Постанова

від 23.09.2014 по справі 904/5190/14

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2014 року Справа № 904/5190/14

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. (доповідач),

суддів: Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЮДІС-КР» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. по справі № 904/5190/14 (суддя Рудовська І.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна», м. Київ

до відповідача Приватного підприємства «ЮДІС-КР», м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області

про стягнення 89 669,16 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 54000,00 грн. - основного боргу, 1812,16 грн. - 3 % річних, 6308,08 грн. - інфляційних втрат, 1827,00 грн. - судового збору. Стягнуто з відповідача до спеціального фонду Державного бюджету України 1700,00 грн. - штрафу. Стягнуто з позивача до спеціального фонду Державного бюджету України 33,62 грн. - судового збору, а в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване обґрунтованістю позовних вимог та наявністю заборгованості відповідача у сумі 54000,00 грн., що є підставою для стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 6308,08 грн. та 3 % річних у сумі 1812,16 грн. Між тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми пені та плати за користування чужими грошима в порядку ст. 536 ЦК України, місцевий господарський суд у своєму рішенні посилався на безпідставність та необґрунтованість таких вимог, оскільки в матеріалах справи відсутня Додаткова угода № 1 від 25.01.2013 р. на підставі якої позивачем нараховано відповідачу пеню, а норма ст. 536 ЦК регулює відносини між юридичними та фізичними особами і не може застосовуватись до правовідносин, які виникли між юридичними особами.

Крім того, за невиконання вимог суду - ненадання письмового відзиву на позов та витребуваних господарським судом матеріалів, судом першої інстанції в порядку ст. 85 ГПК України, стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету 1700,00 грн. штрафу.

Не погоджуючись з рішенням відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та заявою про поновлення строку для апеляційного оскарження рішення.

Апеляційна скарга мотивована неповнотою з'ясованих місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю обставинам справи висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а також прийняттям рішення з неправильним застосуванням норм процесуального права.

В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що господарський суд приймаючи рішення по справі, не переконався у належному повідомленні відповідача про час і місце судового засідання, а тому безпідставно стягнув з відповідача штраф у розмірі 1700,00 грн., застосувавши ст. 85 ГПК України, якою взагалі визначено порядок оголошення рішення та набрання ним законної сили, а не застосування штрафу.

Крім того, у своїй скарзі апелянт посилається на той факт, що спірний договір поставки від 25.01.2013 р. № 235/13 слід визнати неукладеним, оскільки його підписано з використанням факсиміле, дозвіл на використання якого договором не передбачено. Крім того, однією з підстав для визнання спірного договору неукладеним є відсутність визначення в ньому асортименту, кількості, якості та ціни товару, що є порушенням норм ч. ч. 4, 5, 7 ст. 80 ГК України.

З огляду на вищезазначене, скаржник просив скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. по справі № 904/5190/14 в частині стягнення з ПП «ЮДІС-КР» на користь ТОВ «Т.Б.М.-Україна» 54000,00 грн. - основної суми боргу, 1812,16 грн. - 3% річних, 6308,08 грн. - інфляційних втрат, 1827,00 грн. - судових витрат та 1700,00 грн. - штрафу за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на відповідача. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Т.Б.М. - Україна» до ПП «Юдіс-КР» відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2014 р. визнано причину пропуску встановленого законом процесуального строку на подачу апеляційної скарги поважною, відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено до розгляду у судовому засіданні на 23.09.2014 р. о 10:15 год.

23.09.2014 р. представник відповідача (скаржник) надав через канцелярію Дніпропетровського апеляційного господарського суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник позивача явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про причини своєї неявки суд не сповістив.

На думку колегії суддів, неявка у судове засідання представників сторін учасників судового процесу не є перешкодою, оскільки матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги.

23.09.2014 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши у повному обсязі наявні матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування господарським судом всіх обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЮДІС-КР» слід задовольнити частково, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. по справі № 904/5190/14 скасувати з огляду на наступне.

25.01.2013 р. між постачальником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» (далі-позивач) та покупцем - Приватним підприємством «Юдіс-КР» (далі-відповідач) укладено договір поставки № 235/13 (далі-договір), за умовами п. п. 1.1., 1.2 якого, постачальник поставляє покупцеві товари, що входять до складської програми постачальника. Постачальник зобов'язується поставляти покупцю товар відповідно до виставленого рахунку та у встановлені цим договором строки, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати поставлений товар (а. с. 10-14).

Згідно п. 1.3. договору, оплата рахунку постачальника або отримання покупцем товару є узгодженням сторонами асортименту, кількості та ціни товару, що підтверджується платіжним документом покупця або видатковою накладною.

08.04.2013 р. між сторонами укладено Додаток № 1 до договору поставки, згідно п. 1 якого, постачальник надає покупцеві відстрочку платежу за відвантажений товар на 3 календарних дні у сумі не більше 40000,00 грн., а покупець зобов'язується своєчасно здійснити оплату (а. с. 15).

27.06.2013 р. на виконання умов договору позивач, згідно видаткової накладної № 7990 Z-Укр_Р поставив відповідачу товар на загальну суму 93379,38 грн. з ПДВ, яку відповідач того ж дня отримав на підставі довіреності від 27.06.2013 р. № 64 на отримання цінностей (товару), про що свідчить підпис та печатка підприємства відповідача.

Відповідач за поставлений позивачем товар розрахувався частково і на момент розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 54 000,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи двостороннім Актом звіряння взаємних розрахунків за станом на березень 2014 р. (а. с. 18).

На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач доказів оплати заборгованості за поставлений товар не надав.

Таким чином, причиною виникнення даного спору є невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті поставленого позивачем товару.

У відповідність п. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно п. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, з урахуванням вищезазначених норм чинного законодавства, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 54000,00 грн. - основного боргу, 1812,16 грн. - 3% річних та 6308,08 грн. - інфляційних втрат.

Однак, колегія суддів не може погодитись з відмовою місцевим господарським судом позивачу у задоволенні його вимог в частині стягнення з відповідача суми пені за прострочення термінів оплати за товар, з оглядку на наступне.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог в частині суми пені, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи не міститься Додаткова угода № 1 від 25.01.2013 р., яка передбачає сплату пені за прострочення виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару та на підставі якої, позивач просив стягнути з відповідача пеню.

Між тим, в матеріалах справи наявний Додаток до договору № 1 від 08.04.2013 р. (а. с. 15) пунктом 7 якого визначено, що при порушенні терміну оплати за товар, отриманий з відстрочкою платежу, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення. Отже відмова у задоволенні позову в цій частині є неправомірною.

За невиконання грошового зобов'язання позивачем нараховано до сплати відповідачу 5500,92 грн. пені за періоди з 01.07.2013 р. по 27.08.2013 р. на суму боргу 93379,38 грн. та з 28.08.2013 р. по 01.07.2014 р. включно на суму боргу 54000,00 грн.

Перевіривши розрахунок суми пені з урахуванням визначеного позивачем періоду, колегія суддів вважає його неправильним, оскільки при нарахуванні штрафних санкцій за неналежне виконання зобов'язань позивачем перевищено встановлений законодавством період, протягом якого допускається нарахування штрафних санкцій, а також позивачем пропущено строк позовної давності, протягом якого нараховані санкції можна стягнути.

Частиною 6 статті 232 ГК України встановлено обмеження періоду нарахування штрафних санкцій, який становить шість місяців. Тобто, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Таким чином, нарахування пені слід здійснити з урахуванням обмеження періоду нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями та в межах строку позовної давності в один рік, починаючи з 11.07.2013 р. (враховуючи направлення 11.07.2014 р. позовної заяви до господарського суду, а. с. 22).

З урахуванням наведеного пеня підлягає нарахуванню на суму 93379,38 за період з 11.07.2013 р. по 27.08.2013 р. та (після часткової оплати) на суму 54000,00 грн. за період з 28.08.2013 р. по 11.01.2014 р. та становить 4315,73 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Стосовно позовних вимог в частині нарахування відповідачу плати за несвоєчасне погашення оплати товару, поставленого з відстрочкою платежу, у вигляді відсотків за користування товарним кредитом, у розмірі 0,1 % за кожен календарний день від суми заборгованості (згідно ст. 536 ЦК України), що передбачено п. 7 Додатку № 1 до договору, колегія суддів вважає, що в цій частині позову слід відмовити з огляду на наступне.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару подавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згаданою ч. 3 ст. 692 ЦК України конкретизовано визначений ст. 536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником. Зі змісту даних норм випливає також, що договором може бути встановлений лише інший (порівняно із законом) розмір процентів річних, але не інший спосіб їх обчислення. Тому, якщо договором передбачено нарахування процентів річних у спосіб, аналогічний нарахуванню пені, то у господарського суду відсутні підстави для задоволення відповідних позовних вимог .

Доводи апелянта про безпідставне стягнення місцевим господарським судом штрафу з відповідача у розмірі 1 700,00 грн. за невиконання вимог суду, на думку колегії суддів є правомірним, оскільки на момент винесення рішення відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується відстеженням пересилання поштових відправлень за станом на 01.08.2014 р. (а. с. 70). Отже рішення в цій частині слід скасувати.

Посилання апелянта на той факт, що спірний договір поставки від 25.01.2013 р. № 235/13 підписано не уповноваженою особою, суд не приймає до уваги, оскільки подальші дії сторін (передача товару по договору згідно видаткової накладної, часткова оплата товару) свідчать про подальше схвалення договору, а тому відсутні підстави для визнання договору недійсним.

Посилання відповідача на неукладеність договору у зв'язку з недосягненням згоди щодо предмету договору - відсутність визначеного в ньому асортименту, кількості, якості та ціни товару, колегією суддів також відхиляється, оскільки згідно п. 1.3. договору, оплата рахунку постачальника або отримання покупцем товару є узгодженням сторонами асортименту, кількості та ціни товару , що підтверджується платіжним документом покупця або видатковою накладною. Таким чином передача товару згідно видаткової накладної № 7990 Z-Укр_Р від 27.06.2013 р. свідчить про узгодження сторонами предмету договору.

Як зазначалося вище судом першої інстанції взагалі не повідомлено відповідача, який є учасником судового процесу, про дату і час розгляд справи, що фактично позбавило можливості відповідача приймати участь у судовому засіданні.

Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини, що мають значення для вирішення справи, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) та стягнув з відповідача штраф за невиконання вимог суду, не переконавшись у належному його повідомленні.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача із урахуванням зазначених у ній підстав та доводів підлягає задоволенню частково, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. по справі № 904/5190/14 підлягає скасуванню, у зв'язку із порушенням норм процесуального права, із прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати за подання позовної заяви до господарського суду підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача на підставі ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЮДІС-КР» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 29.07.2014 р. по справі № 904/5190/14 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «ЮДІС-КР» (50065, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Косіора, будинок 45, квартира 44, ідентифікаційний код 33575370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» (03000, м. Київ, вул. Червонопрапорна, 26; ідентифікаційний код 31111213) 54000,00 грн. (п'ятдесят чотири тисячі грн. 00 коп.) - основної заборгованості, 1812,16 грн. (одна тисяча вісімсот дванадцять грн. 16 коп.) - 3 % річних, 6308,08 грн. (шість тисяч триста вісім грн. 08 коп.) - інфляційних втрат, 4315,73 грн. (чотири тисячі п'ятнадцять грн. 73 коп.) - пені та 1328,72 грн. (одна тисяча триста двадцять вісім грн. 72 коп.) - судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» (03000, м. Київ, вул. Червонопрапорна 26, ідентифікаційний код 31111213) до спеціального фонду Державного бюджету України (одержувач: Управління Державної казначейської служби України у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989269, рахунок № 31214206783005 в ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, КБКД 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 33,62 грн. (тридцять три грн. 62 коп.) недоплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видачу наказів доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України .

Повний текст постанови виготовлено 26.09.2014 р.

Головуючий Ю.Б. Парусніков

Судді Л.М. Білецька

Т.А. Верхогляд