Постанова

від 04.09.2014 по справі 826/11489/14

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 1/248

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2014 року 14:24 № 826/11489/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Легейді Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт сервіс" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.02.2014 № 0000632205 та № 0000642205, за участі представників сторін:

представника позивача Столяренко Т.П.,

представника відповідача Мильнікової М.М.,

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04.09.2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт Сервіс" (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 17.02.2014 № 0000632205 та № 0000642205.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/11489/14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2014 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні 04.09.2014 року представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення адміністративного позову, з підстав викладених у письмових запереченнях.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

На підставі наказу від 16.01.2014 року № 86 та направлення на проведення перевірки від 22.01.2014 № 127 на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Спорт Сервіс" (код ЄДРПОУ 35182323) з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Мірабуд-плюс" (код ЄДРПОУ 37635946) за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, ТОВ "Адея Кепітал" (код ЄДРПОУ 37317539) за період з 01.06.2011 по 30.09.2011, ТОВ "Селена-С" (код ЄДРПОУ 37322973) за період з 01.03.2011 по 30.04.2011, за результатом якої складено акт перевірки від 30.01.2014 № 2195/26-53-22-05-21/35182323.

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 134382,00 грн., в т.ч. за березень 2011 р. - 9849,00 грн., за травень 2011 р. - 26666,00 грн., за червень 2011 р. - 14667,00 грн., за липень 2011 р. - 15500,00 грн., за вересень 2011 р. - 250000,00 грн., за червень 2012 р. - 42700,00 грн.;

- п. 138.1, 138.2, пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, п. 1, 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 150269,00 грн., в т.ч. за І квартал 2011 - 11326,00 грн., ІІ кв. 2011-47533,00 грн., ІІІ кв. 2011 - 45675,00 грн., ІІ кв. 2012 - 44835,00 грн.

На підставі складеного акту перевірки від 30.01.2014 № 2195/26-53-22-05-21/35182323 податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення від 17.02.2014:

- № 0000632205, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 163 478,75 грн., з якої: за основним платежем - 150269,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11209,75 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств, код платежу: 11021000 (Т. 1, а.с. 36);

- № 0000642205, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 175 983,00 грн., з якої: за основним платежем - 134382,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41601,00 грн. за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу: 14010100 (Т. 1, а.с. 37).

Не погоджуючись з вищевказаними висновками податкового органу, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2014 залишено без задоволення первинну скаргу ТОВ "Спорт Сервіс", податкове повідомлення-рішення від 17.02.2014 № 0000642205 - без змін та збільшено суму основного платежу з податку на прибуток приватних підприємств на 985,00 грн. у податковому повідомленні-рішенні від 17.02.2014 № 0000632205 (т. 1, а.с. 41-46).

Рішенням Міндоходів України від 01.07.2014 залишено без задоволення скаргу ТОВ "Спорт Сервіс", а податкові повідомлення-рішення від 17.02.2014 № 0000642205, № 0000632205 - без змін, але з урахуванням рішенням ГУ Міндоходів у м. Києві від 29.04.2014.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали:

- акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мірабуд-плюс" (код ЄДРПОУ 37635946) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2011 року, лютий-червень 2012 року» № 4047/22-4/37635946 від 01.10.2012;

- акт «Про результати документальної перевірки ТОВ "Адея Кепітал" (код ЄДРПОУ 37317539) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 по 30.04.2011, 01.06.2011 по 31.07.2011» № 1399/23-2/37317539 від 26.10.2011;

- акт «Про результати зустрічної звірки ТОВ "Селена-С" (код ЄДРПОУ 37322973) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за березень-квітень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку» від 18.07.2011.

У зв'язку з чим, податковий орган дійшов висновку, що надання товарів, послуг ТОВ "Мірабуд-плюс" (код ЄДРПОУ 37635946), ТОВ "Адея Кепітал" (код ЄДРПОУ 37317539), ТОВ "Селена-С" (код ЄДРПОУ 37322973) на адресу ТОВ "Спорт Сервіс" оформлювалося лише документально, а фактично послуги не надавалися, тобто відповідач актом перевірки від 30.01.2014 № 2195/26-53-22-05-21/35182323 встановив відсутність факту реального вчинення господарських операцій за перевіряємий період по ланцюгу постачання.

Позивач не погодився з висновками акту перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями 17.02.2014 № 0000642205, № 0000632205, а тому звернувся до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV). Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в пункті 5 статті 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до статті 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Згідно частини 1 статті 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну «первинний документ» наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 статті 9 даного Закону встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 17 ПК України, податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПК України встановлено, що базою оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Крім цього, відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Крім того, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між ТОВ "Спорт Сервіс" та ТОВ "Мірабуд-плюс", в особі директора Андреєва Олексія Олеговича було укладено договір поставки № 0706/12-юр від 07.06.2012 (Т. 1, арк. 53-55).

Згідно даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити складські стелажі (поличні) для облаштування складського приміщення, за ціною та переліком, відповідно до рахунку - фактури наданого постачальником.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: технічні характеристики продукції (т. 1, а.с. 56), платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні, акт здачі-прийняття виконаних робіт (т. 1, а.с. 71-85), акти здачі-прийняття (внутрішнього переміщення) основних засобів (т. 1, а.с. 124-125).

Крім цього, між ТОВ "Спорт Сервіс" (замовник) та ТОВ "Адея Кепітал", в особі директора Сердюк Віталія Миколайовича (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 2/20/06/11 від 01.06.2011 (Т. 1, арк. 86).

Згідно даного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати проект (розробку) макету (дизайну) футбольної екіпіровки для ФК «Карпати», а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: фотографії продукції (т. 1, а.с. 57-70), платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (т. 1, а.с. 89-104).

Крім того, на підтвердження господарських відносин між ТОВ "Спорт Сервіс" та ТОВ "Селена-С" (код ЄДРПОУ 37322973) позивачем було надано суду платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні (Т. 1, арк. 105-123).

Крім іншого, позивач надав суду докази на підтвердження щодо використання товарів та послуг у власній господарській діяльності (Т. 1, а.с. 148-250, т. 2, а.с. 1-114).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податковий орган, на основі припущень, прийняв хибне рішення, оскільки ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Здійснюючи правовий аналіз обґрунтованості висновків податкового органу щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку валових витрат та податкового кредиту потребує встановлення всіх обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту та валових витрат підприємства.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю . Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Однак, як підтверджується матеріалами справи, відповідач не надав суду жодного вироку суду ані по відношенню до ТОВ "Спорт Сервіс", ані до його контрагентів: ТОВ "Мірабуд-плюс", ТОВ "Адея Кепітал", ТОВ "Селена-С", в той час як позивач наданими доказами підтвердив реальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинам із вищевказаними контрагентами.

Крім цього, суд вважає доцільним зазначити, що сам факт відсутності підприємства за місцем реєстрації не може бути доказом фіктивності його фінансово-господарської діяльності. Цей факт може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.02.2014 № 0000632205 та № 0000642205.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідач не довів суду правомірність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 17.02.2014 № 0000632205 та № 0000642205.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт Сервіс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 17.02.2014 № 0000632205 та № 0000642205.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Спорт Сервіс" (код за ЄДРПОУ 35182323) понесені судові витрати в розмірі 4872,00 грн. (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві грн. 00 коп.).

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова