Ухвала

від 08.09.2014 по справі 2а-6846/11/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2014 року Справа № 9104/152397/11

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Пліша М.А.,

суддів Шинкар Т.І., Ільчишин Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Ждимир-плюс» приватного підприємства «Ждимир» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Ждимир-плюс» приватного підприємства «Ждимир» до державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівскої області про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

дочірнє підприємство «Ждимир-плюс» приватного підприємства «Ждимир» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Жовківському районі Львівської області в якому просило визнати дії працівників ДПІ у Жовківському районі щодо винесення податкових повідомлень-рішень від 31.05.2011 р. №000408/2300/7391 на суму 482540 грн. та №000407/2300/7391 на суму 398583 грн. неправомірними та скасувати зазначені податкові повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції дочірнє підприємство «Ждимир-плюс» приватного підприємства «Ждимир» оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає, що судом при розгляді справи не взято до уваги та не проаналізовано порядок застосування законодавства працівниками ДПІ при проведені перевірки та законності нарахування валових витрат та валових доходів платника податків який перевірявся, що в свою чергу призвело до неправильного нарахування податку на додану вартість підприємства. У позовній заяві чітко було вказано які допущені порушення працівниками відповідача по справі, а саме: актом від 13 травня 2011 року за № 656/23-0/32641819, пункт 3.1 Податок на прибуток, п. 3.1.1 «Валовий дохід» (стор. Акту № 4) визначено, що ДП «Ждимир-плюс» ПП«Ждимир» з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року встановлено заниження валового доходу в суміі 191494 гри., а саме по умовно нарахованих відсотках по поворотній фінансовій допомозі ПП «Синевир К». Податковим органом помилково наводиться дане порушення, оскільки відповідно до листа від 16.08.2004 року № 6954/15-П16 ДПА України визначено, що у разі, якщо платник податку - позичальник не включив суму отриманої поворотної фінансової допомоги до складу валових доходів, то відповідно до Роз'яснення зазначене не вважається порушенням податкового законодавства. Починаючи з 01.01.2004 р. втрачає силу правило, визначене пунктом 1 розділу II Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», і тому у разі якщо у платника податку на кінець будь-якого звітного (податкового) періоду 2004 р. залишиться неповернена сума поворотної фінансової допомоги, отриманої до 01.01.2003 р., то такий платник податку повинен розрахувати умовні відсотки на кінець такого звітного (податкового) періоду та включити їх до складу валового доходу відповідно до правил, визначених підпунктом 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

У відповідності до наказу від 24.01.2004 року № 26 ДПА України «Про затвердження податкового роз'яснення» розділ II п. 4.1 визначає, що Платник податку, який отримав таку допомогу від особи, що є платником податку з прибутку підприємств та сплачує податок за ставками, визначеними пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 Закону, і не має пільг із сплати цього податку, включає до валових доходів звітного періоду суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець такою звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої пової фінансової допомоги. При цьому сума умовно нарахованих процентів, що були включені в попередньому податковому періоді до складу валового доходу не зменшується (не коригується), при розрахунку податку на прибуток наростаючим підсумком з початку року, у наступному звітному періоді.

Тому апелянт вважає, що валовий дохід з умовно нарахованих процентів включаються до валового доходу ПП «Синевир К», а не до валового доходу ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир».

Крім того у акті перевірки (п. 3.1.2 «Валові витрати» (стор. Акту № 12) ревізором-інспектором зазначено, що ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир» за період з 01.10.2009 по 31.12.2010 року зайво віднесено до складу валових витрат витрати на придбання товарів: рекламних щитів, рекламних бігбордів, рекламних проспектів та послуг: експедиційних, маркетингових, юридичних, які отримано від підприємств ТзОВ «Візар-Інвест», ПП ОСОБА_1, ТзОВ «Торгсервіс-компані», ТзОВ «Промстрой Технологія», ПП «Група-Сталь», ТОзВ «За-Стройбуд», ТзОВ «Грифскад Свалява». У підпункті 1експедиційні, транспортно-експедиційні послуги (стор. Акту № 16) зазначено, що ТзОВ «Візар-Інвест» за своєю юридичною адресою не знаходиться, а тому є порушення пп. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.7.1 п 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Однак ДП «Ждимнр-плюс» ПП «Ждимир» не може нести відповідальність та сплачувані коші за зобов'язаннями інших юридичних осіб, які через деякий час не перебувають, чи не знаходяться у місці своєю державної реєстрації.

Судом першої інстанції вказані обставини до уваги не взято, а також і не проаналізовано наступні порушення, які були описані в позовній заяві, а саме: посилання працівників податкового органу на ст. 215, ст. .228 Цивільного кодексу України про визначення правочину нікчемним є безпідставним та є порушенням норм Цивільного права України, оскільки договір з ТзОВ «Візар-Інвест» укладено з дотриманням всіх вимог законодавства, яке діяло на момент укладення договору.

Додатково у процесі перевірки по укладенню договорів з ПП «Група сталь» зазначено, що до перевірки не надано два договори, а саме договір № 22/3 від 22.12.2009 року та договір № 19/5 від 19.01.2010 року, що взагалі є незрозумілим, оскільки вказані договори обліковано на підприємстві і знаходяться разом з іншими договорами. Також податковий орган посилається на те, що ПП «Група Сталь» 28.10.2010 року визнаноно банкрутом, однак дані твердження до уваги взяти не можна оскільки договір та акти здачі прийняття робіт підписано ще на початку 2010 року і підприємство діяло та надавало послуги. Посилання в акті перевірки інспекторів на відсутність товарно-транспортних накладних чи шляхових листів на перевезення до перевірених договорів також є безпідставними оскільки їх наявність в матеріалах підприємства є не обов'язковою оскільки вони находяться в експедитора який і займається тими чи іншими перевезеннями та у самого перевізника, а не у замовника експедиційних послуг.

У підпункті II. Маркетингові послуги (сторінка акту перевірки 20-23) зазначено, що ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир» надано маркетиногові послуги ПП ОСОБА_1. ТзОВ «За-Стройбуд», ПП «ГРупа-сталь» на суму 609584грн. і віднесено до валових витрат частково і не надано договір укладений ТзОВ «За-Стройбуд» від 01.07.2010 року , що є черговою неточністю в акті перевірки, оскільки договір оглядався однак в акті перевірки не відображений і буде наданий у судове засідання, що і було зроблено в залі судового засідання, однак належної уваги вказаним договорам суд не приділив і оцінки не надав.

Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1, пункту 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних, як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих)протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті. Для перевірки було подано всі необхідні документи, зокрема, що стосується нарахування валових витрат, однак не всі документи описано та відображено в акті перевірки.

Також в акті перевірки зазначено що підприємство не надало первинні документи господарської діяльності по відношенню до ТзОВ «Грифсклад Свалява» та ТзОВ «За-Стройбуд» у підпункті «Послуги без підтверджуючих документів». Всі договори та інші документи є в бухгалтерському обліку підприємства та будуть надані у судове засідання, що було зроблено представниками позивача, Вказані порушення при перевірці також відобразилися у п. 3.1.4 Висновку щодо повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир».

Перевіркою також встановлено (лист №37-39 Акту) п.3.2 «Податок на додану вартість» п, 3.2.2 «Податковий кредит» перевіркою податкового кредиту за період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року встановлено його завищення па загальну суму 318867 грн.. Апелянт вважає, що ревізором-інспектором допущено помилку при нарахуванні сум податкового кредиту оскільки як і у розділі Вадові витрати не взято до уваги договори укладені підприємством ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир» з іншими підприємствам, які описано вище в запереченні, що призвело до неточного нарахування сум відшкодувань ПДВ.

У відповідності до ст. 86 п. 86.3 Податкового кодексу України визначено, що у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються органом державної податкової служби протягом п'яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв'язку з необхідністю з'ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях. У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, орган державної податкової служби зобов'язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочою дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду. Участь керівника відповідного органу державної податкової служби (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов'язковою. Такі заперечення є невід'ємною частиною акта (довідки) перевірки.

У відповідності до даних вимог ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир» звернулося до ДПІ у Жовківському районі із запереченням № 50 від 20.05.2011 року на акт перевірки однак викладені в запереченні факти податковим органом до уваги не взято і акт перевірки не переглянуто, що є порушенням порядку розгляду заперечень.

На підставі наведеного просить скасувати постанову суду першої інстанції а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно Акту від 13.05.2011 р. №656/23-0/32641819 «Про результати планової виїзної перевірки ДП «Ждимир-плюс» ПП «Ждимир» (код за ЄДРПОУ 32641819) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010» відповідачем констатовано порушення позивачем п. п. 5.1., 5.2.1., 5.3.9., 5.4.4., 4.1.6., 1.22.1, 1.31.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 386032 грн.; а також п. 7.4.4. Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податкове зобов'язання на суму 318867 грн. На підставі вказаного акту винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 31.05.2011 р. №000408/2300/7391 за платежем податок на прибуток підприємства в сумі 482540 грн., у т.ч. за основним платежем - 386032 грн., за штрафними (фінансовими санкціями - 96508 грн. та №000407/2300/7391 за платежем податок на додану вартість в сумі 398583 грн., у т.ч. за основним платежем - 318867 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 79716,75 грн.

Розглядаючи спір судом першої інстанції з'ясовано, що згідно акту перевірки, заперечень відповідача вбачається, що висновок про порушення був зроблений у зв'язку із тим, що, зокрема, за даними бухгалтерського обліку позивача рахується дебіторська заборгованість по ПП «Синєвир-К» у сумі 1313662 грн. і вказана заборгованість визнається позивачем, як факт отримання цих коштів в якості поворотної фінансової допомоги. Відповідно ж до даних відповідача вказаний суб'єкт у розумінні п. 1.26. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є пов'язаний із позивачем, оскільки їх директором є одна особа, інших доказів судом не встановлено. Більше того договору такої поворотної допомоги чи документів на його виконання позивач не надав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вірно врахував, що згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно із п. 1.22.1. Закону України «Про оподаткувань прибутку підприємств» безповоротна фінансова допомога - це не лише сума коштів, передані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених(списаних); а й сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції підставно вважав, що відповідачем обґрунтовано донараховано до валових доходів позивача умовно нараховані відсотки в сумі 191494 грн.

Крім того суд першої інстанції з'ясував, що податковий орган вважає, що за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р. позивач безпідставно включив до складу валових витрат витрати на придбання товарів: рекламних щитів, рекламних бігбордів, рекламних проспектів та послуг, експедиційних, маркетингових, юридичних, які були отримані від ТзОВ «Візар-Інвест» в сумі 45000 грн., ПП ОСОБА_1 в сумі 295000 грн., ТзОВ «Торгсервіс-Компані» на суму 123000 грн., ТзОВ «Промстрой Технологія» в сумі 300000 грн., ПП «Група «Сталь» в сумі 639500 грн., ТзОВ «За-Стройбуд» в сумі 805700 грн., ТзОВ «Грифскад Свалява» в сумі 44032 грн. Доказів їх надання відповідачу під час перевірки суду не надано, а застереження про ненадання таких документів в акті перевірки позивачем не оскаржувалось.

Згідно ж копій договорів, наданих суду першої інстанції, транспортної експедиції не вбачається, який саме товар та куди мав перевозитись. Договорів поставки, якими б опосередковувались зазначені договори перевезення та транспортного експедирування суду не надано, як і доказів їх виконання. У актах приймання-передачі наданих послуг взагалі не вбачається, які саме послуги надавались, окрім їх виду, що відповідає назві договору. Доказів проведення оплати зазначених послуг не надано, як і будь-якого зв'язку вказаних послуг з діяльністю позивача, їх вплив на господарську діяльність позивача чи її результатів. Крім того, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що навіть такі неналежно документально підтверджені витрати були включені в облік позивачем лише частково.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що згідно постанов Жовківського районного суду від 26.07.2011 р. у справах №3- 1206/11 та 33-1205/11 директор та головний бухгалтер позивача були визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, що полягало у заниженні податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість згідно з актом від 13.05.2011 р. №656/23-0/32641819, а згідно із ч. 4 ст. 72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, яка набрала законної сили, є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того суд першої інстанції правильно вказав, що згідно із п. п. 5.1., 5.2.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Відповідно до п. 4.1., 4.1.6. вказаного Закону, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. Відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до вимог п.2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України за №88 від 24.05.1995р., первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно із п.2.4 вказаного Положення, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Долучені до матеріалів справи документи не підтверджують фактичне виконання господарських зобов'язань та не відповідають встановленим вимогам. Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній на дату існування відповідних відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом. Згідно із пп. 7.2.1., п. 7.2 ст. 7 вказаного закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками визначені реквізити. Згідно п.п. 7.4.1. вказаного Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 ст. 6 та ст. 8 цього закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п. 7.4.4. Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), при цьому такі витрати повинні бути підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що позивачем не доведено підставність включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Тому у задоволенні позовних вимог відмовлено вірно.

Враховуючи зазначене суд апеляційної інстанції вважає,що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а постанова відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч.3 ст. 160, ч. 4 ст. 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, ст.205, ст.206, ст. 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу дочірнього підприємства «Ждимир-плюс» приватного підприємства «Ждимир» - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 листопада 2011 року по справі № 2а-6846/11/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді Т.І. Шинкар

Н.В. Ільчишин

Повний текст ухвали виготовлений 12.09.2014 року