Ухвала

від 22.07.2014 по справі 804/14433/13-а

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2014 рокусправа № 804/14433/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Божко Л.А.

суддів: Суховарова А.В. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року по справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2013 року фізична особа-підприємиць ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - відповідач), та просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення № 0005841703 від 16.10.2013 року та № 0005851703 від 16.10.2013 року повністю.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Сторони, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, а також правильність застосування судом норм матеріального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що Дніпропетровською об'єднаною ДПІ Головного управління Міндоходів в Дніпропетровській області відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України, на підставі наказу Дніпропетровської МДПІ від 16.09.2013 року №203, відповідно до направлень на перевірку від 19.09.13 року №000185, №000186 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1, документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ "АСП" у червні, липні, серпні, вересні 201 року, ТОВ "Тандем - 2009" у вересні 2011 року, ТОВ "Торон плюс" у жовтні 2011 року, ТОВ "Альянс -ІСТ" у липні, серпні, вересні 2012 року та їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки було складено Акт № 171/17-03/НОМЕР_3 від 02.10.2013 року (далі - Акт), за результатами перевірки встановлені порушення.: ст. 1 Закону України від 16.07.99 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; ст. 44 Податкового кодексу України, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу 5 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 755- VІ, в результаті чого ФОП ОСОБА_1 завищено суму ПДВ, яка віднесена до складу податкового кредиту у сумі 25075,0 грн., в т.ч. у червні 2011 року на суму 583,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "АСП", у липні 2011 року на суму 3558,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "АСП", у серпні 2011 року на суму 4071,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "АСП" у вересні 2011 року на суму 4050,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Тандем -2009" та ТОВ "АСП", у жовтні 2011 року на суму 1180,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Торон плюс", у липні 2012 року на суму 3832,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Альянс - ІСТ", у серпні 2012 року на суму 3886,0 грн по взаємовідносинам з ТОВ "Альянс-ІСТ", у вересні 2012 року на суму 3915,0 грн. по взаємовідносинам з ТОВ "Альянс-ІСТ"; п. 177.2, п. 177.4. ст. 177 Податкового кодексу України, занижено ПДФО від здійснення підприємницької діяльності у сумі 10096,15 грн.

16.10.2013 року відповідачем на підставі акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення: № 0005841703 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 31 199 грн. (в т.ч. за основним платежем 25 075 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 6 124 грн.) (а.с.28) та №0005851703 про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 12 620,19 грн. (в т.ч. за основним зобов'язанням 10 096,15 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 2 524,04 грн.) (а.с.29).

З матеріалів справи встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «АСП» укладено договір поставки № 1606, відповідно до умов якого постачальник здійснював поставку ГСМ та запчастин, реальність здійснення господарських операцій, підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Що стосується взаємовідносин з ТОВ «Торон плюс», то був укладений договір поставки № 01-09/11 дизельного пального. Фактичне здійснення господарських операцій сторонами за договором № 01-09/11 у спірному періоді підтверджено належним чином оформленими первинними документами: видатковою накладною № 100318 від 03.10.2011 року та банківською випискою № 74 від 29.12.2011 року.

Позивач в перевіряємий період мав взаємовідносини з ТОВ «Тандем -2009» з яким був укладений договір поставки № 0109, відповідно до умов якого здійснювалася поставка дизельного пального та запчастин. В матеріалах справи містяться видаткова накладна №90129 від 01.09.2011 року та банківські виписки № 60 від 28.10.2011 року, № 61 від 14.11.2011 року та № 66 від 25.11.2011 року, № 67 від 28.11.2011 року, № 6 від 27.01.2012 року.

27.06.2012 року між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Альянс -ІСТ» укладено договір поставки № 47, постачальник здійснював поставку ГСМ та запчастин. Розрахунки здійснювалися у безготівковій формі, що підтверджуються банківськими виписками. Податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

На час укладення даних угод ФОП ОСОБА_1 у перевіряємий період був платником ПДВ згідно свідоцтва від 15.06.2011 року № 100340951, яке було анульовано 28.09.2012 року. ТОВ «АСП», ТОВ «Торон плюс», ТОВ «Тандем -2009», «Альянс -ІСТ» мали належну правосуб'єктність, були зареєстрованими платниками ПДВ.

Формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, відповідно до якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

Що стосується недійсності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Отже, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 159 КАС України повно і всебічно, в межах заявлених вимог, з'ясував дійсні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно вирішив питання щодо правовідносин, зумовлених встановленими фактами, та вирішив справу на підставі норм матеріального права, які регулюють ці правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст.200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Головуючий: Л.А. Божко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: Т.І. Ясенова