Ухвала

від 16.09.2014 по справі 818/1884/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 р.Справа № 818/1884/14 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 818/1884/14

за позовом Приватного підприємства "Шляховик-Шостка"

до Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Шляховик-Шостка", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2014 р. №0000582205, №0000572203.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року адміністративний позов Приватного підприємства "Шляховик-Шостка" - задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Шосткинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області від 31.03.2014 р. №0000582205, №0000572203.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46, п.50.1 ст. 50, п. 138.1, п.138.2 п. 138.3 п. 138.4 ст.138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, 198.2, п. 198.3 п.198.4 ст.198, п.201.4, п.201.7 п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, ст.ст. 7, 9, 69, 81, 82, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, що у період з 27.02.2014 р. по 05.03.2014 р. фахівцями Шосткинської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку діяльності ПП "Шляховик - Шостка" з питань дотримання вимог податкового законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД" з податку на додану вартість за червень 2012 року та з податку на прибуток за період з 01.012012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 423/18-17-22-0005/36079960 від 13.03.2014 р. (а.с. 11-23).

Згідно висновків акту перевірки № 423/18-17-22-0005/36079960 від 13.03.2014 р. встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме:

- пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46, п. 50.1 ст. 50, п. 138.1 п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", абз. 2 п. 2.1 п. 2.13, п. 2.14, п. 2.15, п. 2.16 розділу 2 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за перевіряємий період у сумі 36176 грн.;

- пп. 14.1.36 п. 14.1, пп. 44.1 ст. 44, п. 46.1 ст. 46, п. 50.1 ст. 50, п. 198.2, п. 198.3, 198.4 ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, з урахуванням п. 2 ст. 3, ст. 4, п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", абз. 2 п. 2.1 п. 2.13, п. 2.14, п. 2.15, п. 2.16 розділу 2 Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 34453 грн.

31 березня 2014 року Шосткинською ОДПІ, на підставі висновків акту перевірки, прийнято податкові повідомлення - рішення, а саме:

- № 0000582205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 43060,00 грн., в т.ч.: за основним платежем - 34453,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8613,00 грн. (а.с. 24);

- № 0000572203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 54260,00 грн., в т.ч.: за основним платежем - 36176,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 18 088,00 грн. (а.с. 25).

Не погодившись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду про їх скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень з порушенням приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даного рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також відображених суб'єктом владних повноважень в акті № 423/18-17-22-0005/36079960 від 13.03.2014 року суджень на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що підставою збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість відповідачем слугував висновок в акті перевірки про безтоварність угоди позивача із ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД".

Згідно з положеннями п. 14.1.27 ПК України, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Стаття 138 Податкового Кодексу України містить у собі склад витрат та порядок їх визнання, так, відповідно п.138. витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України, до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як встановлено пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п.п.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Згідно з п.п.2.4 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.п. 2.16 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Колегія суддів зауважує, що первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, витрати для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, 05 червня 2012 року між ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД" (постачальник) та ПП "Шляховик - Шостка" (покупець) укладено договір № 13 постачання нафтосировини (бітуму шляхового БНД 60/90) на загальну суму 206 720,00 грн. (а.с. 32-33).

На підтвердження реального виконання умов договору, позивачем надано до матеріалів справи належним чином засвідчені копії видаткової накладної № 31 від 06.06.2012 року та податкових накладних № 2 від 05.06.2012 року, № 3 від 06.06.2012 року (а.с. 34,36,37).

Оплата за отриманий товар здійснювалася через розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями №60 від 05.06.2012 року, №138 від 05.06.2012 року, №60 від 13.06.2012 року, №146 від 13.06.2012 року, (а.с. 38-41).

Транспортування бітуму здійснювалося ФОП Нагаєв С.Л. що підтверджується товарно-транспортною накладною від 06.06.2012 року (а.с. 35).

Зазначений товар в подальшому було використано у власній господарській діяльності позивача для виготовлення асфальтобетону та чорного щебеню, що підтверджується актами переробки матеріалів на базі ПП "Шляховик - Шостка" та актами приймання будівельних робіт (а.с. 42-65).

Суд зазначає, що укладений між позивачем та його контрагентом договір містять положення щодо найменування, кількості, якості та асортименту, що свідчить про наявність наміру щодо настання реальних наслідків в момент укладення договорів, оскільки, укладаючи угоду, сторони домовлялися щодо істотних умов правочину.

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору постачання нафтопродуктів № 13 від 05.06.2012 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки № 13 від 05.06.2012 року, укладеним між позивачем та ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Порушень в діях позивача при формуванні валових витрат та податкового кредиту за перевіряємий період по взаємовідносинам з контрагентом - ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД" під час судового розгляду не встановлено.

Доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включено до складу валових витрат та податкового кредиту при обчисленні податку на прибуток та податку додану вартість за спірний період, відповідачем по справі не надано. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Посилання податкового органу на недоліки товарно-транспортної накладної колегія суддів не приймає, оскільки сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Слід зазначити, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків ПП "Шляховик - Шостка" порушень Податкового кодексу України ґрунтується виключно на підставі акту Світловодської ОДПІ Кіровоградської області від 31.05.2013 року № 232/2200/38026781 зустрічної звірки ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД", з питань підтвердження господарський відносин з платником податків ТОВ "Базисстандарт", за квітень-червень 2012 року. Актом перевірки ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД", з урахуванням результатів перевірок його постачальників, не встановлено фактів передачі товарів (послуг, робіт) від контрагентів - продавців, у зв'язку з відсутністю актів приймання-передачі товарів (робіт, послуг), документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів та встановлено факт відсутності реального вчинення господарських операцій.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято такі доводи податкового органу, оскільки Податковий кодекс України не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання .

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування показників податкової звітності.

За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв'язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю.

Отже, в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ "УКРДОРСЕРВІС - ЦЕНТР ЛТД" у червні 2012 року, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів, які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що податкові повідомлення-рішення №0000582205, №0000572203 від 31.03.2014 року, прийнято відповідачем без дотримання вимог визначених частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для його скасування.

У ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 23.07.2014 року відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення в частині задоволення позовних вимог, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Шосткинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23.06.2014р. по справі № 818/1884/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.