Постанова

від 11.09.2014 по справі 910/25723/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2014 р. Справа№ 910/25723/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Авдеєва П.В.

Яковлєва М.Л.

за участю представників:

від позивача: представник - Кабанцев Я.І. - за довіреністю,

від відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор", Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р.

у справі № 910/25723/13 (головуючий суддя Удалова О.Г., судді Отрош І.М., Полякова К.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", м. Київ

до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор", м. Київ

про стягнення заборгованості у розмірі 86 989,42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2013 р. Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор" про стягнення 86 989,42 грн., з яких 80 768,24 грн. основний борг, 307,81 грн. збитки від інфляції, 1 684,93 грн. 3% річних, 4 038,41 грн. штраф, 190,04 грн. пеня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем неналежним чином виконуються умови договору на послуги з водопостачання та водовідведення від 20.01.2004 р. № 03684/4-09 в частині повної та своєчасної оплати грошових коштів за надані послуги, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. у справі №910/25723/13 позов задоволено частково, стягнуто з житлово-будівельного кооперативу "Авіатор" на користь публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" 38 361 грн. 34 коп. основного боргу, 133 грн. 02 коп. пені, 1918 грн. 07 коп. штрафу, 1015 грн. 87 коп. трьох процентів річних, 135 грн. 62 коп. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, та витрати по сплаті судового збору в розмірі 831 грн. 28 коп., в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Авіатор" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" також звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. в частині відмови в стягненні 45 425,50 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції порушено норми процесуального права щодо всебічного повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" підтримав у повному обсязі, проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечував.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Згідно роз'яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційні скарги, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" та житлово-будівельним кооперативом "Авіатор" укладений договір на послуги водопостачання та водовідведення № 03684/4-09 (Договір).

Згідно п.п. 1.1-1.3 Статуту публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", вказане товариство є правонаступником відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Згідно п. 1 Договору постачальник (позивач) зобов'язується надавати абоненту (відповідачу) послуги з постачання питної води та водовідведення, а абонент зобов'язується розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (надалі - Правила).

У відповідності до п. 2.1 Договору, постачальник:

а) забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 "Вода питна";

б) приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимих концентрацій шкідливих речовин.

Позивач вказує на те, що за період з жовтня 2005 р. по вересень 2013 р. він надав відповідачу послуг на загальну суму 285426,34 грн., проте відповідач оплатив їх лише частково у сумі 203 386,44 грн.

Відповідач в суді першої інстанції просив суд застосувати строк позовної давності для позовних вимог за період з 01.10.2005 р. до 28.12.2010 р.

Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що в разі утворення заборгованості за надані послуги, всі кошти, що надходять від абонента, першочергово зараховуються в погашення боргу.

Так, кожен наступний черговий платіж, здійснений відповідачем, зараховувався в першу чергу для сплати заборгованості. З огляду на те, що оплата заборгованості свідчить про визнання відповідачем свого боргу, строк позовної давності постійно переривався до повної плати найдавніших заборгованостей.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що строк позовної давності не був пропущений.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання, зокрема, на підставі договору з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті встановлено, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України).

З наданого позивачем розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з:

- 38 361,34 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки), питної води (вода) та питної води (стоки) за період з грудня 2007 року по вересень 2013 року за кодом № 9-188;

- 42 406,90 грн. боргу за постачання питної води (вода + стоки) та питної води (вода) за період з жовтня 2005 року по вересень 2013 року за кодом № 9-50188.

Згідно письмових пояснень щодо обставин справи, наданих позивачем 01.04.2014 р., відповідачу було присвоєно другий додатковий абонентський код за № 9-50188 для обліку води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Позивач у період з грудня 2007 р. по вересень 2013 р. надав відповідачу (для будинків, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, будинки 12 та 14) послуги з водопостачання та водовідведення за абонентським кодом 9-188 на загальну суму 188636,48 грн., що підтверджується актами про зняття показань з водолічильника, розшифровками рахунку абонента та рошифровками по дебету у розрізі споживача, а також платіжними вимогами-дорученнями, долученими до матеріалів справи. Відповідач вказані послуги оплатив частково в сумі 148496,82 грн. Крім того, позивачем були здійснені перерахунки на загальну суму 1778,32 грн. Так, у відповідача винила заборгованість перед позивачем у розмірі 38361,34 грн. (188636,48 - 148496,82 - 1778,32).

Контррозрахунки заборгованості, надані представником відповідача, обгрунтовано відхилені місцевим господарським судом з огляду на те, що відповідач здійснював свої розрахунки за період з грудня 2010 р. до вересня 2013 р., тобто за період значно менший, ніж той, що заявлений позивачем.

Також, позивач звертає увагу на те, що у період з жовтня 2005 р. по березень 2013 р. надав відповідачу (для будинків, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Волгоградська, будинки 12 та 14) послуги з водопостачання та водовідведення за абонентським кодом 9-50188 на загальну суму 96789,86 грн., а відповідач вказані послуги оплатив частково в сумі 54889,62 грн. Позивачем були здійснені перерахунки на загальну суму 506,66 грн. Так, у відповідача, за твердженням позивача, виникла заборгованість у розмірі 42406,90 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору, кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показаннями водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента. Для абонентів із стабільним об'ємом водоспоживання (або незначним коливаннм), зняття показників може здійснюватись один раз на квартал.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно з показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію у відповідності з п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" облік у сфері питного водопостачання здійснюється підприємствами питного водопостачання і споживачами за допомогою технічних засобів, що внесені до державного реєстру засобів вимірювальної техніки. У разі відсутності таких технічних засобів облік питної води тимчасово здійснюється розрахунковим шляхом згідно з установленими нормами.

Пунктом 3.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008 р. (далі - Правила), розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.

Відповідно до п. 5.1 Правил, облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію.

З розгорнутого розрахунку позовних вимог, вбачається, що у період з жовтня 2005 р. по лютий 2012 р., оплата послуг за стоки гарячої води була включена до рахунків по абонентському коду 9-188, що також підтверджується розшифровками рахунків абонента та рошифровками по дебету у розрізі споживача, а у період з березня 2012 р. по вересень 2013 р. - до рахунків по абонентському коду 9-50188.

З огляду на те, що надання послуг з приймання каналізаційних стоків передбачене умовами Договору, укладеного сторонами, а об'єм наданих послуг за абонентським кодом 9-188 підтверджений актами про зняття показань з водолічильника, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що послуги з приймання стоків гарячої води повинні бути оплачені відповідачем.

Позивач актів про зняття показань з водолічильника по абонентському коду 9-50188 відповідача суду не надав. А долучені позивачем акти свідчать про зняття показань з лічильників абонента 9-51568 КП "Батиївське" за адресою: вул. Солом'янська, 19, та не можуть вважатись належними і допустимими доказами надання послуг з постачання холодної води для виготовлення гарячої води відповідачу.

Позивачем не доведено факт надання та обсяги постачання питної води та відведення стоків у період з жовтня 2010 р. по вересень 2013 р. за абонентським кодом 9-50188.

Умовами укладеного між сторонами Договору, на який посилається позивач як на підставу позову, не передбачено надання позивачем послуг з постачання питної води для потреб гарячого водопостачання і, відповідно, не передбачено обов'язку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовується для виготовлення гарячої води, обік якої здійснюється за кодом № 9-50188.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем було відкрито відповідачу другий додатковий абонентський код без укладення договору або внесення відповідних змін до договору 03684/4-09 від 20.01.2004 р.

Відповідно до п. 5.2 Правил, вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу.

Зняття показів засобів обліку здійснюється представником виробника у присутності споживача або самим споживачем (пункт 5.21. Правил).

Зі змісту Правил вбачається, що облік споживання обсягів питної води здійснюється виключно по засобам обліку, які встановлені у будинку споживача на межі балансового розподілу мережі виробника та абонента.

Згідно з п. 3.13. Правил, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потребу, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

З листа публічного акціонерного товариства "Київенерго" № 93/12/1460 від 19.03.2014 р., вбачається, що постачання теплової енергії за адресою: вул. Волгоградська, буд. 12 та буд. 14, здійснюється від вбудованого центрального теплового пункту, що розташований в будинку за адресою: вул. Солом'янська, 19, обладнання якого перебуває на балансі СВП "Київські теплові мережі" ПАТ "Київенерго".

Сторони документів, які свідчать про перебування обладнання вбудованого центрального теплового пункту, що розташований в будинку за адресою: вул. Солом'янська, 19, на балансі відповідача у період з жовтня 2005 р. по вересень 2013 р., суду не надали.

Також, на балансі відповідача не перебувають теплові пункти (бойлери), на які постачалась питна вода для підігріву.

Чинне законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду. Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач. При цьому, саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води, а споживач оплачує холодну воду, яка йде на підігрів, лише у тому випадку, якщо він отримує від водопостачальника холодну воду та самостійно підігріває її до стану гарячої води (постанова Вищого господарського суду України від 17.04.2014 року справа № 910/13142/13).

Відтак, позивач не має достатніх правових підстав для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими на суму 38361,34 грн.

Позивач також просив суд стягнути з відповідача суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, в розмірі 307,81 грн., 4038,41 грн. штрафу, 190,04 грн. пені та три проценти річних в розмірі 1 684,93 грн.

Відповідно до п. 3.6 Договору, постачальник щомісячно направляє до банківської установи абонента платіжний документ (дебетове повідомлення, вимогу-доручення тощо) для оплати за надані йому послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів, що надійшли від абонента на розрахунковий рахунок постачальника. В разі утворення заборгованості за надані послуги, всі кошти, що надходять від абонента, першочергово зараховуються в погашення боргу.

Пунктом 3.4 Договору передбачено, що абонент розраховується за послуги з водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому органами виконавчої влади у п'ятиденний термін з дня представлення постачальником платіжним документів до банківської установи.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання", споживачі питної води зобов'язані, зокрема, своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг абонент сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, погоджується з тим, що розмір пені становить 133,02 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Частиною 1 ст. 199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, яка не суперечить вимогам чинного законодавства.

У п. 4.1 Договору сторони досягли згоди про те, що за безпідставну відмову від оплати наданих послуг абонент сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від несплаченої суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (викладена правова позиція міститься у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. у справі № 3-24гс12).

Розмір штрафу, за вірним розрахунком місцевого господарського суду, враховуючи заборгованість у розмірі 38361,34 грн., а також розмір штрафу 5%, становить 1918,07 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, вимога позивача щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі є обґрунтованою, проте підлягає частковому задоволенню у розмірі 1918,07 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Перевіривши розрахунок трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за абонентським кодом 9-188, наданий позивачем 01.04.2014 р., суд першої інстанції правильно встановив, що період заборгованості визначений позивачем вірно, а три проценти річних становлять 1015,87 грн., які підлягають стягненню, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, складає 135,62 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

З огляду на викладені обставини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор", Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 року у справі № 910/25723/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/25723/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена впродовж двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді П.В. Авдеєв

М.Л. Яковлєв