Постанова

від 30.09.2014 по справі 906/573/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року Справа № 906/573/14

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Вовк І.В.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "ОРАНТА", с. Кропивня Житомирської області,

на рішення господарського суду Житомирської області від 06.06.2014

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.07.2014

зі справи № 906/573/14

за позовом приватного підприємства "АДЛЄР" (далі - Підприємство), м. Житомир,

до публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "ОРАНТА" (далі -Товариство), с. Кропивня Житомирської області,

про стягнення 157 248, 59 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Підприємства - Бонтлаба В.В. предст. (дов. від 25.11.2013)

Товариства - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства 157 248,59 грн. заборгованості (з них 79 878,50 грн. основного боргу, 43 933,18грн. курсової різниці, 15975,70грн. 20% штрафу, 6003,35грн. пені, 9134,60грн. 20% річних, 2323,26грн. інфляційних втрат), яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням Товариством зобов'язання з оплати товару, одержаного за договором поставки від 27.05.2013 № 205/Н (далі -Договір).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 06.06.2014 (суддя Кудряшова Ю.В.) позов задоволено повністю з посиланням на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 (судді Гулова А.Г.- головуючий, Маціщук А.В., Сініцина Л.М.), рішення місцевого господарського суду скасовано в частині стягнення 2323,26грн. інфляційних втрат із прийняттям у цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові рішення попередніх інстанцій зі справи скасувати в частині стягнення з відповідача курсової різниці, 20% річних та 20% штрафу із прийняттям нового рішення у зазначеній частині про відмову в позові. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових рішень у зазначеній частині з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій -без змін.

Сторони відповідно до статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Розпорядженням секретаря четвертої судової палати Вищого господарського суду України від 29.09.2014 № 05-05/1513 змінено склад суду для розгляду справи № 906/573/14 та сформовано наступний склад суду: суддя Палій В.В. -головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М., Вовк І.В.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника Підприємства, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- відповідно до умов укладеного сторонами Договору останній визначає умови купівлі-продажу насіння;

- асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього Договору (пункт 2.1);

- відповідно до пункту 3.2 Договору товар вважається переданим Товариству як покупцю з моменту підписання видаткових накладних;

- як передбачено пунктом 5.3 Договору, оплата товару проводиться таким чином: 30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 10.06.2013; 20% -в строк до 17.06.2013; 30% - в строк до 01.10.2013 без виставлення рахунку -фактури;

- сторони погодили, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, яка еквівалентна курсу долара США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Договору (пункт 5.1 Договору);

- відповідно до пункту 5.2 Договору товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару;

- відповідно до видаткової накладної від 29.05.2013 № РН-0000547, акта приймання-передачі продукції від 29.05.2013 № РН-0000547, які підписані сторонами та скріплені печатками, на виконання умов Договору Підприємством поставлено Товариству товар на суму 79 878,50 грн.;

- Товариством одержаний товар не оплачений;

- відповідно до пункту 8.2 Договору за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення;

- згідно з пунктом 8.3 Договору строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного Договору;

- як передбачено пунктом 8.4 Договору, покупець у випадку порушення умов оплати товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару;

- пунктом 8.6 Договору передбачено, що сторони "згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України" дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20 % річних;

- У Додатку № 1 до Договору сторони погодили формулу для визначення суми, яка підлягає оплаті, у випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору.

Відповідно до частини другої статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Вирішуючи спір, попередні судові інстанції, встановивши факт прострочення виконання зобов'язання Товариством з оплати одержаного за Договором товару та керуючись статтями 509, 526, 527, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) дійшли обґрунтованого висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині стягнення з Товариства суми основного боргу у розмірі 79 878,50грн. та 6003,35грн. пені.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що норми статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні (без прив'язки до курсу іноземної валюти та здійснення перерахунку у випадку зміни Національним Банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти), оскільки офіційний індекс інфляції визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти, обґрунтовано відмовив у стягненні з Товариства 2323,26грн. інфляційних втрат.

Причиною касаційного розгляду у даній справі є питання правомірності стягнення з Товариства на користь Підприємства 43 933,18грн. курсової різниці, 15975,70грн. 20% штрафу, 9134,60грн. 20% річних.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Як передбачено частинами другою, третьою статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмеження щодо передбачення у договорі одночасного стягнення пені та штрафу за порушення виконання господарського зобов'язання, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України. Одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить і статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 зі справи № 06/5026/1052/2011).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (часина друга статті 258 ЦК України).

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Згідно з приписами пункту 6 частини другої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.3 Договору сторони погодили збільшення позовної давності для стягнення штрафних санкцій, а саме, 5 років з моменту підписання Договору, а не порядок обчислення позовної давності, як помилково вважає Товариство. Крім того, згідно даного пункту сторони домовилися про те, що відповідно до пункту 6 статті 232 ЦК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором здійснюється протягом 5 років.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 8.6 Договору сторони погодили інший розмір процентів, ніж передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, а саме 20 % річних.

Передбачене законом (статтею 625 ЦК України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Положення чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Місцевий та апеляційний господарські суди: повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким надали необхідну оцінку, з дотриманням наведених норм матеріального та процесуального права, беручи до уваги наявність Договору поставки і умови його виконання; встановивши факт прострочення виконання зобов'язання Товариством із оплати одержаного товару у строк, визначений Договором та статтею 692 ЦК України; беручи до уваги умови Договору, яким передбачено сплату неустойки (пені та 20% штрафу), курсової різниці, а також сплату 20% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання; врахувавши збільшення позовної давності для стягнення штрафних санкцій за згодою сторін, - дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 43 933,18грн. курсової різниці, 15975,70грн. 20% штрафу, 9134,60грн. 20% річних.

Доводи Товариства не спростовують висновків, викладених у оскаржуваних судових рішеннях попередніх інстанцій. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Таким чином, постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін законне рішення місцевого господарського суду в частині стягнення суми основного боргу, курсової різниці, пені, штрафу, 20% річних зі справи відповідає встановленим ним фактичним обставинам, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 111 7 , 111 9 -111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.07.2014 зі справи № 906/573/14 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Агропромислова акціонерна корпорація "ОРАНТА" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Вовк