Постанова

від 25.09.2014 по справі 923/682/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2014 р.Справа № 923/682/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Тодорович І.К. - директор, Мірошніченко А.О. - за дорученням

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв"

на рішення господарського суду Херсонської області

від 29 липня 2014 року

у справі № 923/682/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр "Земля і люди"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв"

про стягнення 420.840 грн. 37 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

16.05.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр "Земля і люди" (далі позивач, Центр) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення грошових коштів в сумі 420.840 грн. 37 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 18 від 11.06.2013 р. та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг по збиранню врожаю 2013 р. на площах замовника зернових, технічних та масляних культур, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 339.850 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 14.189 грн. 01 коп. - інфляційних витрат, 45.539 грн. 04 коп. - пені, 7190 грн. 38 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі у сумі 8.135 грн. 37 коп. на сплату судового збору та 5.000 грн. - на правову допомогу.

Заявою від 20.06.2014 р. позивач змінив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача на свою користь: 339.850 грн. - боргу, 39.030 грн. 63 коп. - інфляційних витрат, 9220 грн. 57 коп. - 3% річних, 32739 грн. 17 грн. - пені, 8.135 грн. 37 коп. - понесених витрат на сплату судового збору та 5.000 грн. - понесених витрат на правову допомогу.

У відзиві відповідач позовні вимоги визнав частково та просив відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у сумі 14189 грн. 01 коп., 3% річних у сумі 7190 грн. 38 коп., 45.539 грн. 04 коп. - пені та судового збору, посилаючись на те, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту та дати вручення відповідачу рахунків на оплату послуг за договором. Крім того, акти виконаних робіт № 1 від 03.07.2013 р. та № 2 від 10.07.2013 р. є безпідставними, оскільки зазначені акти не можуть розглядатись як документи, що встановлюють вартість послуг, а лише підтверджують факт їх виконання, у зв'язку з чим підстави для нарахування пені - відсутні. Зокрема, позов заявлено позивачем передчасно, оскільки останнім не дотримана процедура досудового врегулювання спору, а тому підстави для звернення з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат по оплаті судового збору та витрат на правову допомогу - відсутні.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.07.2014 р. (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено частково та з відповідача на користь позивача стягнуто: 339.850 грн. - боргу, 24102 грн.80 коп. - інфляційних витрат, 3668 грн. 74 коп. - 3% річних, 13057 грн. 88 коп. - пені, 4522 грн. 84 коп. - понесених витрат на оплату послуг адвоката та 7613 грн. 59 коп. - понесених витрат на оплату судового збору, в решті частині позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № 18 від 11.06.2013 р. та додаткових угод до нього щодо своєчасної та повної оплати отриманих послуг по збиранню врожаю 2013 р. на площах замовника зернових, технічних та масляних культур, внаслідок чого має борг по їх оплаті в сумі 339.850 грн., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 24102 грн.80 коп. - інфляційних витрат, 13057 грн. 88 коп. - 3% річних, 13057 грн. 88 коп. - пені, 4522 грн. 84 коп. - понесених витрат на оплату послуг адвоката та 7613 грн. 59 коп. - понесених витрат на оплату судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних, пені та інфляційних витрат місцевий суд виходив з того, що позивачем при здійсненні розрахунків 3% річних, пені та інфляційних витрат визначено не вірно дату прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, а тому підстави для задоволення позову в цій частині - відсутні.

Відповідно до ст. ст. 44,49 ГПК України судові витрати по справі покладено судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду скасувати частково в частині стягнення з нього на користь позивача: 24102 грн.80 коп. - інфляційних витрат, 13057 грн. 88 коп. - 3% річних, 13057 грн. 88 коп. - пені, 4522 грн. 84 коп. - понесених витрат на оплату послуг адвоката та 7613 грн. 59 коп. - понесених витрат на оплату судового збору, оскільки воно ухвалено з порушеннями норм процесуального права та постановити нове рішення яким у задоволені позовних вимог в цій частині - відмовити.

Скарга мотивована тим, що місцевий суд стягуючи вказані суми не врахував того, що позивач не надав суду доказів на підтвердження отримання відповідачем рахунку № 3, а саме з отриманням цього рахунку, протягом 30 банківських днів з дня отримання, згідно умов договору в нього виникають зобов'язання по оплаті послуг, а у позивача право нараховувати пеню, 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Скаржник був своєчасно та належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи. Проте 25.09.2014 р. до апеляційного суду надійшло клопотання скаржника про перенесення судового засідання у зв'язку з неможливістю направлення представника до судового засідання, внаслідок відсутності на підприємстві юриста.

Назване клопотання визнано колегією суддів необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що вказана скаржником у клопотанні причина про перенесення судового засідання не є достатньою, оскільки представництво його інтересів може здійснюватися також любою іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності. Поважною причиною перенесення судового засідання може вважатися та, існування якої зумовлено факторами об'єктивного характеру, які не залежать від волі заявника, тобто ні за яких обставин не можуть бути ним змінені чи усунуті, а таких обставин у даному випадку немає.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представники позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 11.06.2013 р. між сторонами у справі укладено договір № 18, за умовами якого позивач зобов'язався провести збирання зернових, технічних та масляних культур на площах замовника, а саме: озима пшениця площею 1300 га за ціною 300 грн/га та озимий ячмінь площею 129,50 га за ціною 300 грн/га в межах території с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області, а останній прийняти ці послуги і оплатити їх вартість.

Додатковою угодою № 1 від 17.06.2013 р. сторонами погоджено загальну площу збирання озимої пшениці та ячменю в розмірі 1429,50 га та встановлено загальну ціну за надані послуги у розмірі 428850 грн.

Додатковою угодою № 2 від 20.06.2013 р. сторонами погоджено загальну площу збирання озимого ріпака в розмірі 170 га та встановлено загальну ціну за надані послуги у розмірі 59500,00 грн. в розрахунку 350 грн/га.

Згідно п. 8.1. договору останній набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором. закінчення дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

У п. 3.3. договору сторонами погоджено, що надання послуг та їх прийняття підтверджується актом приймання послуг, підписаним обома сторонам та скріпленими печатками обох сторін.

Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов'язання за договором виконав своєчасно та належним чином та надав відповідачеві послуги по збиранню озимої пшениці на загальній площі 1216,50 га, що вбачається з актів виконаних робіт (надання послуг), зокрема, акту № 1 від 03.07.2013 р. на площі 601,50 га на загальну суму 180450 грн. та акту № 2 від 10.07.2013 р. на площі 615 га на загальну суму 189400 грн., а всього на загальну суму 369850 грн.. Названі акти виконаних робіт підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками без будь-яких зауважень з боку відповідача щодо кількості, якості та вартості виконаних робіт.

Відповідно до п. 3.5. договору відповідач проводить оплату по факту виконаних послуг відповідно до рахунку позивача протягом 30-ти банківських днів з дня його отримання.

Позивач звертаючись з позовом до суду посилається на те, що ним були виставлені відповідачеві відповідні рахунки на оплату за надані послуги, а крім того, позивачем 18.03.2014 р. була направлена відповідачеві претензія щодо оплати боргу за надані послуги, яка останній була залишена без задоволення.

Дійсно, в матеріалах справи наявні, надані позивачем суду рахунки № 3 від 03.07.2013 р. на суму 180450 грн. та № 4 від 10.07.2013 р. на суму 189400 грн.

Однак, зі змісту умов договору та з урахуванням приписів ст. ст. 252, 253 ЦК України вбачається, що зобов'язання замовника оплатити виконавцю послуги виникають не з дати їх надання та/або дати складання акту приймання послуг, а за умови обов'язкового настання кількох послідовних подій, а саме, складання (підписання) сторонами акту про надання послуг, направлення його відповідачеві, і що головне, отримання замовником рахунку за надані послуги, а право позивача на нарахування відповідачу за порушення умов договору передбаченої умовами договору пені та ст. 625 ЦК України річних та інфляційних витрат, виникає виключно після закінчення 30 банківських днів з дня отримання відповідачем вказаного рахунку.

Проте, доказів того, що позивачем були направлені вищезазначені рахунки відповідачеві будь-яким чином (листом, кур'єром або під особистий підпис) і що останній, дійсно, отримав ці рахунки в матеріалах справи не міститься та таких доказів, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, позивачем суду не надано, хоча в даному випадку саме він повинен довести обставини на які посилається, тобто довести не лише факт отримання відповідачем таких рахунків, а і конкретну дату їх отримання.

Як свідчать матеріали справи 17.10.2013 р. відповідач на рахунок позивача перерахував 30.000 грн. з зазначенням призначення платежу: "Збирання зернових культур. Згідно рахунку № 3 від 03.10.2013, в т. ч. ПДВ 20% 5000 грн.", що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача (а. с. 83).

Вищенаведене беззаперечно свідчить про те, що рахунок № 3 фактично був отриманий відповідачем.

Оскільки, будь-яких інших доказів, які б свідчили про вручення рахунку № 3 позивачем відповідачеві у період до 17.10.2013 р. матеріали справи не містять, то колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду що рахунок № 3 міг бути отриманий відповідачем у день здійснення вказаної грошової (банківської) операції, тобто 17.10.2013 р., а тому днем прострочення виконання грошового зобов'язання, щодо оплати послуг (виконаних робіт) за актом виконаних робіт № 1 від 03.07.2013 та рахунком № 3 є дата - 17.11.2013 р.

Таким чином, відповідач за надані послуги по збиранню озимої пшениці на загальній площі 1216,50 га на підставі акту виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 03.07.2013 р. на площі 601,50 га розрахувався частково у сумі 30.000 грн.

Решта частина боргу по оплаті за надані послуги по збиранню озимої пшениці на загальній площі 1216,50 га на підставі акту виконаних робіт (надання послуг) № 1 від 03.07.2013 р. в сумі 150.450 грн. залишилася не погашеною.

Будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність боргу у відповідача перед позивачем у сумі 150450 грн. за актом виконаних робіт № 1 від 03.07.2013 р. та рахунку № 3 від 03.07.2013 р. матеріали справи не містять та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 18.03.2014 р. звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, у який в обґрунтування своєї позиції робив послання на акти приймання робіт № 1 від 03.07.2013 р. та № 2 від 10.07.2013 р. та на рахунки № 3 від 03.07.2014 р. та № 4 від 10.07.2013 р., які нібито отримані відповідачем 21.03.2014 р.

Відповідач у відзиві на позов визнав факт надання та несплати вказаних послуг на загальну суму 339.850 грн., однак заперечував, що позивач виставляв йому рахунки на їх оплату, а тому підстави для нарахування позивачем йому пені, річних та втрат від інфляції відсутні.

Згідно ч. 1 ст. 35 ГПК України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 339.850 грн. боргу, внаслідок чого судове рішення в цій частині ніким не оскаржене.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .

Так як, за актом № 1 від 03.07.2013 р. та рахунком № 3 від 03.07.2013 р. надані послуги позивачем, відповідач повинний був оплатити до 17.11.2013 р. включно, але здійснив оплату частково, а решту частину боргу у сумі 150450 грн. не оплатив, то місцевий суд дійшов до правомірного висновку про те, що відповідач повинний сплатити позивачеві 3% річних у сумі 2534 грн. 98 коп. за період з 18.11.2013 р. по 10.06.2014 р. виходячи із суми боргу 150.450 грн. на підставі рахунку № 3 від 03.07.2013 р. та акту № 1 від 03.07.2013 р.

Водночас, колегія суддів не може погодитися з висновками місцевого суду щодо визначення періоду нарахування індексу інфляції, оскільки останнім не враховано рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р., відповідно до якого сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розраховується починаючи з наступного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи, борг за рахунком № 3 від 03.07.2013 р. виник у відповідача станом на 17.11.2013 р., а тому враховуючи вищезазначені приписи, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р., сума боргу повинна індексуватися з наступного місяця, тобто з грудня 2013 р. та за період до травня 2014 р. включно.

Так, інфляційні витрати за період з грудня 2013 р. по травень 2014 р. складають 16571 грн. 56 коп., виходячи з наступного розрахунку:

Сума інфляційних втрат = С х Пс - С, де С - сума заборгованості; Пс - сукупний індекс інфляції, який розраховано наступним чином:

Пс = (П-1: 100)*(П-2: 100)*(П-3: 100)*...*(П-Z :100), де П-1 - індекс інфляції за перший місяць прострочки; П-2 - індекс інфляції за другий місяць прострочки; П-3 - індекс інфляції за третій місяць прострочки; П-Z - індекс інфляції за останній місяць прострочки; виходячи з суми боргу 150450 грн. та періоду прострочки.

Так як, сукупний індекс інфляцій за період з 01.12.2013 р. по 31.05.2014 р. складає 1,110%, то збитки від інфляції складають: 150450х 1,110 - 150450 = 16.571 грн. 56 коп., внаслідок чого протилежні висновки місцевого суду в цій частині є помилковими, а тому оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до п. 5.4. договору, сторона, що прострочила виконання зобов'язання за Договором, сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого прострочення від вартості невиконаного зобов'язання, у зв'язку з чим відповідач повинний сплатити позивачеві пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання виходячи з наступного розрахунку:

- Облікова ставка НБУ з 18.11.2013 р. по 14.04.2014 р. визначена на рівні 0,036%, тому: за період з 18.11.2013 р. по 14.04.2014 р., виходячи з суми боргу 150450 грн. відповідач повинний сплатити позивачеві пеню у розмірі 7930 грн. 57 коп.,

- Облікова ставка НБУ з 15.04.2014 р. по 18.04.2014 р. визначена на рівні 0,052%, тому: за період з 15.04.2014 р. по 18.04.2014 р., виходячи з суми боргу 150450 грн. відповідач повинний сплатити позивачеві пеню у розмірі 313 грн. 27 коп., а всього за період з 18.11.2013 р. по 18.04.2014 р. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8243 грн. 84 коп. пені.

Водночас, колегія судді не погоджується з висновками місцевого суду про те, що строк оплати вартості наданих послуг за актом виконаних робіт № 2 від 10.07.2013 р. настав для відповідача - 22.04.2014 р. з огляду на наступне.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що факт отримання відповідачем рахунку № 4 від 10.07.2013 р. на суму 189400 грн. підтверджується тим, що отримавши претензію про оплату послуг відповідач не направив йому будь-яких зауважень, тобто своєю мовчазною згодою підтвердив обставини викладені в претензії, зокрема одержання вказаних рахунків саме 21.03.2014 р. (а.с. 84)

Але, такі доводи позивача не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки, дійсно, у зазначеній претензії, яку отримано відповідачем 21.03.2014 р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення позивач посилається на нібито отримання 21.03.2014 р. відповідачем рахунків № 3 від 03.10.2013 р. та № 4 від 10.07.2013 р., однак таке посилання ніяким чином не підтверджує самого факту направлення цього рахунку відповідачу і тим паче факту його отримання останнім.

Та обставина, що відповідач не надав відповідь на претензію не може бити визнана його мовчазною згодою (визнанням) щодо зазначених в претензії даних, в т.ч. стосовно отримання ним рахунку, а може лише свідчить про неповажне відношення відповідача до свого контрагента за договором.

Додані позивачем до претензії повідомлення про вручення поштового підправлення лише підтверджують факт направлення позивачем відповідачу цієї претензії і отримання її відповідачем 21.03.2014 р., однак ніяким чином не підтверджують направлення, а тим паче конкретну дату отримання відповідачем рахунку позивача № 4 від 10.07.2014 р.

Слід зазначити, що представники позивача в усних поясненнях наданих апеляційному суду визнали, що докази направлення та отримання відповідачем вищевказаного рахунку, крім посилання на це в претензії - відсутні.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про те, що позивач всупереч ст. 33 ГПК України не довів належними та достатніми доказами факту відправлення відповідачеві рахунку № 4 і отримання останнім цього рахунку, а саме лише з наявністю факту отримання відповідачем цього рахунку і не здійснення його оплати на протязі 30 банківських днів, у позивача, згідно умов договору, виникає право вимагати сплати пені, річних та інфляційних витрат, а тому підстави для задоволення цих вимог - відсутні.

Місцевий суд не звернув уваги на вказані обставини справи, а тому дійшов до помилкового висновку щодо обґрунтованості вищевказаних вимог позивача, у зв'язку з чим оскаржене рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Посилання скаржника на порушення позивачем і судом першої інстанції процедури досудового врегулювання спору є необґрунтованими та хибними, оскільки рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ТОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 р. № 15-рп/2002 встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, правосуддя здійснюється виключно судами. Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

Аналогічні приписи містяться і в постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., внаслідок чого протилежні доводи скаржника не можуть бути прийнятим до уваги.

Відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, позовні вимоги підлягають задоволенню на 87,25 % (позов з урахуванням заяви від 20.06.2014 р. заявлений на суму 420840 грн. 37 коп., а підлягає задоволенню на суму 367.200 грн. 38 коп.), то відповідач на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України повинний відшкодувати позивачеві понесені витрати на сплату судового збору за подання позову в сумі 7344 грн. та 4362 грн. 50 коп. - понесених витрат на оплату послуг адвоката.

На думку скаржника суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь позивача понесені витрати на послуги адвоката.

Однак, з такими доводами скаржника колегія суддів погодитися не може з огляду на наступне.

Відповідно до абз. 1 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Пунктом 6.3. вищезазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України передбачено відшкодування позивачеві витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Як вбачається з матеріалів справи 06.05.2014 р. між позивачем та адвокатом Мірошніченко А.О. укладено договір про надання юридичних послуг № 14, за умовами якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з правового супроводження господарської діяльності замовника, а останній прийняти та оплатити такі послуги.

Відповідно до п. 3.1. вартість послуг адвоката складає 5000 грн.

06.05.2014 р. позивачем здійснено оплату послуг адвоката у сумі 5.000 грн., що підтверджується квитанцією № 00014 від 06.05.2014 р.

Матеріали справи свідчать, що адвокат п. Мірошніченко А.О. свої зобов'язання за укладеним договором про надання послуг адвоката виконав у повному обсязі, по-перше, склав процесуальні документи по даній справі, по-друге, приймав участь у судових засіданнях, що вбачається з протоколу судового засідання тощо.

Таким чином, позивачем вимоги чинного законодавства України щодо надання документального підтвердження витрат на послуги адвоката та приписи постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7, виконано у повному обсязі та надано усі необхідні документи, а саме: угоду про надання послуг щодо ведення справи у суді від 20.09.2013 р., копія свідоцтва адвоката п. Мірошніченко А.О. № 753 від 06.03.2012 р., який представляв інтереси позивача у суді, та квитанція на суму 5.000 грн., що підтверджує сплату відповідних послуг адвоката.

З урахуванням вищенаведеного, а також часу, необхідного кваліфікованому фахівцю в галузі права на вивчення обставин справи, підготовку матеріалів, збору необхідних доказів, тривалістю справи та її складністю колегія суддів вважає, що витрати на оплату послуг адвоката в сумі 4362 грн. 50 коп. є цілком розумними та співрозмірними для даної справи, внаслідок чого протилежні доводи скаржника також до уваги прийнятими бути не можуть.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на 27% (так як скаржник просив скасувати рішення частково та відмовити у задоволені позову на суму 52965 грн. 85 коп., а скарга задоволена на суму 13908 грн. 97 коп.), то позивач повинний відшкодувати відповідачеві понесені судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скаргу в сумі 246 грн.65 коп. на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України.

Так як, при ухваленні судового рішення місцевий суд невірно визначив розмір 3% річних, інфляційних витрат та пені, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача та, як наслідок цього, здійснив неправильний розподіл судових витрат між сторонами у справі, то оскаржене рішення в цій частині підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв" задовольнити частково.

Пункт другий резолютивної частини рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2014 р. у справі № 923/682/14 частково скасувати та викласти його в наступній редакції:

„2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр "Земля і люди": 339.850 грн. - боргу, 2534 грн. 98 коп. - 3% річних, 16571 грн. 56 коп. - інфляційних витрат, 8243 грн. 84 коп. - пені, 7344 грн. - понесених витрат на оплату судового збору за подання позову та 4362 грн. 50 коп. - понесених витрат на оплату послуг адвоката".

В решті частині рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2014 р. у справі № 923/682/14 залишити без змін.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Науково-технологічний центр "Земля і люди" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агротекс-Миколаїв": 246 грн. 65 коп. - понесених витрат по справі на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов'язати господарський суд Херсонської області видати відповідні накази із зазначенням повних та необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.09.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.