Ухвала

від 23.09.2014 по справі 816/5912/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" вересня 2014 р. м. Київ К/800/5596/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря : Горголь І.С.

представників:

позивача: Бендик Якелін

відповідача : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року

у справі № 816/5912/13-а

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Добробит» доКременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Добробит» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Добробит») звернулось з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, в частині задоволення позовних вимог, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Добробит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 18.05.2013 року №3786/22.2-12/35868931.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 364 755,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за - IV квартали 2011 року в сумі 582 300,00 грн. та за 2012 рік в сумі 305 645,00 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , п. 198.1, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 , п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України , внаслідок чого занижено ПДВ за період січень 2011 року - лютий 2012 року та січень-лютий, квітень-липень, вересень-жовтень 2012 року на загальну суму 467 977,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.06.2013 року:

- №0003482202/106, яким ТОВ «Добробит» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 887 945,00 грн.;

- №0003472202/1045, яким ТОВ позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 405 173,25 грн. (364 755,00 грн. - за основним платежем, 40 418,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями);

- №0003492202/1046, яким ТОВ «Добробит» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 551 428,75 грн. (467 977,00 грн. - за основним платежем, 83 451,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

За результатами адміністративного оскарження вищевказаних податкових повідомлень - рішень Головним управління Міндоходів у Полтавській області прийнято рішення від 23.08.2013 року №750/10/16-31-10-03-06, згідно з яким податкові повідомлення - рішення від 10.06.2013 року №0003472202/1045 та №0003482202/106 залишено без змін, а податкове повідомлення - рішення №0003492202/1046 скасовано в частині нарахування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 7157,70 грн. та прийнято податкове повідомлення від 05.09.2013 року №0005642202/370, яким ТОВ «Добробит» визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 544 271,05 грн. (за основним платежем - 467 977,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 76 294,05 грн.).

За результатами адміністративного оскарження, зазначене податкове повідомлення-рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Відповідно до вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) під валовими витратами виробництва та обігу розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Валові витрати мають бути підтверджені відповідними рахунковими платіжними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу ; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону , чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу .

Як вбачається з матеріалів справи, 24.06.2008 року між ТОВ «Добробит» (управитель) та Кременчуцькою міською радою (власник) укладено договір №196, відповідно до умов якого, управитель зобов'язався взяти в оперативне управління за територіальною належністю житловий фонд власника з метою здійснення кваліфікованого управління, що забезпечить його якісне утримання, обслуговування, поточний ремонт, працездатність його технічного обладнання, належного санітарного стану прибудинкових територій і контроль за своєчасним наданням комунальних послуг їх виконавцями з метою створення належних умов проживання громадян в переданому в оперативне управління житловому фонді.

Відповідно до п. 4.3.2 даного договору управитель має право залучати до виконання робіт і послуг з утримання та поточного ремонту житлового фонду третіх осіб .

29.12.2010 року між ТОВ «Добробит» (замовник) та ПП «Фірма «Рембудсервіс» (підрядник) було укладено договір №4 на комплексне обслуговування та утримання будинків та прибудинкових територій. Предметом даного договору є виконання підрядником за дорученням замовника робіт з прибирання прибудинкових територій, прилеглих до будинків, що перебувають в управлінні замовника, з оперативного технічного обслуговування, ремонту та технічної експлуатації електро-, теплоустановок та мереж, систем холодного та гарячого водопостачання, роботи з поточного ремонту конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв. Строк виконання робіт - з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. Додатковою угодою від 30.12.2011 року №47/30-12-11 сторонами продовжено дію договору №4 від 29.12.2010 на термін з 01.01.2012 року до 29.02.2012 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.02.2012 року між ТОВ «Добробит» (замовник) та ПП «Фірма «Рембудсервіс» (підрядник) укладено Договір №6/29-02-12 на комплексне обслуговування та утримання будинків та прибудинкових територій.

Згідно п. 4.1 вищевказаних договорів вартість робіт з оперативного технічного обслуговування, ремонту та технічної експлуатації теплоустановок та мереж, систем газопостачання, систем холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, а також робіт з поточного ремонту конструктивних елементів, інженерних систем і технічних пристроїв будинків та елементів зовнішнього благоустрою, розташованих на прибудинковій території будинків, підготовки житлових будинків до експлуатації в осінньо-зимовий період, є динамічною і підлягає коригуванню в процесі виконання робіт на основі проектно-кошторисної документації, розрахунків ремонтних організацій на додаткові витрати і погоджується сторонами у зв'язку зі змінами діючих нормативних актів. Вартість робіт з прибирання прибудинкових територій, прилеглих до будинків, визначається на основі кошторису, що розроблений та затверджений замовником.

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, виписками з банківського рахунку.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Фірма «Рембудсервіс» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ОДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права.

Слід зазначити, що колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10.06.2013 року №0003492202/1046, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 60.1.3 п. 60.1 та п. 60.4 ст. 60 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі. Податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу.

З матеріалів справи вбачається, що сума податкового зобов'язання, визначена податковим повідомленням-рішенням від 10.06.2013 року №0003492202/1046, за результатами адміністративного оскарження була зменшена рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 23.08.2013 №750/10/16-31-10-03-06.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що податкове повідомлення - рішення від 10.06.2013 року №0003492202/1046 вважається відкликаним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.01.2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов