Постанова

від 22.09.2014 по справі 910/9599/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2014 р. Справа№ 910/9599/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Шевченка Е.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:Завгородній Б.В., за довіреністю;

відповідача:Панченко Н.О., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бізнес центр "Еластік"

на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2014

у справі № 910/9599/14 (суддя: Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солум"

до Приватного підприємства "Бізнес центр "Еластік"

про стягнення 268217,17 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9599/14 позовні вимоги задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного підприємства "Бізнес центр "Еластік" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солум" 248235 грн. 29 коп. боргу по орендній платі, 7687 грн. 21 коп. пені, 11127 грн. 51 коп. збитків від зміни індексу інфляції та 1167 грн. 16 коп. - 3% річних, 5364 грн. 34 коп. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Бізнес центр "Еластік" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9599/14 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бізнес центр "Еластік" передано на розгляд колегії судді у складі головуючого судді - Зеленіна В.О., суддів: Синиці О.Ф., Ткаченко Б.О.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2014 № 910/9599/14 у справі № 910/9599/14 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Верховець А.А., Шевченко Е.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2014 колегію суддів у зазначеному складі прийнято до провадження справу № 910/9599/14. Розгляд апеляційної скарги призначений на 22.09.2014.

18.09.2014 представником позивача через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду був поданий відзив на апеляційну скаргу.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 № 910/9599/14 у справі № 910/9599/14 сформовано для розгляду апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Зеленін В.О., судді: Синиця О.Ф., Шевченко Е.О.

22.09.2014 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

22.09.2014 представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив суд рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9599/14 залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

01.01.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Солум" (орендодавець) та Приватним підприємством "Бізнес центр "Еластік" (орендар) було укладено договір оренди (надалі - договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове, платне користування нежитлові приміщення загальною площею 1218,9 кв. м.. що розташовані за адресою: м. Київ, просп. Правди, 62.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

В ст. 765 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

На виконання п. 3.1. договору на підставі акту приймання-передачі приміщень від 01.01.2014 (додаток № 2 до договору) орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення загальною площею 1218,9 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, просп. Правди, 62.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно із п. 4.1. договору строк оренди за цим договором починається з моменту прийняття орендарем від орендодавця приміщень за актом прийому-передачі, відповідно до умов договору та діє протягом 24 місяців з дня передання приміщень за актом приймання-передачі. Орендар вступає в строкове платне користування приміщеннями за договором не раніше дати підписання сторонами вказаного акту прийому-передачі.

07.05.2014 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо розірвання договору оренди з 07.05.2014.

На підставі акту приймання-передачі приміщень від 07.05.2014 (додаток № 2 до договору) орендар передав, а орендодавець прийняв нежитлові приміщення загальною площею 1218,9 кв. м., що розташовані за адресою: м. Київ, просп. Правди, 62.

Суд зазнає, що договір, акт приймання-передачі приміщень від 01.01.2014, акт приймання-передачі приміщень від 07.05.2014, підписані в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень і застережень та скріплені їх печатками.

До того ж, договір не визнаний в судовому порядку недійсним, що є підставою для виникнення у сторін цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення умов договору не виконав основного обов'язку орендаря, орендну плату за період з 01.01.2014 по 07.05.2014 року повністю не вніс, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача становить 248235,29 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог скаржник стверджує, що він не отримував від позивача акти прийому-передачі послуг, а тому обов'язок по оплаті оренди у нього відсутній.

Крім цього, скаржник стверджує, що місцевий господарський суд невірно застосував положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, так-як договір укладений в іноземній валюті.

Також, скаржник стверджує, що ним не отримано копії позовної заяви, направленої позивачем, начебто у зв'язку із тим, що відправник вказав невірну поштову адресу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Твердження скаржника, що ним не отримано копії позовної заяви, направленої позивачем, начебто у зв'язку із тим, що відправник вказав невірну поштову адресу не відповідає дійсності з огляду на надану ним же роздруківку з сайту Укрпошти, з якої вбачається, що цінний лист, в якому позивач направив відповідачу копії позову та доданих до нього документів, надійшов саме до поштового відділення Київ 108 (яке обслуговує адресу відповідача).

При цьому, згідно цієї роздруківки, вказаний лист перебував у відділенні майже місяць у зв'язку із тим, що не був вручений під час доставки.

Таким чином, посилання скаржника на вказану вище обставину, як на поважну причину нез'явлення представника у судове засідання та ненадання письмового відзиву на позовну заяву є безпідставним та не може бути прийнято судом до уваги.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Пункт 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до п. 5.1. договору починаючи з дати прийняття орендарем від орендодавця приміщень за актом прийому-передачі орендар сплачує орендодавцю орендну плату за користування приміщенням.

Орендна плата не включає витрати, пов'язані зі сплатою комунальних послуг та інших експлуатаційних витрат (послуги з водопостачання, водовідведення, опалення, постачання електроенергії і тому подібне), послуги телефонного зв'язку, послуги Інтернету, охорону тощо.

Орендар самостійно сплачує за комунальні послуги, інші експлуатаційні витрати, сплату за телефонний зв'язок, послуга Інтернету тощо.

Пунктом 5.2. договору сторони погодили, що щомісячна мінімальна орендна плата за перші 12 місяців строку оренди (у період з 01.01.2014 по 31.12.2014) складає суму у розмірі 58 342,00 грн. разом з ПДВ.

Сторони цього договору домовились, що щомісячна орендна плата починаючи з першою та кожного наступного місяця оренди вираховується на день сплати за наступною формулою: щомісячна мінімальна орендна плата * Індекс К1, де: Індекс К1: співвідношення встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долара США на дату виплати орендної плати, до встановленого Національним банком України офіційного курсу гривні до долара США на дату підписання цього договору. На дату підписання цього договору Індекс К1 дорівнює 1 (одиниці). Офіційний курс національної валюти України до долару Сполучних Штатів Америки, встановлений НБУ на момент підписання цього договору становить 7,99 /1.00 долар США.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п. 5.3. договору орендар самостійно сплачує орендну плату щомісяця не пізніше 10 (десятого) календарного дня поточного календарного місяця строку оренди, за який здійснюється оплата.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір оренди є оплатним, і обов'язок орендодавця надати в оренду приміщення відповідає обов'язку орендаря прийняти приміщення та оплатити орендну плату.

Згідно з ч.1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Оскільки договір оренди є оплатним, то обов'язок відповідача за договором оплатити орендну плату виникає згідно з положеннями Закону.

Так-як, наявні в матеріалах справи документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків по орендній платі, а часткова оплата скаржником за орендоване приміщення свідчить, про його схвалення договору.

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості, визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків від зміни індексу інфляції, 3% річних та пені.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як передбачено ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.2. договору передбачено, що у випадку несплати в строк відповідної щомісячної орендної плати, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний ден прострочення до повного виконання орендарем свого зобов'язання по сплаті відповідних платежів за договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення 7687,21 грн. пені.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та процентів річних не є штрафними санкціями, а є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64).

Посилаючись на позицію Верховного Суду України, викладену у рішенні від 20.04.2011р., скаржник вказує на невірне застосування судом першої інстанції ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України в частині нарахування на суму грошового боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Обґрунтовуючи своє твердження скаржник зазначає, що пунктом 5.2 договору розмір орендної плати підлягає коригуванню відповідно до зміни офіційного курсу гривні до долару США за формулою, визначеною у цьому пункті.

При цьому, посилаючись на вказане вище рішення Верховного Суду України, апелянт намагається довести те, що договір укладений у іноземній валюті.

Проте, таке твердження скаржника є безпідставним, необґрунтованим та спростовується умовами самого договору.

Дійсно, Верховний Суд України у своєму рішенні від 20.04.2014р. вказує на те, що «норми ч. 2 cm. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням установленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні».

Але в той же час, Верховний Суд України в цьому ж рішенні вказує на таке: «установивши, що між сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, апеляційний суд помилково застосував до цих правовідносин положення закону, який регулює порядок сплати боргу, визначеного договором у гривні».

Однак, необхідно зазначити, що статтею 5 договору визначені всі суттєві умови здійснення платежів та розрахунків за користування нерухомим майном.

Аналіз положень зазначеної статті договору надає змогу зробити беззаперечний висновок, що будь-які розрахунки між позивачем та відповідачем повинні здійснюватись виключно у національній валюті - гривні.

Договір не містить в собі навіть натяку на те, що які-небудь грошові зобов'язання за ним визначаються у іноземній валюті.

Спроба ж відповідача ототожнити встановлений договором порядок формування розміру орендної плати за допомогою коефіцієнту, який обраховується виходячи із співвідношення офіційного курсу гривні до долару США, із виконанням грошового зобов'язання в іноземній валюті є безпідставною та не обґрунтованою.

Отже, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено вимогу позивача про стягнення 11127,51 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1167,16 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9599/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бізнес центр "Еластік" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2014 у справі № 910/9599/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9599/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Е.О. Шевченко