Постанова

від 23.09.2014 по справі 810/2556/14

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2014 року місто Київ № 810/2556/14

13.56

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., за участю секретаря судового засідання Гузіка М.І., представників

позивача: Журавель О.В.,

відповідача: Судакевич А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» доІрпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області провизнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тєфія», звернувся до суду з адміністративним позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2014 адміністративну справу прийнято до провадження судді Шевченко А.В.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.07.2013 № 0000922204 прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню. Також позивач вважає протиправним наказ Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 20.06.2013 № 358 про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Тєфія» (код за ЄДРПОУ 35023477) по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 (і.п.н. НОМЕР_2) за період з 01.09.2012 по 28.02.2013, який також є таким, що суперечать нормам чинного законодавства України та підлягає скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тєфія» зареєстроване виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області 24.05.2007, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 489842, (код за ЄДРПОУ 35023477).

Відповідно до матеріалів справи, Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.3 статті 74 Податкового кодексу України направлено на адресу ТОВ «Тєфія» запит від 25.03.2013 № 1033/20/22-4 про надання інформації та її документального підтвердження по господарських відносинах із ФОП ОСОБА_3 за весь період діяльності.

Листом від 05.04.2013 № 0504-13/01 ТОВ «Тєфія» було надано податковому органу запитувані документи.

20.06.2013 на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем прийнято наказ № 358 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія».

У період з 21 червня по 1 липня 2013 року, посадовими особами Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на виконання наказу від 20.06.2013 № 358 та на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року. Результати перевірки оформлено актом від 04.07.2013 № 798/22-4/35023477.

У ході перевірки проаналізовано висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ від 14.06.2013 № 490 та встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у первинних бухгалтерських документах виконані сторонньою особою.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Тєфія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 488069, 00 гривень, в тому числі за вересень 2012 року на суму 27883, 00 гривень, за листопад 2012 року на суму 139946, 00 гривень, за грудень 2012 року на суму 153257, 00 гривень, за січень 2013 року на суму 117600, 00 гривень та за лютий 2013 року на суму 49383, 00 гривень.

На підставі висновків Акта перевірки Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0000922204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Тєфія» з податку на додану вартість на 488069, 00 гривень та застосовано штрафну санкцію у розмірі 122017, 25 гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 у справі № 2а-810/3978/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2014 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі № 810/3978/13-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд слугували висновки Вищого адміністративного суду України, що судам попередніх інстанцій за необхідності слід було витребувати у ФОП ОСОБА_3 довіреність на представника, який підписував відповідні документи від його імені.

Водночас, колегія суддів не погодилась з твердженням суду першої інстанції, що для отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Тефія» ФОП ОСОБА_3 потрібна була відповідна довіреність.

Крім того, вказує касаційна інстанція, судом апеляційної інстанції в рішенні суду зазначено, що вказані позивачем документи частково підтверджують факт приймання до перевезення, перевезення товарів; факт використання товарів; реальність вчинення господарських операцій. Однак, цих доказів є недостатньо для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних обставин.

Щодо позивних вимог позивача про визнання протиправним та скасування наказу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Київській області від 20.06.2013 № 358 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.09.2012 по 28.02.2013, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України, податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

У силу вимог пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зі змісту зазначеної правової норми слідує, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку є неможливим, тому дослідженню під час документальної перевірки підлягають первинні документи бухгалтерського обліку. Зокрема визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 та пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

При цьому, у разі виконання платником податків вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та надання вичерпних пояснень й повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка.

Вказаний висновок узгоджується з положеннями пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У вказаному випадку необхідність проведення документальної невиїзної перевірки обумовлена потребою аналізу пояснень та документів, що надані платником податків на письмовий запит податкового органу для спростування або підтвердження інформації про можливі порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки.

Дії податкового органу щодо направлення письмового запиту про надання письмових пояснень та їх документального підтвердження, а також щодо проведення саме виїзної документальної перевірки у випадку ненадання відповіді на такий запит мають на меті отримання від платника податків документів первинного бухгалтерського обліку відносно операцій, достовірність відображення в податковій декларації даних по яких викликала сумнів у контролюючого органу.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що позивачем надано пояснення та їх документальні підтвердження на запит податкового органу від 25.03.2013 № 1033/20/22-4, суд дійшов висновку про наявність у Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області підстав для проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.09.2012 по 28.02.2013.

Необхідно також звернути увагу на те, що в силу вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Як встановлено судом, податковим органом виконано умови пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та направлено 20.06.2013 рекомендованим листом на податкову адресу ТОВ «Тєфія», що не заперечувалося представником позивача.

За таких обставин, дії Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.09.2012 по 28.02.2013 є правомірними.

Крім того, судом встановлено, що оскаржуваний наказ виконано. Посадовими особами Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка. За наслідками перевірки складено Акт від 04.07.2013 № 798/22-4/35023477.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскільки оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії одноразового використання, відповідно до якого виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією владних повноважень та можливим порушенням охоронюваних законодавством інтересів позивача, він вичерпує свою дію фактом свого виконання, а саме проведенням відповідної перевірки і його не може бути скасовано після здійснення зазначених дій.

За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0000922204, яке і впливає на права та інтереси позивача, а наказ про проведення перевірки жодним чином не породжує для позивач будь-яких негативних наслідків.

У зв'язку з цим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки.

Щодо донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд виходить з наступного.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про відсутність реального характеру правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_3, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази виконання господарських зобов'язань, що були визначені умовами договору про транспортне-експедирування від 28.08.2012 року № 36.

Так, відповідно розділу 2 договору про транспортне-експедирування, ФОП ОСОБА_3 (транспортний експедитор) зобов'язаний за заявкою замовника (ТОВ «Тєфія») організувати перевезення вантажів автомобільним транспортом територією України, фрахтувати транспортні засоби і забезпечувати їх подачу на склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів, здійснювати роботи, пов'язані з прийманням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів, організовувати охорону вантажів під час їх перевезення тощо.

У свою чергу, ТОВ «Тєфія» (замовник) зобов'язався: здавати вантаж одержувачу на підставі належним чином оформлених документів тощо.

Відповідач в Акті перевірки стверджує, що підставою для визнання правочинів, укладених між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 нереальними є висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ Губань Л.І. від 14.06.2013 № 490, яким було порівняно вільні зразки підпису ФОП ОСОБА_3 та його підписи на первинних документах по господарським операціям з ТОВ «Тєфія» (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) та встановлено, що досліджувані документи підписані не ФОП ОСОБА_3

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Тєфія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 488069, 00 гривень, в тому числі за вересень 2012 року на суму 27883, 00 гривень, за листопад 2012 року на суму 139946, 00 гривень, за грудень 2012 року на суму 153257, 00 гривень, за січень 2013 року на суму 117600, 00 гривень та за лютий 2013 року на суму 49383, 00 гривень.

З такими висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступні обставини.

Відповідно до матеріалів справи, 28.08.2012 між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір транспортного експедирування № 36, згідно умов якого ТОВ «Тєфія» (Замовник) доручає, а ФОП ОСОБА_3 (транспортний експедитор) зобов'язується за рахунок замовника надати транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу (аудіо/відео техніка) автомобільним транспортом.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування виписано: товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), рахунки-фактури, податкові накладні, заявки, банківські виписки, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та не був платником податку на додану вартість.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента, а посилання відповідача лише на висновок почеркознавчої експертизи є передчасним та не може бути підставою для висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ФОП ОСОБА_3

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ФОП ОСОБА_3 підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (наданих послуг), рахунками-фактури, податковими накладними, заявками, банківськими виписками тощо.

Надаючи правову оцінку взаємовідносинам в частині формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду всі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представниками позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3

Вирішуючи питання про реальність придбання у ФОП ОСОБА_3 послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, послуги транспортного експедирування, надані ФОП ОСОБА_3 замовлялися позивачем та були використані у власній господарській діяльності позивача. Зокрема, ТОВ «Тєфія» замовлялися у ФОП ОСОБА_3 послуги з транспортного експедирування товарів на виконання умов договорів про надання послуг від 31.12.2011 № КЗТ-1701-01 та від 31.12.2012 № КЗТН-3112/12-01, укладених між ТОВ «Тєфія» та ТОВ «САВ «Дистрибьюшн». Факт виконання зазначений правочинів підтверджується актами звірки взаєморозрахунків по договорам про надання послуг від 31.12.2011 № КЗТ-1701-01 та від 31.12.2012 № КЗТН-3112/12-01; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) наданими ТОВ «Тєфія» для сплати послуг ТОВ «САВ «Дистрибьюшн» за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; товарно-транспортними накладними за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; податковими накладними за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; бухгалтерською довідкою № 1 від 19.07.2013. Копії усіх вищевказаних документів наявні в матеріалах справи.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_3, суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Таким чином, на момент укладання правочинів та їх виконання позивачем та його контрагентом ФОП ОСОБА_3 було дотримано усіх вимог чинного законодавства.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних бухгалтерських документів, які дають змогу вважати про реальність здійснення господарської діяльності позивача та його контрагента.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо безтоварності правочинів, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій за вказаними правочинами.

Згідно з висновком експерта від 20.08.2014 № 20/08-14 за результатами проведення судово-економічної експертизи ТОВ «Тєфія» встановлено, що згідно з наданих на дослідження первинних бухгалтерських та податкових документів підтверджується фінансово-господарські взаємовідносини ТОВ «Тєфія» з ФОП ОСОБА_3 у період з 01.09.2012 по 28.02.2013.

Крім того, ТОВ «Тєфія» віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 488 069, 00 гривень, сплачену у складі вартості отриманих послуг за період з 01.09.2012 по 28.02.2013 у відповідності до вимог податкового законодавства, зокрема, з дотриманням вимог пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Також, надані на дослідження ТОВ «Тєфія» первинні бухгалтерські та податкові документи, на підставі яких до складу податкового кредиту з ПДВ віднесено суму 488 069, 00 гривень по господарським взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_3 у період з 01.09.2012 по 28.02.2013, оформлені у відповідності з вимогами статті 8 та статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» та пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Крім того, отримання ТОВ «Тєфія» послуг з організації транспортного перевезення (експедирування) вантажів від ФОП ОСОБА_3 у період з 01.09.2012 по 28.02.2013, документально підтверджується.

Також, дані податкової звітності ТОВ «Тєфія» з даними податкового та бухгалтерського обліку ТОВ «Тєфія», а також первинними фінансово-господарськими документами по господарським операціям з ФОП ОСОБА_3 у період з 01.09.2012 по 28.02.2013, документально підтверджується.

Крім того, висновок Акта перевірки від 04.07.2013 № 798/22-4/35023477 «Про проведення позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_3, за період з 01.09.2012 по 28.02.2013» про порушення пункту 198.2 ( з урахуванням пункту 187.9 статті 187), пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Тєфія» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 488 069, 00 гривень згідно з даними первинного бухгалтерського та податкового обліку документально та нормативно не підтверджуються.

Згідно з частиною четвертою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України, експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_5 пояснив, що під час судово-економічної експертизи перевіряв взаємовідносини лише між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3, на всі поставлені судом питання надав відповідь у зазначеному вище висновку. Щодо перевірки питання про наявність довіреності у ФОП ОСОБА_3 пояснив, що дане питання експертом не розглядалося.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт придбання позивачем послуг документально підтверджується.

Допитаний в якості свідка ФОП ОСОБА_3 пояснив, що договір з ТОВ «Тєфія» та первинні документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт) він не підписував у зв'язку з великим навантаженням та доручив право підпису іншому працівнику. Надав суду цивільно-правовий договір про наймання на роботу працівника. Також, ФОП ОСОБА_3 стверджував, що підписував тільки заявки на перевезення товару.

Дослідивши надані позивачем документи (товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт), судом встановлено, що вони дійсно підписані не ОСОБА_3, а особою, яку ФОП ОСОБА_3 уповноважив від себе на підписання таких документів.

ФОП ОСОБА_3 на виконання вимог ухвали суду надав обґрунтовані пояснення з відповідно підтверджуючими доказами, яким чином виконувалось перевезення товару для ТОВ «Тєфія». Також ФОП ОСОБА_3 надав пояснення щодо довіреності на представника ОСОБА_6, який підписував відповідні первинні бухгалтерські документи від імені ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинах з ТОВ «Тєфія» у 2012-2013 роках.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що на підставі виданої йому ФОП ОСОБА_3 довіреності, підписи на первинних бухгалтерських документах виконані їм, проти підписання таких документів ОСОБА_6 не заперечував.

Згідно зі статтею 237 Цивільного кодексу України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Пунктом 19.2 статті 19 Податкового кодексу України передбачено, що представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво її інтересів та ведення справ, пов'язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України представництво, що грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю (документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами). Статтею 245 Цивільного кодексу України визначено, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Статтею 34 Закону України від 02.09.1993 № 3425-ХІІ «Про нотаріат» визначено, що одним з нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси, є посвідчення угод, у тому числі довіреностей.

Згідно зі статтею 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Податкова накладна відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях, реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку на додану вартість зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну в паперовому або електронному вигляді.

Враховуючи викладене, фізична особа, яка має нотаріально засвідчене доручення щодо представлення інтересів платника податків в податкових органах та здійснення відповідних угод, є уповноваженою особою фізичної особи - підприємця та може підписати податкову накладну.

Отже, податковим законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо підписання первинних бухгалтерських документів особою, уповноваженою фізичною особою-підприємцем згідно з нотаріально посвідченою довіреністю.

Щодо вказаної вище довіреності, слід також відмітити, що судом встановлено, що її оригінал зберігався у ОСОБА_6, який було вилучено згідно протоколу обшуку від 11.09.2012 працівниками управління податкової міліції Житомирської області.

На письмове звернення щодо повернення вилучених речей і бухгалтерських документів СУ ДПС у Житомирській області надали письмову відповідь за № 6512/10/09-006 від 23.04.2013, що вилучені предмети і документи направлено до слідчого управління ДПС у Київській області.

ФОП ОСОБА_3 було надано суду Повний витяг з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію) за № 26862234 від 28.05.2014, з якого вбачається, що серія та номер бланку довіреності - ВРТ 535255; реєстраційний номер 37960255, строк дії до 27.06.2015, дата посвідчення зазначеної довіреності - 27.06.2012; номер у реєстрі нотаріальних дій - 861; довіреність посвідчено: ОСОБА_7 (2381); особа, яка видала довіреність - ОСОБА_3; представник - ОСОБА_6.

Натомість суд вважає за можливе зазначити про протиправність дій нотаріуса у зв'язку з тим, що останній не мав права видавати фотокопію довіреності, оскільки фотокопію можливо зробити лише з оригіналу, який було вилучено згідно з протоколу обшуку від 11.09.2012 працівниками управління податкової міліції Житомирської області.

Як вбачається з фотокопії довіреності, вона посвідчена приватним нотаріусом ОСОБА_7 12.05.2014, і як зазначив нотаріус, що вірність цієї фотокопії засвідчена з оригіналу документу, натомість суд зазначає, що оригінал довіреності було вилучено 11.09.2012 працівниками управління податкової міліції Житомирської області, згідно протоколу обшуку.

Згідно з пунктом 2 глави 7 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595, при підготовці до засвідчення вірності копій документів і виписок з них нотаріус зобов'язаний особисто звірити з оригіналом документа копію чи виписку з документа, вірність яких він засвідчує.

Суд зазначає, що нотаріус зобов'язаний був видати не фотокопію, а дублікат такої довіреності у відповідності до підпункту 1.1 пункту 1 глави 22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, згідно якої у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких або щодо яких учинялася нотаріальна дія, нотаріусом видається дублікат утраченого або зіпсованого документа.

Згідно з частиною першою статті 34 Закону України від 02.09.1993 № 3425-ХІІ «Про нотаріат», нотаріуси вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують правочини (договори, заповіти, довіреності тощо); видають дублікати нотаріальних документів, що зберігаються у справах нотаріуса; засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них.

Відповідно до статті 53 Закону України від 02.09.1993 № 3425-ХІІ «Про нотаріат», у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, за письмовою заявою осіб, перелічених у першому реченні частини п'ятої статті 8 цього Закону, видається дублікат втраченого документа.

Видача дубліката втраченого або зіпсованого документа здійснюється державним нотаріальним архівом. До передачі в архів примірників документів, посвідчених або виданих нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування, дублікат втраченого або зіпсованого документа видається відповідно нотаріусом чи посадовою особою виконавчого комітету за місцем його зберігання.

Водночас, факт наявності такої нотаріально посвідченої довіреності підтверджується матеріалами справи, в матеріалах справи є незавірена копія довіреності, довіреність була зареєстрована в реєстрі довіреностей, а дії приватного нотаріуса свідчать лише про недобросовісне виконання ним своїх обов'язків, однак жодним чином не спростовують факт існування такої довіреності.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини укладені без мети настання реальних наслідків, відповідачем суду не надано як і не надано взагалі усіх витребуваних судом документів, на які є посилання в Акті перевірки.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.07.2013 № 0000922204 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

В силу пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності винесення відповідного рішення.

Суд, всебічно та об'єктивно дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та такими, що підлягають в цій частині задоволенню, а вимога щодо визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 20.06.2013 № 358 про проведення документальної позапланової перевірки ТОВ «Тєфія» задоволенню не підлягає.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.07.2013 № 0000922204.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» судовий збір в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яноста чотири) гривні 00 копійок та витрати за проведення судово-економічної експертизи в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26 вересня 2014 р.