Ухвала

від 03.03.2015 по справі 823/1080/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року м. Київ К/800/59892/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 у справі №823/1080/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-сервіс» доДержавної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗС-сервіс» звернулося до суду із адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 11.12.2013 №0004632301 та №0004622301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014, задоволено позовні вимоги повністю, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 11.12.2013 №0004632301 та №0004622301.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з неповним дослідженням доказів по справі та з'ясуванням обставин справи, у зв'язку чим було прийнято не об'єктивне рішення.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства з питань взаємовідносин з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» за період з 01.06.2011 по 01.06.2013, за результатами якої складений акт від 29.11.2013 №127/23-01-22-06/32941128 про порушення позивачем вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 58984 грн.; та пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму у розмірі 51980 грн.

На підставі названого акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 11.12.2013 №0004632301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 61064 грн.; та №0004622301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 64975 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Фасадрем-Сервіс» за договорами купівлі-продажу №3-08 від 03.08.2011, №1-09 від 01.09.2011, №2-09 від 02.09.2011, №5-09 від 05.09.2011, №5-10 від 05.10.2011, №17-10/1 від 17.10.2011, №26-10 від 26.10.2011, №1-11 від 01.11.2011, №11-11 від 11.11.2011, №17-11 від 17.11.2011, №5-12 від 05.12.2011, №8-12 від 08.12.2011, №12-12 від 12.12.2011, №4-01 від 04.01.2012, №9-01 від 09.01.2012, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України. При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству.

Судами також встановлено, що транспортування придбаних матеріальних цінностей здійснювалось власним транспортом позивача.

Пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем та/або порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства. В обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на результатах акту перевірки контрагента позивача, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді. Разом з цим, обставини, встановлені в акті перевірки контрагента позивача, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Поруч з цим, і протоколи допиту свідків не є допустимими та беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договору та для позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника. Навіть за наявності вироку суду у кримінальній справі не виключається можливість здійснення позивачем з контрагентом реальних господарських операцій, що також потребує оцінки судом в сукупності з іншими доказами, а також у відповідності до вимог ч. 4 ст. 72 КАС України.

Також, відзначається, що відсутність у контрагента або у позивача трудових ресурсів та транспорту для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість реалізувати товар та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів, у тому числі й по ПДВ. Адже судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб'єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов'язань тощо).

Водночас, суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку обставинам справи, окрім дослідження даних про рух активу на шляху від продавця до платника, правомірно зробили аналіз даних про подальший рух товару та дійшли обґрунтованого висновку про реальність отримання від спірного контрагента товарів позивачем, а також про фактичне їх використання у власній господарській діяльності при наданні послуг з ремонту і технічного обслуговування машин і устаткування.

Оскільки позивачем підтверджено дотримання спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до витрат та податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарської операції за участю контрагента, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарської операції з контрагентом.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області відхилити.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 30.04.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.11.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош