Ухвала

від 08.10.2014 по справі 826/11489/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11489/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

08 жовтня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Бабенка К.А., Петрика І.Й.

за участю секретаря: Пакіж О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Спорт сервіс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженої відповідальністю «Спорт сервіс» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - Відповідачі) у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.02.2014р. № 0000632205 та № 0000642205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог адміністративного позову.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ч. 1 п. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі наказу від 16.01.2014 року № 86 та направлення на проведення перевірки від 22.01.2014 № 127 на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1, ст. 78 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Спорт Сервіс" з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету ПДВ та податку на прибуток по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Мірабуд-плюс" за період з 01.06.2012 по 30.06.2012, ТОВ "Адея Кепітал" за період з 01.06.2011 по 30.09.2011, ТОВ "Селена-С" за період з 01.03.2011 по 30.04.2011 (далі по тексту - контрагенти позивача), за результатом якої складено Акт перевірки від 30.01.2014 № 2195/26-53-22-05-21/35182323 (далі по тексту - Акт перевірки).

Відповідачем за результатами перевірки встановлені наступні порушення податкового законодавства:

- п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 134382,00 грн., в т.ч. за березень 2011 р. - 9849,00 грн., за травень 2011 р. - 26666,00 грн., за червень 2011 р. - 14667,00 грн., за липень 2011 р. - 15500,00 грн., за вересень 2011 р. - 250000,00 грн., за червень 2012 р. - 42700,00 грн.;

- п. 138.1, 138.2, пп.138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 № 168/704, п. 1, 2 ст. 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 150269,00 грн., в т.ч. за І квартал 2011 - 11326,00 грн., ІІ кв. 2011-47533,00 грн., ІІІ кв. 2011 - 45675,00 грн., ІІ кв. 2012 - 44835,00 грн.

На підставі складеного Акту перевірки податковим органом винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.02.2014:

- № 0000632205, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 163 478,75 грн., з якої: за основним платежем - 150 269,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 11 209,75 грн. за платежем: податок на прибуток приватних підприємств;

- № 0000642205, яким збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 175 983,00 грн., з якої: за основним платежем - 134 382,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41 601,00 грн. за платежем: ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з Акту перевірки, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення - рішення стали:

- акт «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мірабуд-плюс" (код ЄДРПОУ 37635946) щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за грудень 2011 року, лютий-червень 2012 року» № 4047/22-4/37635946 від 01.10.2012;

- акт «Про результати документальної перевірки ТОВ "Адея Кепітал" (код ЄДРПОУ 37317539) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.02.2011 по 30.04.2011, 01.06.2011 по 31.07.2011» № 1399/23-2/37317539 від 26.10.2011;

- акт «Про результати зустрічної звірки ТОВ "Селена-С" (код ЄДРПОУ 37322973) щодо не підтвердження реальності здійснення господарських відносин з контрагентами за березень-квітень 2011 року та повноти їх відображення в податковому обліку» від 18.07.2011.

У зв'язку з зазначеним, податковий орган дійшов висновку, що надання товарів, послуг контрагенти позивача на адресу ТОВ "Спорт Сервіс" оформлювалося лише документально, а фактично послуги не надавалися, тобто відповідач в Акті перевірки встановив відсутність факту реального вчинення господарських операцій за перевіряємий період по ланцюгу постачання.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків, проте відповідач не надав суду жодного доказу який би підтвердив зазначене.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ "Спорт Сервіс" та ТОВ "Мірабуд-плюс", в особі директора Андреєва О.О. було укладено договір поставки № 0706/12-юр від 07.06.2012 (Т.1, арк.53-55).

Згідно даного договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити складські стелажі (поличні) для облаштування складського приміщення, за ціною та переліком, відповідно до рахунку - фактури наданого постачальником.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано до суду: технічні характеристики продукції (Т.1,а.с.56), платіжні доручення, видаткові накладні, податкові накладні, акт здачі-прийняття виконаних робіт (Т.1, а.с.71-85), акти здачі-прийняття (внутрішнього переміщення) основних засобів (Т.1, а.с.124-125).

Між ТОВ "Спорт Сервіс" (замовник) та ТОВ "Адея Кепітал", в особі директора Сердюка В.М. (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 2/20/06/11 від 01.06.2011 (Т.1, арк.86).

Згідно даного договору, виконавець зобов'язується за завданням замовника протягом визначеного в договорі строку надати проект (розробку) макету (дизайну) футбольної екіпіровки для ФК «Карпати», а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

На підтвердження реальності господарських операцій за вище зазначеним договором позивачем надано: фотографії продукції (Т.1, а.с.57-70), платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт (Т.1,а.с.89-104).

Між ТОВ "Спорт Сервіс" та ТОВ "Селена-С" позивачем було надано суду платіжні доручення, податкові накладні, видаткові накладні (Т.1, арк.105-123).

На підтвердження виконання умов зазначених договорів з контрагентами позивачем надано копії всіх первинних документів, які досліджені судами першої та апеляційної інстанції та містяться в матеріалах справи.

Крім того, ТОВ "Спорт Сервіс" було надано суду першої інстанції докази, які підтверджують використання товарів та послуг у власній господарській діяльності (Т.1, а.с.148-250, т. 2, а.с.1-114).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, зазначено, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги, рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, якщо контрагенти платника податків по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Крім того, факт відсутності підприємства за місцем реєстрації не може бути доказом фіктивності його фінансово-господарської діяльності. Цей факт може бути встановлено лише на підставі рішення суду. Однак, такого рішення суду відповідачем не надано.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції проаналізувавши наведені норми чинного законодавства України проходить до висновку, що у Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: К.А. Бабенко

І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Бабенко К.А

Петрик І.Й.