Постанова

від 24.09.2014 по справі 917/1122/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2014 р. Справа № 917/1122/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О. , суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Полубояриній Н.В.

за участю представників сторін:

прокурора - Хряк О.О.

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх. № 2097 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 08.07.14 р. у справі № 917/1122/14

за позовом В.о. прокурора Козельщинського району Полтавської області, с. Козельщина, Козельщинський район, Полтавська область в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарства, Шевченківський район, м. Київ в особі Полтавського відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, яке діє на підставі положення та довіреності, м. Полтава, орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: - Міністерство аграрної політики та продовольства України, м. Київ

до Селянського (фермерського) господарства "Вікторія", с. Трудовик, Козельщинського району Полтавської області

про стягнення 37101,85 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Прокуратура Козельщинського району Полтавської області звернулась до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" 37101,85 грн. коштів поворотної фінансової допомоги, які складаються з простроченої заборгованості перед бюджетом у сумі 34000,00 грн., 1991,10 грн. пені, 1110,75 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 08.07.2014 р. по справі № 917/1122/14 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" на користь держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Полтавського відділення фонду заборгованість за договором про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 19 від 24.12.2010 р. по другому та третьому платежах визначених п. 3.4.2 в розмірі 21082,93 грн. з яких: 18000,00 грн. основна заборгованість, 1192,93 грн. пені, 1890,00 грн. інфляційних збитків.

Стягнуто з відповідача - Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" в доход державного бюджету України витрати на сплату судового збору в розмірі 1038,18 грн.

В частині стягнення основної заборгованості за договором про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 19 від 24.12.2010 р. по другому та третьому платежах визначених п. 3.4.2 в розмірі 16000,00 грн., пені та збитків від інфляції - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що матеріалами справи підтверджено наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 18000 грн. При цьому, у задоволенні боргу у сумі 16000,00 грн. відмовлено, оскільки надана відповідачем копія квитанції від 13.03.2014 р. № 4710.693.1 свідчить про сплату відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 16000 грн. та ін.

Прокуратура Полтавської області з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилася, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08.07.2014 р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов прокурора Козельщинського району у повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає про те, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу у розмірі 18000 грн. Обґрунтовуючи рішення тим, що відповідач надав копію квитанції від 13.03.2014 р. № 4710.693.1, згідно з якою на користь позивача сплачено суму основного боргу у розмірі 16000 грн. В свою чергу відповідачем зазначено про те, що даний платіж стосувався заборгованості за договором за 2012 рік, яка є предметом позову прокурора Козельщинського району у даній господарській справі. Крім того, на думку прокурора суд безпідставно не прийняв до уваги докази надані суду з цього приводу представником позивача, яким зазначено, що згідно з даною квитанцією відповідачем сплачено заборгованість за 2011 рік за іншим договором на виконання наказу господарського суду Полтавської області від 19.02.2013 р. у справі № 18/2416/12. На підтвердження цієї обставини Фондом надано до матеріалів справи копію рішення господарського суду Полтавської області від 29.01.2013 р. у справі № 18/2416/12 та копію виписки казначейського органу про призначення зазначеного платежу та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 24.12.2010 р. між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств в особі Полтавського відділення та Фермерським господарством "Вікторія" (фермерське господарство) укладений договір про надання фінансової підтримки (допомоги) фермерському господарству № 19 (далі - договір).

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язався надати відповідачу фінансову підтримку (допомогу) на поворотній основі в сумі 85000,00 грн., але не понад обсягу бюджетних асигнувань, доведених на поточний рік, а фермерське господарство зобов'язалося використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку (допомогу) у визначений даним договором строк.

Пунктом 3.2.1. договору сторони передбачили, що фінансова допомога надається на поворотній основі шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок фермерського господарства.

На виконання умов договору позивач платіжним дорученням № 150 від 27.12.2010 р. перерахував відповідачу 85000,00 грн. фінансової допомоги (а. с.14).

Відповідно до п. 3.4.2. договору відповідач зобов'язався повернути кошти фінансової підтримки до державного бюджету України згідно з встановленим графіком: до 23 грудня 2011 року - 17000,00 грн.;

до 23 грудня 2012 року - 17000,00 грн.;

до 23 грудня 2013 року - 17000,00 грн.;

до 23 грудня 2014 року - 17000,00 грн.;

до 23 грудня 2015 року - 17000,00 грн.

Проте, відповідач у визначений графіком термін другий та третій платіж в розмірі 34000,00 грн. (по 17000.00 грн.), що підлягали поверненню до 23 грудня 2012 року та 23 грудня 2013 року позивачу не повернув.

Прокурор зазначає про те, що позивач звернувся до відповідача з претензією від 23.04.2014 р. № 40, про необхідність сплати заборгованості за договором, яка останнім залишена без задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції позивач зазначив про те, що 13.03.2014 р. відповідачем сплачено на рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств 16000,00 грн., що підтверджується надав суду копію квитанції № 4710.693.1 від 13.03.2014 р. (а. с. 53).

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність підстав до задоволення позовних вимог про стягнення основної суми боргу у розмірі 18000 грн. При цьому, у задоволенні у сумі 16000,00 грн. відмовлено, оскільки надана відповідачем копія квитанції від 13.03.2014 р. № 4710.693.1 свідчить про сплату відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 16000 грн. та ін.

Проте, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, і хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в певній частині була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 16000,00 грн. боргу, в зв'язку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 16000,00 грн. відмовлено у зв'язку з тим, що матеріали справи містять копію квитанції від 13.03.2014 р. № 4710.693.1 надану відповідачем, яка свідчить про сплату на користь позивача суми основного боргу у розмірі 16000 грн.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи цією квитанцію № 4710.693.1 від 13.03.2014 р. відповідачем сплачена сума боргу 16000,00 грн. за договором № 19 від 24.12.2010 р., але при цьому не зазначено за який саме період перерахована зазначена сума.

Крім того, на підтвердження існуючої заборгованості відповідача в розмірі 34000,00 грн. свідчить також копія постанови державного виконавця ВДВС Козельщинського РУЮ від 31.05.2013 р. про відкриття виконавчого провадження за наказом господарського суду Полтавської області від 19.02.2013 р. № 18/2416/12 про стягнення з ФГ «Вікторія» 17595 грн. на користь позивача. Зазначена заборгованість стосувалась зобов'язань відповідача перед Фондом за 2011 рік за зазначеним договором.

Доказів здійснення відповідачем другого платежу (до 23.12.2012 р.) сторони не надали.

Згідно з інформацією начальника відділу ДВС Козельщинського РУЮ від 10.07.2014 р. № 4884, наданої на вимогу прокурора Козельщинського району, у ході виконання зазначеного виконавчого провадження ФГ «Вікторія» сплачено частину заборгованості у розмірі 16000,00 грн., на підтвердження чого надано виконавчій службі квитанцію від 13.03.2014 за № 4710.693.1. При цьому, залишок боргу за цим виконавчим провадженням станом на 10.07.2014 р. становить без урахування виконавчого збору 1595,00 грн.

Як свідчить оскаржуване рішення, суд при його прийнятті частково задовольнив позовні вимоги в частині стягнення лише 18000,00 грн. заборгованості.

Проте, суд безпідставно визнав здійснення платежу відповідачем за спірний (3-4-й) період, оскільки в платіжному документі не визначено його віднесення до черговості у графіку погашення.

За несвоєчасне виконання зобов'язань щодо повернення грошових коштів по договору № 19 від 24.12.2010 року позивач просив стягнути з відповідача 1991,10 грн. пені, 1110,75 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Наданий прокурором розрахунок пені та інфляційних втрат відповідає вимогам законодавства та сторонами не оспорюється.

Зазначені обставини свідчать про необґрунтованість прийнятого у даній справі рішення в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача 16000,00 грн. боргу, яке, як наслідок, в даній частині підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволенні позову в даній частині.

Разом з тим, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України з відповідача, як сторони з вини якої виник спір, в прибуток державного бюджету України підлягають стягненню 1827,00 грн. судового збору та 913.50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Полтавської області від 08.07.14 р. у справі № 917/1122/14 в частині відмови в позові про стягнення 16000,00 грн. боргу скасувати та в позові в цієї частині задовольнити.

Стягнути з відповідача Селянського (фермерського) господарства "Вікторія" (ЄДРПОУ 21049602, с. Трудовик, Козельщинського району, Полтавської області) на користь позивача Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Полтавського відділення фонду (р/р 37122010000777 в УДК в Полтавському районі, ЄДРПОУ 13934566, МФО 831019, призначення платежу: код ЄДРПОУ фермерського господарства, *101; (повернення коштів державної підтримкина умовах повернення) 16000,00 грн. боргу, 1827,00 грн. в прибуток державного бюджету України та 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 22.09.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.