КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" вересня 2014 р. Справа№ 910/5167/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - Гук А.Ю., довіреність №б/н від 15.09.2014;
від відповідача - ОСОБА_1, ОСОБА_2, довіреність № 333 від 15.05.2014,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 у справі № 910/5167/14 (суддя Смирнова Ю.М.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сяйво" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про стягнення 128 648,50 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Сяйво" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 9 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 3545,17 грн. плати за електроенергію, 11351,02 грн. плати за воду та опалення, 202,82 грн. плати за послуги телефонного зв'язку, 619,49 грн. пені, 18 000,00 грн. неустойки згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України та 85 930,00 грн. збитків.
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.08.2014 у справі № 910/5167/14 позов задоволено частково; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 18 000,00 грн. неустойки; у частині вимог про стягнення плати за електроенергію, воду та опалення, а також за послуги телефонного зв'язку позов залишено без розгляду; у задоволені решти вимог відмовлено.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем зобов'язань в частині повернення орендодавцю орендованого приміщення після закінчення строку дії договору.
Відмова у задоволенні вимоги про стягнення орендної плати мотивована судом тим, що оскільки договір оренди не містить умови щодо можливості нарахування орендної плати після його припинення та до моменту фактичної передачі майна, нарахування орендної плати за період після закінчення строку дії Договору є неправомірним.
Відмовляючи у стягненні з відповідача збитків суд виходив з недоведеності позивачем всіх складових обставин, що можуть бути підставами для такого стягнення.
Суд першої інстанції залишаючи без розгляду вимоги про стягнення з відповідача 3 545,17 грн. плати за електроенергію, 11 351,02 грн. плати за воду та опалення, 202,82 грн. плати за послуги телефонного зв'язку виходив з того, що неподання позивачем певних документів унеможливлює встановити обставини споживання відповідачем комунальних послуг та користування ним послугами телефонного зв'язку за заявлений до стягнення період, а також встановити розмір таких послуг.
Враховуючи відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача орендної плати, а також залишення без розгляду вимог про стягнення вартості комунальних послуг, суд дійшов висновку про те, що підстави для стягнення пені у розмірі 619,49 грн., нарахованої за невиконання таких зобов'язань, відсутні.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 у справі № 910/5167/14 скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення неустойки прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що підстави для нарахування неустойки відсутні, оскільки відповідач не користувався приміщенням після закінчення строку дії договору оренди.
Представники апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 29.09.2014 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.
Представник позивача в судовому засіданні 29.09.2014 заперечив проти апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Між товариством з обмеженою відповідальністю "Сяйво", як орендодавцем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, як орендарем 01.02.2011 укладено договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець надає орендарю в оренду нежиле приміщення у будинку загальною площею до 120 кв.м. Приміщення знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
Пунктом 1.2 договору встановлено, що приміщення надається для організації об'єкту громадського харчування.
Відповідно до п. 4.1 договору орендна плата за використання приміщенням становить 3000,00 грн за приміщення на час підписання Договору. До орендної плати не входить плата за комунальні послуги, телефон, електричну та теплову енергію, холодну воду, каналізацію.
Згідно п. 4.2 договору оплата орендних платежів здійснюється з моменту підписання сторонами Договору оренди приміщення шляхом щомісячних нарахувань на розрахунковий рахунок орендодавця до 5-го числа кожного поточного місяця.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2014 (п. 5.1 договору).
До даного договору оренди було внесено зміни шляхом укладення додаткової угоди від 29.10.2013, за умовами якої сторони погодили припинити термін дії договору з 29.12.2013.
На виконання умов Договору позивачем передано, а відповідачем прийнято у користування об'єкт оренди, що підтверджується актом прийому-передачі від 03.02.2011.
Позивач, посилаючись на те, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач продовжує користуватись приміщенням, звернувся до суду з вимогами про стягнення з орендаря 9 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 3545,17 грн. плати за електроенергію, 11351,02 грн. плати за воду та опалення, 202,82 грн. плати за послуги телефонного зв'язку, 619,49 грн. пені, 18 000,00 грн. неустойки згідно зі ст. 785 Цивільного кодексу України та 85 930,00 грн. збитків.
Судом першої інстанції зазначені вимоги задоволено лише в частині стягнення неустойки в сумі 18 000,00 грн.
У частині вимог про стягнення плати за електроенергію, воду та опалення, а також за послуги телефонного зв'язку позов залишено без розгляду; у задоволені решти вимог відмовлено.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Положеннями ст. 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
У даному випадку, враховуючи укладення додаткової угоди від 29.10.2013, Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2011 припинив свою дію з 29.12.2013 у зв'язку із його розірванням за згодою сторін.
Згідно ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною 2 ст. 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.
Пунктом 3.1.6 договору встановлено, що після закінчення строку дії договору орендар зобов'язаний у триденний термін передати орендодавцю приміщення, зазначене в п. 1.1 цього договору, за актом приймання-передачі.
Отже, належним доказом повернення орендодавцеві майна є підписаний представниками сторін акт приймання-передачі.
Аналогічної позиції про те, що належним доказом повернення орендарем орендованого майна є саме акт, дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 11.01.2012 у справі № 12/75-2167-33/75-4/180 (яка в частині стягнення неустойки залишена без змін постановою Верховного Суду України від 20.11.2012) та постанові від 11.03.2014 у справі № 916/2353/13.
Проте, відповідного акту, який би підтверджував повернення позивачу відповідачем орендованого приміщення до суду не надано.
Надана відповідачем розписка про передачу ключів від приміщення не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту повернення приміщення в розумінні ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України та п. 3.1.6 Договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
У разі не виконання обов'язку з повернення об'єкту оренди за актом, цивільним законодавством передбачена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання такого зобов'язання.
Таким чином, право на стягнення неустойки, встановлене нормою ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, пов'язується з простроченням орендарем виконання зобов'язання з повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі, а не з фактичним користуванням, чи то перебуванням орендаря в цьому приміщенні, як помилково вважає апелянт.
Оскільки відповідачем обов'язку з повернення орендованого приміщення виконано не було, вимоги позивача про стягнення неустойки, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за період з січня по березень 2014 року у розмірі 18 000,00 грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в сумі 18 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду жодною із сторін не оскаржується.
Колегія суддів апеляційного суду також не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення в такій частині.
Так, вимога про стягнення з відповідача орендної плати у розмірі 9 000,00 грн., нарахованої за період з січня по березень 2014 року, задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Відповідно до п. 5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" з урахуванням положень статей 653, 795 Цивільного кодексу України та умов договору, якщо останніми передбачено, що після закінчення або дострокового розірвання договору оренди нарахування орендної плати за фактичне користування майном припиняється з моменту підписання акта приймання-передачі приміщень орендодавцеві, нарахування орендної плати за відповідний період є правомірним.
Як вже зазначалось вище, Договір оренди нежитлового приміщення від 01.02.2011 припинив свою дію з 29.12.2013 у зв'язку із його розірванням за згодою сторін.
Даний договір не містить умови щодо можливості нарахування орендної плати після припинення договору до моменту фактичної передачі майна за актом.
З огляду на викладене, нарахування орендної плати за період після закінчення строку дії Договору є неправомірним та відповідно вимоги позивача про стягнення з відповідача орендної плати в сумі 9 000,00 грн. задоволенню не підлягають.
Стосовно вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 85 930,00 грн., слід зазначити наступне.
В обґрунтування зазначеної вимоги позивач посилається на те, що відповідачем за час оренди приміщення було його пошкоджено.
На підтвердження розміру збитків позивачем надано Звіт № 28/14 від 28.01.2014.
Так, згідно зазначеного звіту розмір матеріального збитку, заподіяний конструктивним елементам приміщення внаслідок їх пошкодження складає 85 930,00 грн.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.
Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Підставою для відшкодування збитків відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України є порушення зобов'язання.
Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.
Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.
Умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Обов'язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком, а невиконання зобов'язань - причиною.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідачем зобов'язання, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Позивачем належними засобами доказування не доведено того, що пошкодження спірного приміщення відбулось вже після передачі об'єкта в оренду відповідачу, а також, що такі пошкодження завдані внаслідок неправомірних дій відповідача.
Зазначені обставини також не підтверджує наданий позивачем Звіт № 28/14 від 28.01.2014 оцінки збитків, складений суб'єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7
Виходячи з наведеного, суду не доведено належним чином всіх складових обставин, що можуть бути підставами стягнення з відповідача заявлених збитків, що відповідно унеможливлює задоволення позову.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 545,17 грн. плати за електроенергію, 11 351,02 грн. плати за воду та опалення, 202,82 грн. плати за послуги телефонного зв'язку є також необґрунтованими з наступних підстав.
Згідно п. 4.3 договору на підставі виставлених орендодавцем рахунків орендар перераховує на розрахунковий рахунок орендодавця плату за комунальні послуги пропорційно до займаної площі, а за електричну енергію у відповідності до показань електролічильника у 5-денний строк з дня надходження зазначених рахунків.
Отже, умовою договору оренди передбачено, що відповідач здійснює оплату комунальних послуг саме на підставі виставлених позивачем рахунків.
Позивачем незважаючи на вимоги суду доказів виставлення відповідачу зазначених рахунків не надано так і не було.
Неподання позивачем наведених документів унеможливлює встановити обставини споживання відповідачем комунальних послуг та користування ним послугами телефонного зв'язку за заявлений до стягнення період, а також встановити розмір таких послуг.
Виходячи з положень п. 4.3 договору, оскільки не надано доказів направлення рахунків відповідачу, строк виконання такого зобов'язання на даний час не настав.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення без розгляду вимог про стягнення з відповідача 3 545,17 грн. плати за електроенергію, 11 351,02 грн. плати за воду та опалення, 202,82 грн. плати за послуги телефонного зв'язку.
Враховуючи відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача орендної плати, а також залишення без розгляду вимог про стягнення вартості комунальних послуг, підстави для стягнення пені у розмірі 619,49 грн., нарахованої за невиконання таких зобов'язань, відсутні.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.08.2014 у справі № 910/5167/14 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Матеріали справи № 910/5167/14 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.09.2014 |
Оприлюднено | 06.10.2014 |
Номер документу | 40715690 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Пономаренко Є.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні