Ухвала

від 16.09.2014 по справі 809/235/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 р. № 876/5362/13 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Рибачука А.І.

за участю секретаря судових засідань: Ратушної М.І.

представника позивача - Зюбрецького Ю.З.

представника відповідача - Лаврука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Плеяда-ІФ» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

17.01.2013 позивач - ТОВ «Плеяда-ІФ» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - Долинської ОДПІ у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2012 №№ 0000860220, 0000850220.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем в основу висновків акта перевірки, який став підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, покладено те, що ТОВ «Плеяда-ІФ» здійснило придбання товарів від СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Ріне» за нікчемними правочинами. Позивач вважає такі висновки протиправними, оскільки у акті перевірки не наведено жодної підстави та жодного доказу, які б давали можливість вважати вказані правочини нікчемними. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину, або однією із сторін. Однак, податковим органом такої вини не встановлено. Також, позивач вказує на те, що покупець товару не може нести відповідальність за недодержання податкової дисципліни продавця товару.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 позов задоволено.

Із цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її скасувати та у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що висновки зроблено в акті перевірки на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких не підтверджено здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності. Відсутність їх за місцем знаходження на момент перевірки. А також позивачем не підтверджено руху товарів товарно-транспортними накладними, які є необхідною документацією при здійсненні перевезень товарів.

Представник апелянта у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та просить її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив та просить залишити її без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що з 14.11.2012 по 20.11.2012 відповідачем проводилася документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Плеяда-ІФ» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства при здійсненні операцій з СПД ОСОБА_4 за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 та ТОВ «Ріне» за період з 01.07.2011 по 30.09.2011, результати якої оформлені актом від 27.11.2012 № 3947/220/33715163

Згідно висновків акта, під час перевірки встановлено, зокрема, наступні порушення:

- ч.ч. 1, 5 ст. 203, п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, здійснення операцій на підставі нікчемних правочинів, прийнято до виконання документи на операції, що порушують публічний порядок, а відповідно, суперечать законодавчим та нормативним актам;

- пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України внаслідок включення до складу податкового кредиту ПДВ за операціями, що проведено на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого безпідставно завищено податковий кредит на загальну суму 1945 грн, у тому числі за листопад 2010 року 132 грн, за липень 2011 року - 1813 грн;

- пп. 7.4.1, п. 7.4, пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198 ПК України, завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування та включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 1945 грн, а саме за листопад 2010 року на - 132 грн, за липень 2011 року - 1813 грн;

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.9 ст. 5, пп. 11.2 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оплакування прибутку підприємств», п. 138.2, ст. 138, пп. 39.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2, пп. 2.15 та пп. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - віднесено до складу валових витрат з податку на прибуток за операціями, які проведені на підставі нікчемного правочину, та первинних документів на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено витрати по податку на прибуток підприємств в загальній сумі 9723 грн у тому числі за 2010 рік (IV квартал) в сумі 658 грн, за 2-3 квартали 2011 року в сумі 9065 грн;

- п. 5.1, пп. 5.2.1, 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2 ст. 138, пп. 39.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України - заниження суми податкових зобов'язань з податку на прибуток на 2249,00 грн в т.ч. за IV квартал 2010 року в сумі 164 грн, за ІІІ квартал 2011 року - 2085 грн в результаті допущених порушень описаних в п. 3, п. 3.1.1 та 3.1.2 акта перевірки.

До таких висновків податковий орган дійшов з огляду на те, що у ході перевірки на підставі використаних актів про проведення аналізу діяльності контрагентів позивача, зокрема: акт від 24.09.2012 року №404/17-2830414333 Городоцької МДПІ про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового законодавства СПД ФО ОСОБА_4 за період з 01.04.2011 по 06.09.2012 та з 01.10.2010 по 30.11.2010. За результатами цієї перевірки було встановлено, що СПД ФО ОСОБА_4 здійснював свою фінансово-господарську діяльність з ПП «Аеромакс-Сервіс», яке має ознаки фіктивності, як наслідок податковим органом поставлено під сумнів реальну можливість здійснення господарських (придбання, транспортування, та реалізація товару) операцій між СПД ФО ОСОБА_4, ПП «Аеромакс-Сервіс» та відповідно і ТзОВ «Плеяда-ІФ».

Також під час перевірки взято до уваги акт від 06.06.2012 № 43/22-5/23694318 Кіровоградської ОДПІ про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Ріне» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011. Перевіркою встановлено, що місцезнаходження даного суб'єкта господарювання не встановлено, тобто воно відсутнє за своєю юридичною адресою. Крім того, відносно директора ТОВ «Ріне» ОСОБА_5 та засновника підприємства ОСОБА_6 порушено за фактом фіктивного підприємництва кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 КК України.

Внаслідок цього зроблено висновок про діяльність вказаних підприємств спрямованої на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, не набуття ними належним чином цивільної право-дієздатності, висновку про фіктивність правочинів між ними та їх контрагентами.

На підставі акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000850220 від 13.12.2012, яким ТОВ «Плеяда-ІФ» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 2290,00 грн., в тому числі за основним платежем 2249 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями 41 грн; № 0000860220 від 13.12.2012, яким ТОВ «Плеяда-ІФ» зменшено від'ємне значення суми ПДВ у розмірі: 132 грн 1813 грн за 7 міс. 2011 року та 132 грн за 11 міс. 2010 року.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити, оскільки у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій з СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Ріне». Обставини, коли контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту у разі, коли цей платник має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Щодо висновків відповідача про нікчемність укладених позивачем угод та відсутність господарських операцій, суд першої інстанції зазначив, що для визнання договору недійним необхідним є наявність умислу в обох сторін або однієї із них. Проте, у матеріалах справи відсутні докази обставин, встановлені податковим органом на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішення, а тому їх скасував.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат до 01.04.2011 були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР, а після цієї Податковим кодексом України.

Так, пунктом 5.1 Закону N 334/94-ВР визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт 5.1 повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначені Законом України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (тут та далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 цього Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку до 01.01.2011 регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР), а після цієї дати Податковим кодексом України.

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону N 168/97-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу ( 2755-17 ), та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу ( 2755-17 ), протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як вбачається із матеріалів справи, 08.11.2010 позивачем (Покупцем) укладено усну угоду із СПД ОСОБА_4 на поставку товару.

08.11.2010 вказаним контрагентом сформовано видаткову накладну № 49829, відповідно до якої ТОВ «Плеяда-ІФ» отримало (придбало) у СПД ОСОБА_4 диск тормозний skania i429X45 SKA100 1 шт. вартістю 789,74 грн в тому числі ПДВ 131,62 грн (а.с. 36).

Згідно рахунку-фактури № 49829 від 08.11.2010 ТОВ «Плеяда-ІФ» придбало у СПД ОСОБА_4 диск тормозний skania i429X45 SKA100 1 шт. вартістю 789,74 грн в тому числі ПДВ 131,62 грн (а.с. 37).

08.11.2010 СПД ОСОБА_4 сформовано податкову накладну від 08.11.2010 № 49829 на придбання товару - диск тормозний skania i429X45 SKA100 1 шт. вартістю 789,74 грн. в тому числі ПДВ 131,62 грн (а.с.38).

Факт оплати придбаного товару підтверджується долученою до матеріалів справи копією платіжного доручення (а.с. 39).

Також, 06.07.2011 позивачем (Одержувач) укладено усну угоду із ТОВ «Ріне» про надання послуг - капітальний ремонт насос-форсунки, монтаж/демонтаж насос-форсунки, діагностика електронної системи автомобіля «Сканія».

Згідно рахунку-фактури № СФ-0000401 від 06.07.2011 та акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000073 від 06.07.2011, ТОВ «Плеяда-ІФ» отримало від ТОВ «Ріне» послуги, а саме: капітальний ремонт насос-форсунки, монтаж/демонтаж насос-форсунки, діагностика електронної системи автомобіля вартістю 10878 грн в тому числі ПДВ 1813 грн (а.с. 40).

Відповідно до платіжного доручення № 102 від 06.07.2011 позивач перерахував на рахунок ТОВ «Ріне» за технічне обслуговування автомобіля «Сканія» грошові кошти в розмірі 10878,00 грн. (а.с. 42).

На підтвердження реальності господарських операцій позивачем до матеріалів справи також долучено витяг з книги по розрахунках з постачальниками ТОВ «Плеяда-ІФ», зокрема: СПД ОСОБА_4 та ТОВ «Ріне», акт про списання запасних частин від 30.11.2010, реєстр отриманих та виданих податкових накладних за листопад 2010 року та за липень 2011 року (а.с. 43-50).

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, придбаний товар був використаний позивачем у господарській діяльності, оскільки видом діяльності ТОВ «Плеяда-ІФ» за КВЕД є - 60.24.0 діяльність автомобільного вантажного транспорту, що дає можливість для віднесення врахування витрат на їх придбання під час визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств та віднесення сплачених у ціні придбаних товарів сум ПДВ до складу податкового кредиту.

У період здійснення господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані платниками ПДВ, а саме: ТОВ «Ріне» свідоцтво № 100309988 видане 01.12.2010, СПД ОСОБА_4 свідоцтво № 100299651 видане 31.08.2010, що підтверджується відомостями у актах перевірок зазначених суб'єктів господарювання (а.с. 86 зворот, 93, 110-111). Анулювання реєстрації цих осіб, як платників ПДВ, відбулося після спливу тривалого час з моменту здійснення господарських операцій з позивачем.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на відсутність у позивача товарно-транспортної документації, оскільки пунктом 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 року № 207 для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

Відповідно до преамбули Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, цими правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

За таких обставин, відсутність у позивача товарно-транспортної документації, не дає підстав вважати господарську операцію такою, що не відбулася та як наслідок зменшення валових витрат з податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з ПДВ.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними збільшення позивачу податкового зобов'язання з огляду на не підтвердження реальності господарських операцій між СПД ОСОБА_4 та ПП «Аеромакс-Сервіс», оскільки установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує дану господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом позивачу грошового зобов'язання. Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї господарської операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку, тобто у даному випадку між позивачем та СПД ОСОБА_4, а не між СПД ОСОБА_4 та ПП «Аеромакс-Сервіс».

Не обґрунтованим є також посилання податкового органу на відсутність ТОВ «Ріне» за місцем знаходження, оскільки зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права (покупця) на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нараховано ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Даний висновок суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Бульвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 № 21-47а10, яка у відповідності до ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для врахування судом під час вирішення спору у подібних правовідносинах.

Щодо посилання податкового органу на нікчемність правочину, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Тобто обов'язковою умовою, для визнання договору нікчемним є наявність умислу у сторін (сторони) угоди, що означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи.

Відповідачем не наведено жодних доказів, які б вказували на наявність умислу та мети у позивача чи його контрагента на порушення спірними правочинами публічного порядку та спрямування їх на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому такі підлягають скасуванню. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а тому така задоволеною бути не може.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 809/235/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

А.І. Рибачук

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 19.09.2014.