КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2014 р. Справа№ 910/7330/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
Новікова М.М.
секретар: Шевченко Я.А.
за участю представників:
від позивача: Бондарчук І.П.;
від відповідача-1: Лисенко Л.В.;
від відповідача-2: Сливоцький Р.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "ОАЗІС"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 27.11.2013р.
у справі №910/7330/13 (головуючий суддя Босий В.П.,
судді: Літвінова М.Є., Мандичев Д.В.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва
до 1) Київської міської ради
2) Дочірнього підприємства "ОАЗІС"
про визнання незаконним та скасування рішення Київської
міської ради та визнання відсутності права
ВСТАНОВИВ:
Заступник прокурора міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі - відповідач-1) та Дочірнього підприємства «ОАЗІС» (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010 р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. №82-6-00317» та визнання відсутності у відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 0,17 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0041, вартістю 5 490 936,18 грн., що розташована на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідача-1 були порушені норми чинного законодавства України, зокрема, Конституції України, Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування» внаслідок чого відповідачу-2 було неправомірно надано у довгострокову оренду вищевказану земельну ділянку.
Відповідачі відзивів на позов (письмових пояснень) не надали, явку своїх представників у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечили, у зв'язку з чим справа розглядалася Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі №910/7330/13 позов було задоволено повністю, а саме:
- визнано незаконним та скасовано рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. №82-6-00317»;
- визнано відсутність у відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 0,17 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0041, вартістю 5 490 936,18 грн., що розташована на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва;
- присуджено до стягнення з відповідачів в дохід Державного бюджету України по 1 147, 00 грн. судового збору.
Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі №910/7330/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно того, що оскаржуваним рішенням відповідача-1 не вирішувалося питання щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2014р, апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 19.06.2014 р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Іоннікової І.А., Мартюк А.І.
В судове засідання 19.06.2014р. з'явилися лише представники позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 26.06.2014р.
В судове засідання 26.06.2014р. з'явились представник позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив.
В судовому засіданні 26.06.2014 р. представник відповідача-2подав клопотання про продовження строку розгляду справи відповідно до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2014р., на підставі ст. ст. 69, 77, 102 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги було продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 28.08.2014р.
18.08.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, а саме: копії звернення відповідача-2 до Київського міського голови Чернівецького Л.М. №102406/22 від 24.06.2010р. із службовими супровідними листами; копії відповіді Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві №30697/10/2655-25-02-10 від 02.07.2014р.
Вказане клопотання було задоволено судом.
Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Новікова М.М., Самсіна Р.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р. справу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Мартюк А.І., суддів: Новікова М.М., Самсіна Р.І.
В судове засідання 28.08.2014р. з'явились представники позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.09.2014р.
10.09.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Самсіна Р.І.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014р. справу було прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Новікова М.М., Самсіна Р.І.
В судове засідання 11.09.2014р. з'явились представники позивача та відповідача-2. Представник відповідача-1 не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 29.09.2014р.
Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2014р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів Новікова М.М., Мартюк А.І.
В судовому засіданні 29.09.2014р. представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі № 910/7330/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В судовому засіданні 29.09.2014р. представник прокуратури заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача-2, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 29.09.2014р. представник відповідача-1 підтримав апеляційну скаргу відповідача-2, просив суд скаргу задовольнити та скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі №910/7330/13, прийнявши нове рішення про відмову в позові.
В судовому засіданні 29.09.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Згідно з ч.5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території, зокрема, належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.
Згідно з ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.
Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.
21.04.2005р. відповідачем-1 було прийнято рішення №314/2889 «Про передачу дочірньому підприємству «ОАЗІС» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва», яким відповідачу-2 затверджено проект відведення земельної ділянки, а також передано у короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,17 га для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва за рахунок земель, не наданих у власність чи користування.
Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Згідно з нормами ст. 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
16.09.2005р. між відповідачем-1, як орендодавцем, та відповідачем-2, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 21.04.2005р. №314/2889 за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі - об'єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором. Об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва; розмір - 1736 кв. м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом; кадастровий номер -8000000000:82:075:0041.
В п.3.1 вищезгаданого Договору передбачено, що останній укладено на 5 років.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.
20.09.2005р. Договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за №82-6-00317 у книзі записів державної реєстрації договорів. Окрім того, 16.09.2005р. Договір оренди був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №665.
08.07.2010р. відповідачем-1 було прийнято рішення №1169/4607 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005 №82-6-00317», відповідно до якого було вирішено внести зміни до Договору оренди, а саме: п.3.1 Договору оренди викладено у наступній редакції: «Договір укладено на 15 років».
Прокуратура просила суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010 р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. №82-6-00317», а також визнати відсутнім у відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 0,17 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0041, вартістю 5 490 936,18 грн., що розташована на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва, наголошуючи на тому, що вказане рішення було прийнято з порушенням норм діючого законодавства у сфері земельних відносин, оскільки відповідачем-1 не дотримано встановленої процедури відведення земельних ділянок.
Місцевий господарський суд задовольнив позов повністю, визнавши позовні вимоги нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. Зокрема, у своєму рішенні суд зазначив про те, що відповідачами не надано доказів розроблення та погодження у встановленому порядку проекту відведення земельної ділянки, що знаходиться по вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва, з метою передання її в оренду відповідачу-2 строком на 15 років. Місцевий господарський суд дійшов висновку, що рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010р. прийняте всупереч приписам Земельного кодексу України.
Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Закон України «Про місцеве самоврядування» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до п.34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
У відповідності до ч.1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
В ст. 16 Закону України «Про оренду землі» визначено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч.1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").
Як уже зазначалося вище, між відповідачами було укладено Договір оренди земельної ділянки від 16.09.2005р., термін дії якого становив 5 років.
В процесі судового розгляду було встановлено, що в червні 2010 року відповідач-2 звернувся до відповідача-1 з листом №102406/22 від 24.06.2010р., в якому ініціював питання щодо внесення змін до Договору оренди, а саме в частині терміну дії останнього.
За наслідками розгляду звернення відповідача-2 відповідачем-1 було прийнято рішення №1169/4607 від 08.07.2010р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005 №82-6-00317», відповідно до якого було внесено зміни до Договору оренди, а саме скориговано строк його дії з 5 до 15 років.
Тобто, фактично, рішення №1169/4607 від 08.07.2010р. є згодою відповідача-1, як сторони у господарському зобов'язанні, на внесення змін до укладеного між ним та відповідачем-2 Договору оренди земельної ділянки від 16.09.2005р.
Зазначивши про обґрунтованість позову, місцевий господарський суд не прийняв до уваги положення чинного законодавства, зокрема, Конституції України та Законів України «Про звернення громадян» і «Про місцеве самоврядування». Системний аналіз наведених нормативних актів дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавцем закріплюється право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування рішення (аналогічна правова позиція наведена в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст. 19, ст. 144 Конституції України, ст. 25, ч.14 ст. 46, ч.ч.1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування)).
В ст. 4 Господарського процесуального кодексу України законодавець передбачив, що господарський суд у прийнятті судового рішення керується не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).
Як вбачається із рішення суду першої інстанції, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення у даній справі керувався ст. ст. 118, 123, 124 Земельного кодексу України, якими встановлюється порядок надання земельних ділянок у власність чи оренду. Натомість, вказані норми матеріального права не регулюють порядок внесення змін до вже укладених та діючих договорів оренди.
Судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять доказів розроблення та погодження у встановленому порядку проекту відведення земельної ділянки, з метою передання її відповідачу-2 в оренду строком на 15 років. Однак при цьому сторонами у справі не заперечується факт затвердження відповідачу-2 проекту відведення земельної ділянки рішенням відповідача-1 №314/2889 від 21.04.2005р., на підставі якого відповідачу-2 було надано спірну земельну ділянку строком на 5 років.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1) надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).
Згідно вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій» (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.
Поза увагою місцевого господарського суду залишилася та обставина, що оспорюваним рішенням відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010р. не вирішується питання щодо вчинення правочинів, наведених у ст. 50 Закону України «Про землеустрій».
Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються:
- затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності);
- надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (ч.10 ст. 123 Земельного кодексу України).
Оскільки рішенням відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010р. не вирішується питання відведення (надання у користування) відповідачу-2 нової земельної ділянки, а лише надається згода однієї із сторін договору на продовження дії існуючого Договору оренди, висновки суду першої інстанції про відсутність проекту відведення земельної ділянки є необґрунтованими.
Також необхідно зазначити, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків сторін, а є лише невід'ємною частиною договору оренди земельної ділянки (аналогічна правова позиція наведена в п.2.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р.).
Як уже зазначалося вище, в п.1 рішення відповідача-1 від 21.04.2005р. №314/2889 «Про передачу дочірньому підприємству «ОАЗІС» земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва» було вирішено затвердити проект відведення земельної ділянки відповідачу-2 для будівництва, експлуатації та обслуговування офісно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва.
Прокуратурою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження втрати чинності вищевказаним рішенням №314/2889 від 21.04.2005р. Отже, проект землеустрою щодо відведення орендованої відповідачем-2 земельної ділянки є дійсним на момент розгляду справи №910/7330/13. Необхідність розроблення нового проекту відведення земельної ділянки у зв'язку з внесенням змін до Договору оренди щодо строку дії останнього ані прокуратурою, ані місцевим господарським судом не було нормативно обґрунтовано.
При цьому, судом першої інстанції не було належним чином застосовано правові норми, які регулюють порядок внесення змін до господарських договорів, в тому числі, до договорів оренди земельних ділянок, зокрема ст. ст. 16, 19, 30, 33 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 651, 654 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, якими регулюється порядок зміни та розірвання господарських договорів.
Так, згідно з ч.1 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.
Аналогічну правову норму містить ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 654 Цивільного кодексу України.
Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно зі ст. 2 Тимчасового порядку передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15.07.2004р. (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки - це вид документації із землеустрою, яка розробляється у випадках, передбачених законодавством та цим Порядком, і затверджується рішенням Київської міської ради та визначає місце розташування земельної ділянки, її розмір, площу, цільове призначення, правовий режим, обмеження та обтяження землекористування і складається з текстової та графічної частин.
Підстави для надання (передачі) земельних ділянок у користування визначені в ст. 3 вищевказаного Тимчасового порядку, згідно з ч.2 якої передача земельних ділянок в оренду або надання їх в постійне користування на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки здійснюється у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та/або надання в користування земельної ділянки, межі якої не встановлені в натурі (на місцевості), в інших випадках, передбачених законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України №677 від 26.05.2004р., яка була чинною на час прийняття оскаржуваного рішення відповідача-1, було затверджено Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Згідно з п.п.2, 3 вказаного Порядку (в редакції, що діяла на дату винесення рішення відповідача-1) проект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли: земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення; земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призначення; земельна ділянка придбана на конкурентних засадах (за результатами земельних торгів). Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.
Проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі: рішення сільської, селищної, міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок; укладених договорів між землевласниками і землекористувачами та розробником проекту відведення земельної ділянки; судового рішення.
Тобто, розробка проекту відведення земельних ділянок не є обов'язковою умовою для продовження терміну дії (поновлення) вже укладеного договору оренди земельної ділянки. До того ж, оскаржуваним рішенням відповідача-1 не розглядалося питання ані щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, ані щодо надання (передачі), вилучення (викупу) чи відчуження земельної ділянки, межі якої не встановлено в натурі (на місцевості).
Окрім вищенаведених обставин, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими. Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності (аналогічна правова позиція наведена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» №6 від 17.05.2011р.).
Відповідно до п.6 ч.2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Згідно зі ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. У позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, за відсутності ж такого органу або відсутності у нього повноважень зазначає про це в позовній заяві.
Задовольняючи позов, місцевий господарський суд не встановив, яким саме майновим інтересам держави чи територіальної громади було завдано шкоди внаслідок прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення №1169/4607 від 08.07.2010р., а також не встановив розмір та характер такої шкоди.
В матеріалах справи наявний лист Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві №30697/10/2655-25-02-10, з якого вбачається, що станом на липень 2014 року у відповідача-2 відсутня заборгованість по сплаті орендних платежів за користування земельною ділянкою площею 0,17 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0041, вартістю 5 490 936,18 грн., яка розташована на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва. Наведеними обставинами спростовуються доводи прокуратури про порушення відповідачем-2 майнових прав держави або територіальної громади внаслідок використання спірної земельної ділянки.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Згідно з ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
В процесі судового розгляду прокуратурою не було надано доказів на підтвердження наявності обставин, які б зумовлювали визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010 р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 20.09.2005р. №82-6-00317», у зв'язку з чим в цій частині вимог позов задоволенню не підлягає.
Позовна вимога про визнання відсутності у відповідача-2 права користування земельною ділянкою площею 0,17 га, кадастровий номер 8000000000:82:075:0041, вартістю 5 490 936,18 грн., що розташована на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва є похідною від вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 №1169/4607 від 08.07.2010р.
Оскільки колегією суддів в процесі судового розгляду не було виявлено факту порушення вимог законодавства під час відведення відповідачу-2 спірної земельної ділянки та/або неправомірності рішення відповідача-1, як органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу-2 було надано в орендне користування згадану земельну ділянку, позовна вимога про визнання у відповідача-2 відсутнім права користування земельною ділянкою площею 0,17 га, розташованою на вул. Січневого повстання, 26 у Печерському районі м. Києва, є нормативно та документально не підтвердженою, а тому не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються,
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Прокуратурою, як позивачем, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові.
Натоміть доводи апеляційної скарги відповідача-2 повністю підтвердились під час розгляду даної справи, що свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-2 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі №910/7330/13 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові у повному обсязі.
Згідно з ч.6 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на відмову в задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом до суду мають бути покладені на позивача.
Однак відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання позову у даній справі прокуратурою судові витрати понесені не були.
Згідно з ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.
Враховуючи задоволення апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання у загальній сумі 1 218,00 грн. підлягають відшкодуванню відповідачу-2 (апелянту) з прокуратури (позивача), тобто за рахунок Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 42, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «ОАЗІС» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2013р. у справі №910/7330/13 скасувати повністю.
3. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви заступника прокурора міста Києва відмовити повністю.
4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «ОАЗІС» (юр.адреса: 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 83; пошт.адреса: 02160, м. Київ, просп. Возз'єднання, 19, оф. 203, код ЄДРПОУ 21681412) 1 218,00 грн. (одну тисячу двісті вісімнадцять гривень 00 копійок) судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.
6. Матеріали справи №910/7330/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
М.М. Новіков
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.09.2014 |
Оприлюднено | 06.10.2014 |
Номер документу | 40715607 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Зубець Л.П.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні