Постанова

від 22.09.2014 по справі 823/2625/14

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2014 року справа № 823/2625/14

15 год. 40 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

при секретарі - Журавель Т.В.

за участю представника позивача - Поліщука Д.В. (за довіреністю), представника відповідача - Власенко В.В. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом приватного акціонерного товариства «БМУ-27» до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «БМУ-27» звернулось до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

В адміністративному позові позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002612301 від 15.08.2014 року в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 44 984 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентом ПП «Дінар» здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких, станом на час проведення планової виїзної документальної перевірки позивача, були наявні всі первинні документи. На час здійснення господарських операцій ПП «Дінар» було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував акт Смілянської ОДПІ від 26.08.2011р. № 2036/23/14205272 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Дінар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р.», яким встановлено відсутність у постачальників ПП «Дінар» необхідних умов для досягнення результатів, в силу відсутності трудових ресурсів та основних засобів, тощо. Однак позивач наголошує, що порядок та спосіб виконання контрагентами позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентами обов'язків, покладених на них законом як на суб'єктів господарювання - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що позивачем занижено податок на прибуток, у зв'язку із відсутністю між позивачем та ПП «Дінар» реального здійснення господарських операцій, що підтверджується актом перевірки позивача від 23.06.2014р. № 217/23-01-22-0107/01271126.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю «БМУ-27» зареєстроване як юридична особа 14.03.1994 року, ідентифікаційний код 01271126, перебуває на обліку в ДПІ у м. Черкасах та є платником податку на додану вартість згідно свідоцтва № 200001863.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «БМУ-27» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. Результати перевірки оформлені актом від 23.06.2014р. № 217/23-01-22-0107/01271126.

За висновками вказаного акту, ТОВ «БМУ-27», порушено норми п. 138.1, п. 138.2 статті 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI.

Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області на підставі вищезгаданого акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002612301 від 15.08.2014 року.

Позивач, вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення № 0002612301 від 15.08.2014 року в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 44 984 грн. 00 коп. протиправним - звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

В ході дослідження доказів по справі судом встановлено, що фактичною підставою для спірного податкового повідомлення-рішення слугувало те, що актом перевірки Смілянської ОДПІ від 26.08.2011р. № 2036/23/14205272 «Про результати позапланової виїзної перевірки ПП «Дінар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 30.06.2011р.» встановлено відсутність у постачальників ПП «Дінар» необхідних умов для досягнення результатів, в силу відсутності трудових ресурсів та основних засобів, тощо.

Таким чином, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем норм податкового законодавства та виніс відповідне податкове повідомлення-рішення.

Оцінюючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача та, відповідно, винесених на їх підставі спірних рішень на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин визначав Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" - бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Разом з цим, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Листом Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11, визначено, що згідно статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПП «Дінар» укладено договори підряду від 05.03.2011 р. № 05/03/11 та від 26.04.2011 р. № 26/04/11.

Виконання договорів підряду підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та податковими документами, зокрема, це - податкові накладні, акт приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) та, як доказ розрахунку за виконані роботи - платіжні доручення. Дані первинні документи не визнані недійсними, а тому вважаються належними доказами по справі.

Як зазначено вище, перевіркою не встановлено факт безтоварності господарської операції з придбання позивачем товару (робіт, послуг) у вищезгаданого контрагента.

Зазначене надало позивачу підстави для формування податкового кредиту внаслідок придбання вказаних робіт (послуг) у відповідних податкових періодах.

Отже, фактичне виконання вказаних господарських операцій свідчить про їх наповненість належним юридичним змістом, що тягне за собою настання передбачених законом правових наслідків, зокрема, в частині оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Щодо встановлення факту відсутність у постачальників контрагента позивача - ПП «Дінар» необхідних умов для досягнення результатів, в силу відсутності трудових ресурсів та основних засобів, тощо, на думку суду, порядок та спосіб виконання контрагентом позивача своїх договірних зобов'язань, а також належне чи неналежне виконання контрагентом обов'язків, покладених на нього законом як на суб'єкт господарювання - як то подача звітності, сплата податків та інше, не впливає на дійсність та значимість господарської операції для самого позивача, оскільки такі операції фактично мали місце і були направлені на досягнення конкретної економічної та господарської мети. Протилежного відповідачем суду не доведено.

Вищевикладене спростовує висновок відповідача про наявність у позивача умислу штучного формування податкового кредиту та необґрунтованого завищення від'ємного значення податку на прибуток задля власної вигоди.

Частиною 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України визначено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Статтею 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Крім того, у довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 року «Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість» викладено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Отже, допущені порушення одним платником податків у відображенні у податковому обліку певної господарської операції, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Таким чином, враховуючи, що позивачем жодних порушень не вчинено, відповідач безпідставно поклав на позивача відповідальність за дії його контрагента ПП «Дінар».

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, наявні в матеріалах справи податкові накладні позивача містять всі необхідні реквізити та оформлені належним чином, із акту перевірки вбачається, що порушень при їх оформленні в ході проведення перевірки не встановлено.

Таким чином, усі первинні документи позивача оформлені у відповідності до вимог вищезазначених норм законодавства, а тому являються підставою для включення відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Оскільки на момент виконання господарських операцій контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та дійсне свідоцтво платника ПДВ, відповідно, зазначений суб'єкт господарювання мав право і на нарахування податку та складання податкових накладних, адже таке право надано Законом лише для осіб, що зареєстровані в якості платника податку на додану вартість.

Отже, всі податкові накладні по вищенаведених операціях виписані платником податку на додану вартість станом на момент спірних правовідносин, підприємство-контрагент під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ, на час вчинення угод знаходилось в ЄДРПОУ. Доказів зворотнього в акті не надано, даний факт нічим не спростовано.

Також суд зазначає, що порушення порядку здійснення господарської діяльності контрагента тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки, у відповідності до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність.

Зміст договору, укладеного між позивачем та його контрагентом не суперечить актам цивільного законодавства, фактів, які свідчили б про те, що предмет договору не відповідає дійсним намірам сторін і що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначеного договору, судом не встановлено, вказаних доказів у відповідності до положень статті 71 КАС України відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що в інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" Вищий адміністративний суд України зазначив: "…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття "добросовісний платник податків". Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних.

Тож, відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, в розумінні статей 69, 70 КАС України, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету.

Отже, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому податкової накладної є достатніми підставами для формування податкового кредиту, з урахуванням підтвердження реального здійснення господарської операції.

Суд зауважує, що неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: "…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", як зазначалося вище, мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського суду з прав людини при вирішенні справ.

У свою чергу, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Зважаючи на обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, докази щодо їх підтвердження, керуючись актами законодавства щодо цих правовідносин, суд дійшов висновку, що заявлені в адміністративному позові вимоги підлягають до повного задоволення.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст. ст. 17, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002612301 від 15.08.2014 року в частині нарахування податкового зобов'язання на суму 44 984 грн. 00 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ «БМУ-27» (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 143) 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп., відповідно до платіжного доручення № 346 від 26 серпня 2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а в разі проголошення судом вступної та резолютивної частини постанови апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Гайдаш

Повний текст постанови виготовлено та підписано 23 вересня 2014 року