Ухвала

від 18.12.2014 по справі 810/2556/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/2556/14 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

18 грудня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Костюк Л.О., Сорочка Є.О.,

при секретарі: Колотушко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄФІЯ" до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЄФІЯ" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 18.07.2013 року № 0000922204; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною Постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та прийнято з порушенням норм матеріального права.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними у справі доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, підпункту 73.3 статті 74 Податкового кодексу України направлено на адресу ТОВ «Тєфія» запит від 25.03.2013 № 1033/20/22-4 про надання інформації та її документального підтвердження по господарських відносинах із ФОП ОСОБА_3 за весь період діяльності.

Листом від 05.04.2013 № 0504-13/01 ТОВ «Тєфія» було надано податковому органу запитувані документи.

20.06.2013 на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем прийнято наказ № 358 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія».

У період з 21 червня по 1 липня 2013 року, посадовими особами Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на виконання наказу від 20.06.2013 № 358 та на підставі пункту 75.1 статті 75 та підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 1 вересня 2012 року по 28 лютого 2013 року. Результати перевірки оформлено актом від 04.07.2013 № 798/22-4/35023477.

У ході перевірки проаналізовано висновок експерта СТКЗР Білоцерківського МВ від 14.06.2013 № 490 та встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у первинних бухгалтерських документах виконані сторонньою особою.

За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Тєфія» вимог пункту 198.2 статті 198, пункту 198.3 статті 198, пункту 198.6 статті 198 та пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 488069, 00 гривень, в тому числі за вересень 2012 року на суму 27883, 00 гривень, за листопад 2012 року на суму 139946, 00 гривень, за грудень 2012 року на суму 153257, 00 гривень, за січень 2013 року на суму 117600, 00 гривень та за лютий 2013 року на суму 49383, 00 гривень.

На підставі висновків Акта перевірки Ірпінською об'єднаною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0000922204, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Тєфія» з податку на додану вартість на 488069, 00 гривень та застосовано штрафну санкцію у розмірі 122017, 25 гривень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 у справі № 2а-810/3978/13-а, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013, відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31.03.2014 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тєфія» задоволено частково. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2013 у справі № 810/3978/13-а скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами для скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий розгляд слугували висновки Вищого адміністративного суду України, що судам попередніх інстанцій за необхідності слід було витребувати у ФОП ОСОБА_3 довіреність на представника, який підписував відповідні документи від його імені.

Водночас, колегія суддів не погодилась з твердженням суду першої інстанції, що для отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Тефія» ФОП ОСОБА_3 потрібна була відповідна довіреність.

Крім того, касаційна інстанція вказує, що судом апеляційної інстанції в рішенні суду зазначено, що вказані позивачем документи частково підтверджують факт приймання до перевезення, перевезення товарів; факт використання товарів; реальність вчинення господарських операцій. Однак, цих доказів є недостатньо для прийняття рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Зі змісту зазначеної правової норми слідує, що завданням документальної перевірки є встановлення, зокрема, достовірності та повноти нарахування податків та зборів. Достеменне встановлення вказаних обставин на підставі лише даних податкової звітності платника податку є неможливим, тому дослідженню під час документальної перевірки підлягають первинні документи бухгалтерського обліку. Зокрема визначено, що документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 та пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, встановлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту може бути підставою для проведення як виїзної так і невиїзної документальної перевірки.

При цьому, у разі виконання платником податків вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України та надання вичерпних пояснень й повного пакету документів на їх підтвердження - здійснюється документальна невиїзна перевірка.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що позивачем надано пояснення та їх документальні підтвердження на запит податкового органу від 25.03.2013 № 1033/20/22-4, у Ірпінської об'єднаної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області були підстави для проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість по розрахунках з ФОП ОСОБА_3 за період з 01.09.2012 по 28.02.2013.

Згідно п. 1 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 № 213, відповідно до пункту 77.4 статті 77, пункту 78.4 статті 78, пункту 79.2 статті 79 та пункту 80.2 статті 80 розділу II Кодексу про проведення документальної планової, позапланової та фактичної перевірки відповідним керівником органу державної податкової служби приймається рішення (із зазначенням підстав для проведення перевірки, дати її початку та тривалості), яке з урахуванням вимог Кодексу оформлюється наказом.

Відповідно п. 2.3 п. 2 Методичних рекомендацій щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків при організації документальних планових та позапланових невиїзних перевірок необхідно враховувати особливості проведення, визначені статтею 79 розділу II Кодексу. Так, документальна планова та позапланова невиїзна перевірка здійснюється на підставі наказу про проведення, оформленого з дотриманням вимог, передбачених розділом І цих Методичних рекомендацій, та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 розділу II Кодексу.

Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом наказ про проведення перевірки направлено 20.06.2013 рекомендованим листом на податкову адресу ТОВ «Тєфія», що не заперечувалося представником позивача, тобто дії відповідача щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Тєфія» є правомірними.

Більш того, у постанові Верховного Суду України від 24.12.2010 у справі № 21-25а10 вказано, що платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки, а тому позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. В іншому разі в задоволенні відповідних позовів має бути відмовлено, оскільки правові наслідки оскаржуваних дій за таких обставин є вичерпаними, а отже, задоволення позову не може призвести до відновлення порушених прав платника податків, оскільки після проведення перевірки права платника податків порушують лише наслідки проведення відповідної перевірки.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено судом, позивач, допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки та як наслідок не використав свого права недопуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки, а тому підстави для задоволення позову про визнання протиправним та скасування наказу в даному випадку відсутні.

За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 18.07.2013 № 0000922204, яке і впливає на права та інтереси позивача, а наказ про проведення перевірки жодним чином не породжує для позивач будь-яких негативних наслідків.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.08.2012 між ТОВ «Тєфія» та ФОП ОСОБА_3 укладено договір транспортного експедирування № 36, згідно умов якого ТОВ «Тєфія» (Замовник) доручає, а ФОП ОСОБА_3 (транспортний експедитор) зобов'язується за рахунок замовника надати транспортно-експедиційні послуги, пов'язані з перевезенням вантажу (аудіо/відео техніка) автомобільним транспортом.

На підтвердження факту виконання господарських зобов'язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування виписано: товарно-транспортні накладні, акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг), рахунки-фактури, податкові накладні, заявки, банківські виписки, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як вбачається з матеріалів справи, послуги транспортного експедирування, надані ФОП ОСОБА_3 замовлялися позивачем та були використані у власній господарській діяльності позивача. Зокрема, ТОВ «Тєфія» замовлялися у ФОП ОСОБА_3 послуги з транспортного експедирування товарів на виконання умов договорів про надання послуг від 31.12.2011 № КЗТ-1701-01 та від 31.12.2012 № КЗТН-3112/12-01, укладених між ТОВ «Тєфія» та ТОВ «САВ «Дистрибьюшн». Факт виконання зазначений правочинів підтверджується актами звірки взаєморозрахунків по договорам про надання послуг від 31.12.2011 № КЗТ-1701-01 та від 31.12.2012 № КЗТН-3112/12-01; актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) наданими ТОВ «Тєфія» для сплати послуг ТОВ «САВ «Дистрибьюшн» за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; товарно-транспортними накладними за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; податковими накладними за період з 01.09.2012 по 28.02.2013; бухгалтерською довідкою № 1 від 19.07.2013. Копії усіх вищевказаних документів наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів звертає увагу, що первинні документи повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 Положення про документальне - забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими апеляційної інстанцій, копії яких наявні в матеріалах справи та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства, тому, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, оскаржувана постанова прийнята судом відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідача Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення .

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду буде виготовлено 25.12.2014 року.

Головуючий суддя Г.М. Бистрик

Судді Л.О. Костюк

Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Костюк Л.О.

Сорочко Є.О.