали 2011 в сумі 12472 грн, за ІІ - IV квартали 2011 року в сумі 50663 грн) та за І квартал 2012 року в сумі 8321 грн;

п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму у розмірі 51980 грн., в тому числі за серпень 2011 року на суму 4515 грн, за вересень 2011 року на суму 6331 грн, за жовтень 2011 року на суму 10595 грн, за листопад 2011 року на суму 10069 грн, за грудень 2011 року на суму 12545 грн, за січень 2012 року на суму 7925 грн.

На підставі акту перевірки від 29.11.2013 № 127/23-01-22-06/32941128 відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 11.12.2013 року:

- № 0004632301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток на загальну суму 61064 грн;

- № 0004622301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 64975 грн.

Cудом встановлено, що за перевіряємий період встановлені господарські відносини між позивачем та його контрагентом ТОВ «Фасадрем-Сервіс». Зокрема між ними були укладені наступні договори: договір купівлі-продажу №3-08 від 03.08.2011, договір купівлі-продажу №1-09 від 01.09.2011, договір купівлі-продажу №2-09 від 02.09.2011, договір купівлі-продажу №5-09 від 05.09.2011, договір купівлі-продажу №5-10 від 05.10.2011, договір купівлі-продажу №17-10/1 від 17.10.2011, договір купівлі-продажу №26-10 від 26.10.2011, договір купівлі-продажу №1-11 від 01.11.2011, договір купівлі-продажу №11-11 від 11.11.2011, договір купівлі-продажу №17-11 від 17.11.2011, договір купівлі-продажу №5-12 від 05.12.2011, договір купівлі-продажу №8-12 від 08.12.2011, договір купівлі-продажу №12-12 від 12.12.2011, договір купівлі-продажу №4-01 від 04.01.2012, договір купівлі-продажу №9-01 від 09.01.2012.

Згідно з умовами даних договорів ТОВ «Фасадрем-Сервіс» (Продавець) передає, а ТОВ «АЗС-сервіс» (Покупець) приймає і оплачую продукцію (товар). Зі сторони ТОВ «Фасадрем-сервіс» договір підписаний директором Голотою В.І., зі сторони ТОВ «АЗС-сервіс» - директором ОСОБА_6

На підтвердження виконання договорів купівлі-продажу представником позивача надані належним чином оформлені податкові накладні (а.с.55-70 том 1).

Перевіряючими зроблений висновок про фактичне нездійснення господарських операцій, нереальність їх здійснення позивачем з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» у зв'язку з відсутністю у підприємства (ТОВ «Фасадрем-сервіс») основних засобів та трудових ресурсів, виробничого, торгівельного та транспортного обладнання, сировини та матеріалів для здійснення господарської діяльності (згідно з актом документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Фасадрем-сервіс» №842/22-10/31663124 від 12.10.2012).

На заперечення представник відповідача про те, що під час перевірки ТОВ «АЗС-сервіс» не надало товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Фасадрем-сервіс», суд зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Сам факт відсутності у підприємства ТТН на поставлений товар при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має належним чином виписані податкові накладні по операціям з ТОВ «Фасадрем-сервіс», належним чином оформлені договори, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, що підтверджується записами в книги обліку довіреностей (а.с.204-207 том 3)

Також в судовому засіданні представник позивача зазначив, що транспортування придбаних матеріальних цінностей здійснювалось власним транспортом, а саме автомобілем марки MERCEDEC BENZ вантажопасажирський, зареєстрований на ОСОБА_6 (директор ТОВ «АЗС-сервіс), що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 184 том 3) та автомобілем марки FORD Transit зареєстрованим на ОСОБА_7 що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.183 том 3).

Суд зазначає, що придбаний у ТОВ «Фасадрем-сервіс» товар в подальшому використовувався позивачем у наданні послуг з ремонту і технічного обслуговування машин і устаткування, що підтверджується наданими представником позивача первинними документами (а.с.82-266 том 1, а.с.1-243 том 2, а.с.1-201 том 3).

Суд зауважує, що згідно п. 198.1. ст. 198 цього ж Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ст. 198 цього ж Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3. ст. 198 цього ж Кодексу, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього ж Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ж Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6. ст. 198 цього ж Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього ж Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують в обґрунтованості позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій, на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання у контрагента товарів (робіт, послуг), на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту відповідачем не спростовано

Суд вважає необхідним зазначити, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених по ціні придбаних товарів (надання послуг) від контрагентів.

Суд зауважує, що в ході перевірки предметом дослідження слугували первинні бухгалтерські документи: договори, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, виписки по рахунку ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» та ін. (а.с.16-17 том 1).

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Чинне, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21-47-а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд зауважує, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкові накладні цілком відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і п.2.4 положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за N 168/704, та підтверджують зв'язок понесених витрат із власною господарською діяльністю позивача, і з огляду на це витрати позивача за операціями із контрагентами відповідають вимогам статті 138 Податкового кодексу України.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентом є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи вищенаведене, наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми підставами для визначення податкового кредиту. Адже, чинне законодавство не передбачає обов'язку й не надає права вимагати від іншого платника податків будь-яких інших відомостей з метою формування податкового кредиту, в тому числі щодо сплати податків до бюджету іншими платниками і т. ін., окрім належним чином оформленої податкової накладної.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Судом встановлено, що перевіряючими виявлені порушення вимог п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України

Відповідно до статті 138 Податкового кодексу України, зокрема п. 138.1 витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп.138.1.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу валових витрат витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З аналізу вищенаведених норм права слідує, що підставою для формування валових витрат є наявність первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені підприємством валові витрати. При цьому слід враховувати, що в податковому обліку відображаються виключно господарські операції, вчинені підприємством в рамках господарської діяльності.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники податкового органу не надали суду належних доказів, які б підтверджували обґрунтованість висновків перевірки та правомірність винесених податкових повідомлень - рішень №0004632301 та №0004622301 від 11.12.2013.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення №0004632301 та №0004622301 від 11.12.2013, прийняті державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області необґрунтовані, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішень, а тому позовні вимоги ТОВ «АЗС-сервіс» є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Таким чином, з урахуванням положень Закону «Про судовий збір» та положень Кодексу адміністративного судочинства України суд повертає судовий збір, сплачений позивачем, у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004632301 від 11.12.2013.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області №0004622301 від 11.12.2013.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-сервіс» (ідентифікаційний код 32941128) 252 (двісті п'ятдесят дві) грн 09 коп. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до вимог статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд у строки та порядку, передбачені статтями 185-187 цього Кодексу.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст складений та підписаний 05 травня 2014 року