Постанова

від 29.09.2014 по справі 911/4182/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2014 р. Справа№ 911/4182/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Баранця О.М.

за участю представників:

від позивача - Супряга С.О., довіреність № 207/11.5.2 від 15.05.2014;

від відповідача - Прокопенко Т.Ю., довіреність № б/н від 25.12.2013,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром" на рішення господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4182/13 (суддя Ярема В.А.) за позовом публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром" про стягнення 16 740 267,78 доларів США та 2 724 545,45 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулося до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром" про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 15 149 618,59 дол. США, 1 162 749,28 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 258 996,22 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 85 777,44 дол. США пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 59 768,36 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, 23 357,89 дол. США 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та 2 724 545,45 грн. штрафних санкцій (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Рішенням господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4182/13 позов задоволено частково та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 15 149 618 дол. США 59 центів заборгованості по сплаті кредиту, 258 996 дол. США 22 центи пені та 59 768 дол. США 36 центів 3% річних за порушення строків сплати кредиту; 1 162 749 дол. США 28 центів заборгованості сплати процентів за користування кредитом, 85 294 дол. США 70 центів пені та 23 357 дол. США 89 центів 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом; 2 724 545 грн. 45 коп. штрафних санкцій; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення по даній справі суд першої інстанції дійшовши висновку про невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4182/13 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги посилається на відсутність у позивача індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка необхідна для укладення договорів в іноземній валюті.

Крім цього, апелянт зазначає, що стягнення пені та відсотків річних в іноземній валюті суперечить законодавству.

В ході здійснення апеляційного провадження позивачем подано до суду заяву про відмову від позову.

Зазначена відмова від позову не приймається судом апеляційної інстанції, з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають.

Норми Господарського процесуального кодексу України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого статтею 24 Господарського процесуального кодексу України права залучати до участі у справі іншого відповідача, здійснити за згодою позивача заміну первісного відповідача належним відповідачем та зазначеного у статті 27 Господарського процесуального кодексу України права залучити до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" апеляційна інстанція не застосовує положення Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо відмови позивача від позову.

За наведених обставин, судом апеляційної інстанції не приймається відмова публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" від позову.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 29.09.2014 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2014 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між ЗАТ "Внєшторгбанк" (правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк"), як кредитором та ЗАТ "Концерн Укравтопром" (правонаступником якого є ТОВ "Компанія Укравтопром"), як позичальником 11.07.2007р. укладено кредитний договір №10-0604/296к-07, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування.

Пунктом 1.1 договору (у редакції договору №25 від 26.01.2011р.) передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредит в сумі 15 149 618,59 дол. США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит не пізніше 01.10.2013р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та у строки, визначені даним договором.

Відповідно до 3.1.1 договору (у редакції договору №40 від 07.03.2012р.) плата за користування кредитними коштами встановлюється у вигляді процентів, розмір яких встановлюється умовами цього договору та має статус "диференційованої" ставки, під якою в цьому договорі розуміється наступне: кредитним договором встановлюється базовий розмір процентів, що нараховуються за користування кредитними коштами за умови повного та всебічного виконання позичальником всіх умов цього договору та договорів про забезпечення, та визначаються умови, за яких застосовується підвищений розмір плати за користування кредитними коштами, який визначається шляхом збільшення базової процентної ставки на кількість процентних пунктів, що встановлена цим договором.

Проценти за користування кредитними коштами, розмір яких є базовим, встановлюються у розмірі 10% процентів річних.

Сторони, укладаючи цей договір, домовились, що розмір процентів за користування кредитом збільшується при настанні кожного із нижченаведених випадків у наступному порядку:

- на 5 (п'ять) процентних пунктів при невиконанні позичальником умови, визначеної п.4.3.2 цього договору;

- на 3 (три) процентних пункти при невиконанні позичальником умов, визначених п.п.4.3.11.2., 4.3.11.5. цього договору;

- на 1 (один) процентний пункт при невиконанні позичальником умов, визначених п.п.4.3.11.6., 4.3.11.7. цього договору;

- на 1 (один) процентний пункт при невиконанні позичальником будь-якої з умов, визначених п.4.3.11.8 цього Договору.

Згідно 3.1 договору (у редакції договору №46 від 08.02.2013р.) плата за користування кредитом встановлюється у вигляді процентів за користування кредитом, розмір яких є фіксованим та складає 7,5% річних, починаючи з 01.01.2013р.

Пунктом 7.1 договору (у редакції договору №46 від 08.02.2013р.) передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен календарний день прострочення.

У разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення плати за кредит згідно умов цього договору, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченої плати за кредит за кожен календарний день прострочення (п. 7.2 договору).

Додатковими угодами №1 від 08.08.2007р., №3 від 26.10.2007р., №4 від 13.12.2007р., №5 від 04.09.2008р., №18 від 03.03.2010р., №25 від 26.01.2011р. та додатковими угодами №2 від 01.10.2007р., №6 від 12.12.2008р., №7/1 від 02.02.2009р., №8 від 27.02.2009р., №9 від 20.03.2009р., №10 від 14.04.2009р., №11 від 29.04.2009р., №11/1 від 30.06.2009р., №12 від 30.06.2009р., №12/1 від 28.08.2009р., №13 від 23.09.2009р., №15 від 13.11.2009р., №16 від 26.11.2009р., №22 від 31.08.2010р., №24 від 01.11.2010р., №26 від 15.02.2011р., №27 від 01.03.2011р., №28 від 30.05.2011р., №30 від 01.07.2011р., №34 від 30.09.2011р., №40 від 07.03.2012р., №46 від 08.02.2013р. сторонами вносились зміни до договору щодо ліміту кредиту, строків та порядку сплати кредиту, а також щодо розмірів процентних ставок за користування кредитом та строків їх сплати.

На виконання умов кредитного договору банк перерахував відповідачу кредитні кошти на загальну суму 15 149 618,59 дол. США, що підтверджується банківськими виписками.

Відповідачем зобов'язання з повернення зазначених коштів виконано не було.

У зв'язку з невиконанням позичальником своїх грошових зобов'язань, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром" заборгованості за кредитом в сумі 15 149 618,59 дол. США, 1 162 749,28 дол. США заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, 258 996,22 дол. США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 85 777,44 дол. США пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 59 768,36 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту, 23 357,89 дол. США 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та 2 724 545,45 грн. штрафних санкцій (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір №10-0604/296к-07 з урахуванням додаткових угод до нього, є кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Так, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2. ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем зобов'язання щодо своєчасного повернення сум кредиту за кредитним договором не виконано.

Крім цього, відповідачем не виконано зобов'язання щодо своєчасної сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до ст.ст. 43, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказів оплати вищезазначеної заборгованості на момент прийняття оскаржуваного рішення позичальником до суду не надано.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 15 149 618,59 дол. США та заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом в сумі 1 162 749,28 дол. США.

Позивачем також заявлено до стягнення пеню за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 258 996,22 дол. США та пеню за порушення строків сплати процентів за користування кредитом в сумі 85 777,44 дол. США.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Пунктом 7.1 договору (у редакції договору №46 від 08.02.2013р.) передбачено, що у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен календарний день прострочення.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за кредитним договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 258 996,22 дол. США та пені за несвоєчасну сплату відсотків в сумі 85 294,70 дол. США, розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Крім цього, позивачем також було заявлено вимогу про стягнення з відповідача 59 768,36 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та 23 357,89 дол. США 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом.

Згідно положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідачем було прострочено виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, вимоги про стягнення 59 768,36 дол. США 3% річних за несвоєчасне повернення кредиту та 23 357,89 дол. США 3% річних за порушення строків сплати процентів за користування кредитом обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

Крім цього, посилаючись на те, що відповідач свої договірні зобов'язання, передбачені пунктами 4.3.11.8.1-4.3.11.8.5 договору (в редакції договору №34 від 30.09.2011р.) за 3 квартал 2013 року та зобов'язання, передбачені пунктом 4.3.11.8.5 договору (в редакції договору №34 від 30.09.2011р.) за 4 квартал 2012 року - 3 квартал 2013 року в частині надання фінансової звітності за вказані періоди не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 724 545,45 грн. штрафних санкцій, що по курсу НБУ станом на 18.11.2013р. становить 340 866,44 дол. США, із розрахунку 37 874,05 дол. США за кожен випадок невиконання останнім договірних зобов'язань, яких було встановлено 9.

Пунктами 4.3.11.8.1-4.3.11.8.6 договору (в редакції договору №34 від 30.09.2011р.) передбачено, що позичальник зобов'язується протягом всього строку дії договору без письмової згоди банку:

- не надавати фінансову допомогу юридичним особам, а також фізичним особам на суму більше 200 000,00 дол. США (в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день надання фінансової допомоги), не виступати поручителем/майновим поручителем. Період контролю: кожні 3 (три) календарні місяці року за даними Форми №1/Форми №1-м (аналіз динаміки значень рядків 050, 150, 210 Форми №1/рядка 210 Форми №1-м) та розшифровки позабалансових зобов'язань (згідно з додатком 3 до цього Договору) на Звітні дати. Дати моніторингу звітності на 01 січня - 01 березня, звітності на 01 квітня - 01 травня, звітності на 01 липня - 01 серпня, звітності на 01 жовтня - 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього Договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

- не здійснювати купівлю та/або продаж частки(ок) в статутних капіталах інших юридичних осіб, акцій та пов'язаних з ними корпоративних прав, більше ніж 10% (десять) відсотків їх статутного фонду, а також не укладати пов'язані з цим договори купівлі та/або продажу. Період контролю: кожні 3 (три) календарні місяці року за даними Форми №1/Форми №1-м (аналіз динаміки значень рядків 040, 045, 220 Форми №1/рядків 040, 220 Форми №1-м на звітну дату в порівняні із значенням на 01 січня поточного року (по річній звітності - на 01 січня минулого року)) та даними додатку 4 до договору на звітні дати. Дати моніторингу звітності на 01 січня -01 березня, звітності на 01 квітня - 01 травня, звітності на 01 липня - 01 серпня, звітності на 01 жовтня - 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

- не виплачувати та/або не розподіляти 50 (п'ятдесят) і більше відсотків дивідендів та/або прибутку Позичальника, можливих(ого) до розподілу. Період контролю: кожні 3 (три) календарні місяці року за даними Форми №1/Форми №1-м та Форми №2/Форми №2-м на звітні дати (різниця між значеннями рядка 350 Форми №1/Форми №1-м на кінець та початок кварталу, що аналізується, не повинна бути менше 50% (п'ятдесяти відсотків) отриманого чистого прибутку за аналогічний період (чистий прибуток розраховується як різниця значення рядка 220 (225) Форми №2/рядка 150 Форми №2-м на кінець і початок кварталу, що аналізується, при розрахунку за 2-й, 3-й, 4-й календарні квартали. При розрахунку за 1-й календарний квартал - значення рядка 220 (225) Форми №2/ рядка 150 Форми №2-м на 1-е квітня). Дати моніторингу звітності на 01 січня - 01 березня звітності, на 01 квітня-01 травня, звітності 01 липня - 01 серпня, звітності на 01 жовтня - 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

- не приймати рішення стосовно припинення юридичної особу (позичальника) злиття, приєднання, поділу чи реорганізації. Період контролю: кожні 3 (три) календарні місяці року за даними довідки про установчі документи та органи управління за формою, визначеною банком (додаток 5 до цього договору). Дати моніторингу: 01 березня, 01 травня, 01 серпня, 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

- не збільшувати/забезпечити не збільшення заборгованості по борговим зобов'язанням наступних підприємств/фізичних осіб: ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1); ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2); ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3); ТОВ "ВІДІ Дрім Моторз"; ТОВ "Українська Торгово-Промислова Компанія"; ТОВ "ВІДІ-Автосіті"; ТОВ "Компанія Укравтопром"; ТОВ "ВІДІ Автосіті Кільцева"; ТОВ "ВІДІ Автострада"; ТОВ "БЛГ ВІДІ Логістікс"; ТОВ "ВІДІ Термінал"; ТОВ "ВІДІ Авто Менеджмент Груп" (ідентифікаційний код - 35759621); ТОВ "ВІДІ Авто Кепітал" (ідентифікаційний код - 36257118).

Період контролю: кожні 3 (три) календарні місяці року за даними Форми №1 (аналіз динаміки сумарного значення рядків 440, 450, 500, 510 та 470 в частині суми зобов'язань по фінансовій оренді) або за даними Форми №1-м (аналіз динаміки сумарного значення рядків 500, 510 та 480 в частині зобов'язань по довгостроковим кредитам, позикам та фінансовій оренді) на відповідну звітну дату, суми виданих позабалансових зобов'язань: авалів, акредитивів, гарантій, порук (за виключенням майнової поруки), а також на підставі наданих довідок та розшифровок позабалансових зобов'язань (за формою додатку 3 до цього договору). Дати моніторингу звітності на 01 січня - 01 березня, звітності на 01 квітня - 01 травня, звітності на 01 липня - 01 серпня, звітності на 01 жовтня - 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього Договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

- не відчужувати/забезпечити не відчуження Необоротних активів наступних підприємств/фізичних осіб: ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1); ОСОБА_6 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків- НОМЕР_2); ОСОБА_7 (ідентифікаційний номер/реєстраційний номер облікової картки платника податків- НОМЕР_3); ТОВ "ВІДІ Дрім Моторз"; ТОВ "Українська Торгово-Промислова Компанія"; -ТОВ "ВІДІ-Автосіті"; ТОВ "Компанія Укравтопром"; ТОВ "ВІДІ Автосіті Кільцева"; ТОВ "ВІДІ Автострада"; ТОВ "БЛГ ВІДІ Логістікс"; ТОВ "ВІДІ Термінал"; ТОВ "ВІДІ Авто Менеджмент Груп" (ідентифікаційний код - 35759621); ТОВ "ВІДІ Авто Кепітал" (ідентифікаційний код- 36257118). Дати моніторингу звітності на 01 січня -01 березня, звітності на 01 квітня - 01 травня, звітності на 01 липня - 01 серпня, звітності на 01 жовтня - 01 листопада кожного календарного року. Перша дата моніторингу - 01.11.2011.

Ненадання позичальником Фінансової звітності відповідно до умов цього договору прирівнюється до невиконання вищезазначеної умови.

Згідно п. 7.3.3 договору (в редакції договору №46 від 08.02.2013р.) передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-якого з зобов'язань, визначених п. 4.3.11.8 цього договору, банк має право застосувати до позичальника договірну санкцію (за кожний факт невиконання або неналежного виконання кожного із зазначених зобов'язань), а позичальник зобов'язаний сплатити її банку у розмірі 0,25% від суми заборгованості за кредитом станом на останній календарний день останнього місяця кварталу, за який проводиться моніторинг.

Договірні санкції, визначені п. 7.3 цього договору, сплачуються позичальником у гривні на рахунок для сплати договірних санкцій, визначений п. 11.1 цього договору (п. 7.5 договору в редакції договору №46 від 08.02.2013р.).

Оскільки, в порушення наведених пунктів 4.3.11.8.1-4.3.11.8.6 договору (в редакції договору №34 від 30.09.2011р.) відповідач свої договірні зобов'язання в частині надання відповідної фінансової звітності за 3 квартал 2013 року та за 4 квартал 2012 року - 3 квартал 2013 року відповідно не виконав, позивачем обґрунтовано здійснено нарахування штрафних санкцій на суму 2 724 545,45 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апелянта про відсутність у позивача індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка необхідна при укладенні договорів в іноземній валюті, відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним нормативним актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

При цьому, згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 даного Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 зазначеного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

Відповідно до пункту 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затвердженого постановою Правління НБУ N 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 року за N 730/5921), за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавством не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку на здійснення яких Національний банк видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в розділі ІV Узагальнень судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 роки) від 07.10.2010

Крім того, в зазначених Узагальненнях вказано, що при розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам треба враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Так, враховуючи наявність у позивача Банківської ліцензії та Письмового дозволу Національного банку України, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Також є необґрунтованими доводи апелянта про те, що стягнення пені та відсотків річних в іноземній валюті суперечить законодавству, оскільки згідно п. 8.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 якщо стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань можуть заявлятися в іноземній валюті.

Як вже зазначалось, позивач має відповідну ліцензію Національного банку України, отже вимоги про стягнення пені та відсотків річних в іноземній валюті обґрунтовано задоволено судом.

Не зазначення судом першої інстанції в резолютивній частині рішення еквіваленту гривні присуджених до стягнення грошових коштів в іноземній валюті, не є підставою для зміни такого рішення місцевого господарського суду прийнятого з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укравтопром" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 21.01.2014 у справі № 911/4182/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 911/4182/13 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

О.М. Баранець