Ухвала

від 16.09.2014 по справі 2а-3716/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 р. Справа № 181050/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Рибачука А.І.,

за участі секретаря - Рак Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Львівського державного палацу естетичного виховання учнівської молоді на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року в справі за позовом Львівського державного палацу естетичного виховання учнівської молоді до Державної фінансової інспекції у Львівській області, третя особа Управління професійно-технічної освіти координації діяльності вищих навчальних закладів та науки Львівської обласної державної адміністрації, про визнання недійсною вимоги,

В С Т А Н О В И В :

27.04.2012 Львівський державний палац естетичного виховання учнівської молоді (далі - ЛДП) звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції у Львівській області (далі - ДФІ) у якому, з врахуванням неодноразових доповнень та змін до позовної заяви, просив визнати, що нарахування заробітної плати працівникам ЛДП за ревізійний період з 01.01.2009 по 31.01.2012 проводилось правомірно та визнати частково недійсною вимогу відповідача від 02.04.2012 №03-15м/2797 «Про усунення недоліків за наслідками ревізії» (далі - Вимога), в частині пунктів щодо донарахування заробітної плати працівникам в сумі 135298,81грн та стягнення зайво виплачених коштів в сумі 28659,91грн з осіб, які їх отримали безпідставно. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ним правомірно було проведено оплату парці працівникам та встановлено керівнику закладу 15 тарифний розряд, а відтак відповідачем у своїй Вимозі безпідставно зобов'язано ЛДП донарахувати відповідні заробітні плати та стягнути заяво виплачені кошти.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року в справі №2а-3716/12/1370 у задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив ЛДП, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції, а справу направити на розгляд до іншого судді. У поданій апеляційній скарзі вказує на обставини викладені в позовній заяві та зазначає, що немає можливості донарахувати працівникам заробітної плати, оскільки не є розпорядником бюджетних коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є позашкільним навчальних закладом, а тому ним безпідставно не було враховано при визначенні штатної дисципліни та оплаті праці відповідних положень чинного законодавства які на нього поширюються, а тому Вимога відповідача в оскаржуваній частині прийнята правомірно.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є вірними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, з 20.02.2012 по 21.03.2012 ДФІ на підставі плану роботи та направлень від 20.02.2012 №№288,289 було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності ЛДП за період з 01.01.2009 по 31.01.2012, про що складено відповідний акт ревізії від 26.03.2012 №03-21/07 (далі - Акт, а.с.8-30).

У вказаному Акті було встановлено порушення позивачем зокрема:

- п.1 «Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 31.01.2001 №78 (далі - Порядок №78), що призвело до не нарахування належної надбавки за вислугу років 20 педагогічним працівникам в загальній сумі 105,1тис.грн;

- п.1 постанови КМУ від 23.03.2011 №373 «Про встановлення надбавки педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування» (далі - Постанова №373), у зв'язку із чим не проведено нарахування надбавки в розмірі 20 відсотків посадового окладу 33 педагогічним працівникам на загальну суму 26,92тис.грн;

- додатку 8 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 №557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» (далі - Наказ №557) у зв'язку із встановленням керівнику позашкільного навчального закладу 15 тарифного розряду замість належного 14, що в свою чергу призвело до зайвої виплати 5 працівникам (директору, заступнику директора з АГР, заступнику директора з організації глядача, головному бухгалтеру, заступнику головного бухгалтера) заробітної плати на суму 18,39тис.грн.

- додатків 6 та 8 Наказу №557, у зв'язку із встановленням 3 працівникам ЛДП тарифних розрядів нижчих аніж це передбачено, що призвело до недоплати заробітної плати на суму 3,28тис.грн;

- п.5 постанови КМУ від 17.07.2003 №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», в частині встановлення базового місяця індексації грошових доходів, що призвело до переплати заробітної плати в сумі 1,98тис.грн;

- п.4 наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 14.02.2006 №136 «Про затвердження Випуску №69 «Автомобільний транспорт» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників», у зв'язку із встановленням водію ЛДП надбавки за ІІ клас в розмірі 10 відсотків при відсутності дозволу на керування транспортними засобами категорії «D», «Е», що призвело до переплати надбавки в сумі 0,71тис.грн;

02.04.2012 ДФІ було надіслано позивачу Вимогу, в якій на підставі Акта та зафіксованих у ньому порушеннях вимагалось від ЛДП зокрема:

- донарахувати заробітну плату працівникам в сумі 135,3тис.грн;

- стягнути зайво виплачені кошти в сумі 28,6тис.грн з осіб, які їх отримали безпідставно, в порядку та розмірах встановлених ст.ст.127, 136 КЗпП України. При відшкодуванні коштів в сумі 28,65тис.грн перерахувати такі в дохід Державного бюджету.

Не погодившись із зазначеними вище вимогами ДФІ, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом про визнання частково недійсною Вимоги в оскарженій ним частині.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з «Положенням про Державну фінансову інспекцію України», затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення) Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів. (пп.4 п.4 Положення).

Відповідно до п.6 цього ж Положення, Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також, Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями п.7 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон №2939-ХІІ), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

Як вбачається із матеріалів справи, ДФІ було встановлено зайву виплату коштів працівникам підприємства в сумі 28659,91грн, а тому пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення (а.с.53).

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з рішенням Верховного Суду України, зокрема, з постановою від 15 квітня 2014 року у справі №21-40а14.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Відтак, позовні вимоги позивача про визнання частково недійсною Вимоги в частині щодо стягнення зайво виплачених коштів в сумі 28659,91грн, не підлягають задоволенню, у зв'язку із тим, що у вказаній частині Вимогою не порушено прав, свобод та інтересів позивача до пред'явлення ДФІ позову про стягнення зазначених сум в судовому порядку, а тому такі вимоги є безпідставними.

Більше того, згідно пояснень представника позивача наданих в судовому засіданні, підприємством в добровільному порядку відшкодовано кошти в сумі 28482,72грн, а станом на день розгляду справи апеляційним судом, несплаченою залишається сума в розмірі 177,19грн, яка буде сплачена 01.10.2014. Вказаним, позивач фактично визнав вчинене ним порушення, та зобов'язався усунути таке, що додаткового підтверджує необґрунтованість його позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання частково недійсною Вимоги в частині щодо донарахування заробітної плати працівникам в сумі 135298,81грн, то апеляційний суд зазначає наступне.

Так, сума, що ЛДП повинний донарахувати своїм працівникам в розмірі 135298,81грн виникла у зв'язку із порушеннями встановленими ДФІ, а саме: п.1 Порядку №78 щодо не нарахування належної надбавки за вислугу років 20 педагогічним працівникам, п.1 Постанови №373 щодо не проведення нарахування надбавки в розмірі 20 відсотків посадового окладу; додатків 6 та 8 Наказу №557 щодо встановлення 3 працівникам нижчих тарифних розрядів.

Вказані кошти не є збитками завданими державі чи самій ЛДП, і безпосередньо стосуються порушень позивачем чинного законодавства про оплату праці та штатної дисципліни.

У відповідності до п.1.1 Статуту позивача, ЛДП є позашкільним навчальним закладом, який здійснює навчання і виховання учнівської молоді професійно-технічних навчальних закладів Львівської області у позаурочний та позанавчальний час, спрямовує свою роботу на формування соціально-зрілої особистості громадянина України, його національної свідомості, громадянської позиції, задоволення його різнобічних культурних запитів і нахилів, створює систему пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдарувань, організовує змістовне дозвілля, відпочинок та розваги молоді усіма видами та жанрами мистецтва. Палац може вести роботу з художньо-естетичного виховання дітей дошкільних закладів, учнів загальноосвітніх шкіл, студентів вищих, навчальних закладів Міністерства освіти і науки України.

Також, приналежність ЛДП до позашкільного навчального закладу підтверджується п.7 «Переліку типів позашкільних навчальних закладів», затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 №433, у зв'язку із наявністю у ньому палацу.

В силу «Положення про позашкільний навчальний заклад», затвердженого постановою КМУ від 06.05.2001 №433 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), позашкільний навчальний заклад здійснює навчання і виховання громадян у позаурочний та позанавчальний час та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, наказами МОН, іншого центрального органу виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, рішеннями місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням і своїм статутом.

Згідно п.4.1 Статуту ЛДП, управління Палацом здійснюється Міністерством освіти і науки України, що є його засновником та місцевим органом державної виконавчої влади у галузі професійно-технічної освіти - комітетом професійно-технічної освіти Головного управління освіти і науки Львівської облдержадміністрації.

Відтак, слід погодитись із висновком суду першої інстанції, що безпідставним є застосування позивачем наказу Міністерства культури і туризму від 18.10.2005 №745 «Про впорядкування умов оплати праці працівників культури на основі Єдиної тарифної сітки» у спірних правовідносинах для оплати праці працівникам освіти.

Так, згідно абз.2 ч.2 ст.54 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми, постановою КМУ від 14.06.2000 №963 затверджено «Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» (далі - Перелік №963).

Згідно цього Переліку посади керівників груп, акомпаніаторів, концертмейстерів, методистів позашкільних навчальних закладів відносяться до педагогічних.

На реалізацію передбаченої ч.1 ст.57 Закону України «Про освіту» виплати педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти надбавок за вислугу років КМУ затверджено Порядок №78.

Дія зазначеного Порядку поширюється на працівників, які займають посади згідно з Переліком №963 і на яких поширюються умови оплати праці працівників навчальних закладів і установ освіти.

Відповідно до п.1 вказаного Порядку №78 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти виплачуються надбавки за вислугу років щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків і понад 20 років - 30 відсотків.

Більше того, з метою підвищення престижності праці педагогічних працівників КМУ Постановою №373 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) було установлено надбавку в розмірі 20 відсотків посадового окладу (ставки заробітної плати) педагогічним працівникам дошкільних, позашкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, вищих навчальних закладів I-II рівня акредитації, інших установ і закладів незалежно від їх підпорядкування. Надбавка встановвлася на весь обсяг навчального навантаження, що виконувався працівником.

Вказані надбавки були обов'язковими для виплати працівникам навчальних закладів і установ освіти, однак безпідставно не виплачені ЛДП своїм працівникам, що і було встановлено під час ревізії позивача та ним не заперечується.

Відтак, враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про підставність вимог ДФІ щодо донарахування позивачем своїм працівникам недоотриманих надбавок на загальну суму 132022,16грн.

Додатково слід вказати, що представником позивача у судовому засіданні не заперечувалась правомірність вимог ДФІ, а єдиним доводом для їх скасування наводилось відсутність у ЛДП коштів на такі виплати, та зокрема неможливість їх отримання від належного розпорядника таких коштів.

Проте, посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування, як на причину невиконання взятих на себе зобов'язань, до уваги апеляційним судом не приймаються, оскільки такі не спростовують вчиненого порушення, а держава повинна забезпечити особам надані нею гарантії, що передбачені чинним законодавством, і протиріччя між її органами та підконтрольними установами не повинні вплинути на гарантовані права таких осібі.

Щодо порушення ЛДП додатків 6 та 8 Наказу №557 щодо встановлення 3 працівникам нижчих тарифних розрядів, то дійсно, як вбачається із вказаних додатків(в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) концертмейстеру з освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліст або магістр установлюється 9 тарифний розряд, а акомпаніаторам в залежності від освіти 8-10 тарифні розряди, і аж ніяк не 7 тарифний розряд встановлений позивачем.

Також, слід зазначити, що в судовому засіданні представник ЛДП пояснив, що станом на день розгляду даної справи, ним було відшкодовано вказаним працівникам виниклу недоплату в сумі 3625,76грн, у відповідності до вимог ДФІ.

Відтак, позивач фактично погодився із виявленим під час його ревізії порушенням і усунув таке, зокрема розробивши і погодивши новий штатний розпис на 01.09.2012 рік (а.с.178).

Тому, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд приходить до переконання про безпідставність позовних вимог ЛДП щодо визнання правомірним нарахування заробітної плати працівникам за ревізійний період та визнання частково недійсною Вимоги в частині пунктів щодо донарахування заробітної плати працівникам в сумі 135298,81грн та стягнення зайво виплачених коштів в сумі 28659,91грн з осіб, які їх отримали безпідставно.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Львівського державного палацу естетичного виховання учнівської молоді залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя А.І. Рибачук

Повний текст виготовлений 19 вересня 2014 року.